Ера ядерного тиску тільки починається

Наскільки близько світ опинився до ядерної війни восени 2022 року? Тоді чиновники з адміністрації президента Джо Байдена були серйозно стурбовані тим, що російський лідер Володимир Путін може застосувати ядерну зброю, аби уникнути поразки в Україні. Сам Байден згадав про небезпеку, пов’язану з Карибською кризою; через кілька років колишні представники адміністрації діляться власними спогадами про те, що тоді відбувалося. Ці розповіді не дають остаточної відповіді на питання, чи дійсно Путін був на межі застосування ядерної зброї. Але вони дають один безсумнівний висновок — ядерний тиск і кризи будуть повторюваними рисами нашого хаотичного часу.

До осені 2022 року російське вторгнення в Україну зайшло в глухий кут. На півночі несподівана українська контрнаступальна операція відкинула війська Путіна в околицях Харкова. На півдні інший наступ заблокував тисячі російських солдатів біля річки Дніпро поблизу Херсона. Коли доля Росії стала безвихідною, Путін мобілізував сотні тисяч нових військ. Він незаконно анексував чотири українські регіони та погрожував застосувати «усі системи озброєння, що є в нашому розпорядженні», якщо територіальна цілісність Росії опиниться під загрозою.

Американські чиновники побоювалися, що якщо російські війська зазнають поразки на полі бою — і якщо режим Путіна опиниться під загрозою падіння в Москві — він може застосувати ядерну зброю, щоб зупинити розгром.

За повідомленнями, аналітики розвідки оцінювали ймовірність цього в 50%. У 2024 році колишній директор ЦРУ Вільям Бернс стверджував, що існував «реальний ризик» того, що Росія перетне ядерний поріг.

Два нещодавні звіти — Коліна Кала, який обіймав посаду заступника міністра оборони з питань політики, та Томаса Райта, який працював у Раді національної безпеки, — свідчать, що напруга досягла піку наприкінці жовтня. Під час телефонної розмови з міністром оборони Ллойдом Остіном міністр оборони Росії Сергій Шойгу звинуватив Україну у планах застосування радіаційної зброї. Це звинувачення викликало побоювання щодо російської операції під чужим прапором, а також узгодженої реакції США.

Протягом кількох тижнів адміністрація попереджала, що ядерна ескалація матиме, як сказав радник з національної безпеки Джейк Салліван, «катастрофічні наслідки» для Росії — включаючи можливість військового втручання Заходу в Україну. Вона намагалася зменшити вигоду від будь-якої операції під чужим прапором, розгорнувши детектори радіації, які б негайно виявляли будь-яке застосування ядерної зброї Росією. Команда Байдена також вела активну дипломатичну діяльність, закликаючи інші країни — від європейських союзників до Китаю та Індії — чітко заявити, що вони також вважають ядерну ескалацію неприйнятною.

У міру активізації дипломатичних зусиль військова ситуація ставала все більш сприятливою для Путіна: у листопаді Росія евакуювала Херсонський котел і стабілізувала лінію фронту протягом зими. Побоювання щодо ядерної війни вщухли, коли український наступ втратив силу.

Навіть сьогодні цей епізод залишається суперечливим. Колишні співробітники Байдена стверджують, що ризик ескалації був реальним. Вони зображують Україну як приклад успішного управління ескалацією з боку США — відвернення Путіна від апокаліптичних заходів, одночасно надаючи Києву допомогу, необхідну для виснаження російських військ.

Критики стверджують, що Путін просто маніпулював побоюваннями Байдена в надії, що той стримає наступаючі українські війська. Вони вказують, що ці побоювання дійсно обмежили постачання Києву певних видів американської зброї, а саме ракет великої дальності, і стверджують, що Вашингтон упустив шанс закінчити війну на умовах України. За цією версією, Путін блефував, а Байден злякався.

Не схоже, щоб США восени 2022 року рішуче стримали Україну — українські військові зупинилися через виснаження та власні обмеження. Але досі важко визначити, наскільки серйозною була ядерна загроза, частково тому, що ніхто насправді не знає, що було в голові Путіна, а частково тому, що російські позиції стабілізувалися саме тоді, коли кампанія США зі стримування набирала обертів.

На одній із зустрічей, на якій я був присутній цієї весни, колишні американські та британські чиновники не повністю погодилися щодо кризи та її уроків. Це не так вже й дивно. Через десятиліття після закінчення холодної війни історики досі дискутують, наскільки високими були ядерні ризики під час криз навколо Куби та Берліна.

Проте, незважаючи на все, чого ми не знаємо, було б надзвичайно безвідповідально з боку Байдена просто знехтувати небезпекою ескалації. І як би хто не ставився до цього епізоду, він вказує на серйозні ризики в найближчі роки.

Якщо Путін говорив серйозно, це жахливий попередній погляд на те, як жорстокі тирани можуть використовувати драматичну ескалацію, щоб врятувати себе від провальних агресивних воєн. Якщо він блефував, урок полягає в тому, що експансіоністські держави використовуватимуть ядерні погрози, щоб залякувати та стримувати США.

Ці виклики не зникли, хоча загроза застосування ядерної зброї в Україні зникла. Росія вийде з цієї війни з погіршеною економікою та понівеченою армією, що може змусити її більше покладатися на ядерний тиск у відносинах із західними супротивниками. Китай стрімко розширює свій ядерний арсенал, одночасно посилюючи тиск на Тайвань. Будь-який конфлікт у Тихоокеанському регіоні, ймовірно, супроводжуватиметься потужним ядерним тиском з боку Китаю, щоб утримати США подалі.

Вашингтону доведеться боротися зі смертельними проблемами — наприклад, як вести звичайну війну з Китаєм, одночасно стримуючи Пекін від перетину ядерного порогу. Дисципліна управління ескалацією — обережне балансування на межі ядерної війни, змушуючи супротивника боятися її перетину — стане центральною у політиці США.

Таким чином, українська криза залишає одну однозначну спадщину: вона віщує майбутнє, в якому суперництво між великими державами буде запеклим, а кошмарні розрахунки ядерного державного управління неминучі.

Джерело: bloomberg.com