Росія продовжує порушувати одну з головних угод часів «холодної війни». Тепер Путін хоче її відродити

Головному російському переговірнику Володимиру Мединському на переговорах із представниками Києва та Вашингтона, що відбулися цього тижня в Абу-Дабі, було важливіше, ніж просто мир в Україні.

Справжнє завдання, як заявив Мединський, полягало у створенні всеосяжної європейської системи безпеки: «нової, сучасної Ялти та Потсдама, просякнутих духом Гельсінкі» — такого роду угоди, яка могла б «зберегти мир на десятиліття, а може, й на століття».

Представник Москви мав на увазі Гельсінський заключний акт, також відомий як Гельсінські угоди 1975 року: історичну угоду часів холодної війни, за якою 35 країн, зокрема США та Радянський Союз, встановили спільні правила європейської безпеки.

Тоді це широко розглядалося як дипломатична перемога Москви; тепер Кремль хоче, щоб принципи Гельсінкі стали основою нового європейського безпекового порядку.

Про що Мединський забув згадати, так це про те, що Росія протягом останнього десятиліття порушувала деякі з найфундаментальніших зобов’язань Гельсінкі.

Очевидно для всіх

Коли 29 липня 1975 року радянський лідер Леонід Брежнєв прибув до Гельсінкі, у нього були вагомі підстави для задоволення.

Москва понад два десятиліття домагалася укладення угоди про європейську безпеку, сподіваючись забезпечити визнання Заходом післявоєнних кордонів, які закріпили радянський вплив за «залізною завісою».

Через три дні угоди було підписано. Однак це було далеко не просте радянсько-американське рукостискання щодо нової карти Європи.

Тридцять п’ять країн роками вели переговори щодо створення рамок для врегулювання напруженості часів Холодної війни, зміцнення довіри між ворогуючими військовими блоками та встановлення низки ключових засад, які б регулювали майбутні відносини між державами.

У результаті було ухвалено Гельсінський заключний акт — політичну угоду, а не юридично зобов’язуючий договір, — але його 10 керівних принципів були надзвичайно чіткими та зрозумілими.

Принцип I, що стосувався суверенної рівності, визнавав право кожної держави самостійно визначати свої політичні та безпекові домовленості, зокрема свободу вступати до військових союзів або обирати нейтралітет.

Принцип II забороняв погрозу застосування або застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави, включаючи військовий примус, спрямований на те, щоб змусити її відмовитися від суверенних прав.

«Жодні міркування не можуть бути використані» для виправдання застосування сили, що суперечить цьому принципу, — зазначалося в ньому.

Принцип IV, що стосується територіальної цілісності, забороняв військову окупацію або захоплення території іншої держави з застосуванням сили в порушення міжнародного права.

«Жодна така окупація чи захоплення не визнаватимуться законними».

За будь-якими мірками, дії Росії протягом останнього десятиліття та більше прямо суперечать кожному з цих принципів.

Москва анексувала Крим у 2014 році, розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, а згодом проголосила анексію ще чотирьох українських регіонів, частину яких вона досі не контролює після майже п’яти років бойових дій.

Тим часом Росія неодноразово вимагала, щоб Україна відмовилася від своїх амбіцій щодо вступу до НАТО та прийняла постійний нейтралітет як умову миру.

Гельсінські угоди не забороняли нейтралітет; навпаки, вони відстоювали право держави самостійно обирати, з ким їй співпрацювати.

Але у Заключному акті чітко зазначено, що це рішення належить суверенним державам, а не їхнім могутнішим сусідам.

З іншого боку, на думку Кремля, Захід також десятиліттями порушував дух Гельсінських угод.

Погляд з Москви

Росія розповідає зовсім іншу історію про те, як ми опинилися у стані війни в Україні.

Вона починається не в лютому 2022 року, і навіть не в 2014-му, а з десятиліть того, що Москва вважає систематичним підривом своєї безпеки.

Різні російські чиновники, зокрема Мединський, заявляли, що пропозиції Росії щодо безпеки від грудня 2021 року — які вимагали від НАТО виключити можливість членства України в альянсі та обмежити військову діяльність у Східній Європі — залишаються частиною переговорної позиції Москви.

Євген Бужинський, російський генерал-лейтенант у відставці та колишній старший переговірник з питань військових договорів, який зараз очолює російський аналітичний центр з питань міжнародної безпеки «ПІР-Центр», в інтерв’ю журналу Newsweek назвав західні запевнення про те, що НАТО є суто оборонним альянсом, не більше ніж «дитячою балаканиною».

«Ми на це не ведемося. Зараз ми оточені НАТО, розгортанням військ, ракетами — усім цим. Ми хочемо бути впевнені, що на наших кордонах немає наступального потенціалу», — сказав він. «Ми прагнемо укласти постійну угоду про міцний мир, про нову структуру європейської безпеки».

У Гельсінкі було визнано «неподільність безпеки в Європі»: ідею, що безпека однієї країни нерозривно пов’язана з безпекою її сусідів, і що тривалої стабільності ніколи не вдасться досягти, розглядаючи інтереси кожної держави окремо.

Ця ідея була більш чітко сформульована в Хартії європейської безпеки 1999 року — документі, підтриманому як Росією, так і західними урядами, — в якому заявлялося, що жодна країна не повинна зміцнювати власну безпеку за рахунок іншої.

Москва стверджує, що послідовні етапи розширення НАТО, починаючи з 1999 року, перспектива вступу України до альянсу та європейська військова допомога Києву кардинально підірвали цей принцип.

Проте можна задатися питанням, як Кремль розраховує побудувати нову європейську систему безпеки, особливо таку, що «просякнута духом Гельсінкі», не вступаючи при цьому у реальну взаємодію з Європою.

Місце за столом переговорів

У Гельсінкі зібралися 35 суверенних держав, щоб обговорити майбутні домовленості щодо безпеки на континенті.

Проте Мединський цього тижня підтвердив, що російська делегація не спілкувалася з жодним європейським представником, і натякнув, що європейці зможуть долучитися до переговорів лише «тоді, коли прокинеться їхня совість».

Частково це пов’язано з характерною для Європейського Союзу бюрократичною нездатністю вирішити, хто може представляти блок на переговорах, але здебільшого — з глибоким переконанням Москви, що європейський політичний істеблішмент ставиться до неї лише з презирством.

«З боку європейців пролунало так багато риторики про стратегічну поразку Росії», — сказав Бужинський.

«Як ми можемо вести конструктивні переговори з Європейським Союзом, коли більшість його держав виявляють таку сильну русофобію?» Далі він додав, що «жоден російський представник ніколи не сяде за стіл переговорів» з такими особами, як голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн або верховний представник ЄС із закордонних справ Кая Каллас, яких він назвав «дурними» та «образливими».

На щастя, Вашингтон, схоже, не має наміру дозволяти Москві безкінечно виключати Європу з процесу.

Зять Трампа та його посланник Джаред Кушнер наголосив, що європейські уряди мають брати участь у майбутніх переговорах, але не втримався від іронічного зауваження на адресу Брюсселя.

«Якби Європа змогла визначити хоча б одну особу, яка б виступала від її імені, це було б більшим досягненням, ніж змусити росіян включити її до переговорів».

Можливо, він має рацію.

Джерело: www.newsweek.com