У голові Путіна завжди літо 1969 року

Пісня Браяна Адамса «Summer of ‘69» — це ода ностальгії: втраченому світу підліткового кохання, безмежним можливостям і переконанню, що хороші часи можуть ніколи не закінчитися.

Того літа Володимиру Путіну було 16 років, хоча можна з упевненістю сказати, що його досвід бурхливого підліткового віку був дещо іншим.

Удев’ятому класі він уже встиг поцікавитися, як вступити до КДБ, попри шкільні заняття, бійки та вечері в заселеній щурами комунальній квартирі своєї родини.

Проте можна сміливо припустити, що й він з великою теплотою згадує той час.

Російський президент висунув ідею зустрітися з іншими світовими титанами — президентом Китаю Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом — на полях саміту в Шеньчжені наступного місяця, щоб обговорити, як можна покласти край війні, яку він розв’язав проти України.

Його пропозиція, в якій не передбачено місця ані для президента України Володимира Зеленського, ані для будь-якого європейського чиновника, дає промовисте уявлення про світогляд людини, чия система поглядів сформувалася в розквіті радянської могутності.

Небезпека для Трампа полягає в тому, щоб погодитися з рамками, які встановлює Путін.

Великі хлопці, маленькі країни

Людина, яка в рамках «спеціальної військової операції» відправила свої танки, ракети та дрони на територію іншої суверенної держави, чітко дала зрозуміти, що лідер цієї держави не матиме права голосу щодо того, як завершиться ця операція.

З боку це може здатися абсурдним.

Адже як країна, яка є одночасно полем бою й однією зі сторін конфлікту, може бути виключена з переговорного столу, за яким цей конфлікт можна було б врегулювати?

Але якщо, як Путін, ви розглядаєте світ як шахівницю, що належить великим державам, це цілком логічно.

Менші країни можуть обирати свої прапори, парламенти і, можливо, навіть президентів, за умови, що вони не плутають ці привілеї з правом обирати власну геополітичну долю.

Саме такою була логіка радянської сфери впливу.

У 1956 році радянські танки в’їхали до Будапешта, щоб придушити угорське повстання, яке вимагало більшої свободи від контролю Москви.

Дванадцять років по тому — у той рік, коли Путін уперше зайшов на прийом до КДБ у Ленінграді — чехословацький лідер Олександр Дубчек скасував цензуру та дозволив відкриті політичні дебати.

Москва відреагувала, направивши танки до Праги, заарештувавши Дубчека та відправивши його до радянської столиці.

Наступної весни його замінили, а його реформи скасували.

За два місяці до того, як у 2022 році російські війська вторглися через український кордон, Кремль запропонував сучасну інтерпретацію цих подій.

У невдалому проекті угоди про безпеку Москва заявила, що США та НАТО повинні зупинити розширення альянсу, виключити можливість вступу України до його складу та скоротити свою військову присутність у Східній Європі.

Не має значення, чи вважаєте ви аргументи Путіна проти розширення НАТО обґрунтованими чи ні.

У будь-якому разі в російському дискурсі Україна зводиться до ролі іграшки, майбутнє якої визначатиметься угодою, стороною якої вона не є.

Російський політичний аналітик Олександр Баунов описує прагнення Путіна врегулювати війну в Україні шляхом переговорів зі США як пошук «нової Ялти» — маючи на увазі конференцію 1945 року, на якій Франклін Д.

Рузвельт зустрівся з прем’єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчиллем та радянським лідером Йосипом Сталіним, щоб обговорити долю світу після нацистської Німеччини.

На думку Путіна, велика угода між великими державами є правильним і належним способом визначати хід історії, не залучаючи до цього таких дрібних гравців, як Україна.

Ідилічні дні

Звичайно, у такому мисленні є кілька проблем, одна з яких — припущення, що сучасна Росія залишається великою державою.

У 2005 році Путін назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття», але це твердження часто трактують неправильно.

Він не сумував за з’їздами Комуністичної партії чи колгоспами; скоріше, він оплакував минулу епоху, коли Росія, як центр Радянського Союзу, керувала своєю сферою впливу і могла стояти нарівні з Америкою як справжня наддержава.

Сьогодні Росія зберігає кілька інструментів влади та впливу, головними з яких є найбільший у світі арсенал ядерної зброї, постійне місце в Раді Безпеки ООН та значний досвід у галузі ядерної енергетики та видобутку вуглеводнів.

Але за будь-якими іншими показниками вона є, у кращому разі, середньою державою.

Світовий банк оцінив економіку США у 2025 році в 30,8 трлн доларів, а Китаю — у 19,5 трлн доларів; економіка Росії становила 2,6 трлн доларів.

Якщо Трамп прийме пропозицію Путіна щодо тристоронньої зустрічі з Сі наступного місяця, можна припустити, що Кремль не оплачуватиме рахунок у ресторані.

Російські зовнішньополітичні кола самі визнають цю усталену ієрархію, яка в найближчі роки лише ще більше закріпиться.

Іван Тимофєєв, голова Російської ради з міжнародних справ, у червні написав, що трикутник «Росія–Китай–США» є «явно асиметричним».

«Китай має вирішальне значення для Росії як джерело промислового імпорту та ринок збуту російської сировини й технологій в умовах західних санкцій», — зазначив він.

Згідно з його аналізом, головна користь Пекіна для Москви полягає просто в тому, щоб виступати «як тил на випадок можливої майбутньої конфронтації з Вашингтоном».

Влітку 1969 року радянські та китайські солдати обстрілювали один одного вздовж річки Уссурі.

Сьогодні країна, яку Москва колись вважала небезпечним комуністичним суперником, є незамінним благодійником.

Братська любов

Мабуть, найнезручніший ідеологічний «кілок», який Путін, тим не менш, зумів втиснути у явно «круглий отвір», був виявлений у липні 2021 року, коли на сайті Кремля опублікували есе, безпосередньо приписане російському президенту.

У розлогому тексті під назвою «Про історичну єдність росіян та українців» Путін заявляв про свою повагу до української ідентичності та суверенітету, водночас послідовно заперечуючи їх.

Ця фундаментальна суперечність узагальнена в наступних чотирьох рядках: «Ми поважаємо українську мову та традиції.

Ми поважаємо прагнення українців бачити свою країну вільною, безпечною та процвітаючою.

Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією».

У «Русском мире» (російському світі) Україна займає лише кімнату.

Росія тримає ключі, володіє будинком і землею, на якій він побудований.

Тепер, після чотирьох років війни проти Києва, мова поваги та визнання українського суверенітету зникла зі словника Путіна.

«Я вважаю російський і український народи одним народом», — заявив він аудиторії на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі минулого року.

«У цьому сенсі вся Україна — наша.

Де ступає нога російського солдата, там — наше».

Наразі Трамп заявив, що залишається відкритим до зустрічі з Сі та Путіним незалежно від того, чи буде там Зеленський, хоча й зазначив, що будь-яке обговорення буде зосереджене на ядерній зброї та денуклеаризації, а не на долі України.

Але заманити американського президента через півсвіту на тристоронню розмову в самому серці Східної півкулі — це саме те, чого прагне Путін.

Якщо Трамп погодиться, Путін забезпечить визнання своїх «принципів літа 69-го» ще до того, як хтось віддасть Кремлю хоч квадратну милю української території: великі держави вирішують, Росія залишається однією з цих великих держав, а всім іншим доведеться просто з цим змиритися.

Джерело: www.newsweek.com/putin-trump-xi-ukraine-war-soviet-nostalgia-12594627