Дональд Трамп — справжня руйнівна сила

Світ здебільшого ненавидить зовнішню політику Трампа. Можливо, ситуація не надто зміниться.

«Я ніколи не мала наміру розпочинати війну… Я просто заплющила очі й замахнулася», — співає Майлі Сайрус у пісні «Wrecking Ball», баладі про розставання, яка, здавалося, лунала на всіх американських радіостанціях у 2013 році. Хоча мелодія цієї поп-пісні дещо настирна, вона заслуговує на нове життя як насіб для розуміння державного управління президента Дональда Трампа під час його другого терміну.

Очевидно, що традиційні теорії зовнішньої політики є для пана Трампа слабким орієнтиром. Це створює як ризики, так і можливості для будь-кого, хто балотується на посаду наступного президента США.

Ця газета вже раніше відзначала схильність пана Трампа до руйнівних дій, але за два роки до наступних президентських виборів його жага до руйнування має особливий вплив. Вона зруйнувала «теорію маятника» — колись надійний інструмент для прогнозування американської зовнішньої політики. Починаючи з Річарда Ніксона та його наступника Джиммі Картера, більшість президентів (надмірно) виправляли найбільші недоліки свого попередника. У відповідь на підступну реаліполітику «Хитрого Діка» президентство Картера пропонувало аскетичне моралізування. Незабаром виборці відчули, що до Америки ставляться зневажливо, і обрали оптимізм у дусі Рейгана, який вірив у те, що «все можна». Коли американці втомилися від Джорджа Г. В. Буша — мудрого, але суворого державного діяча, — вони обрали Білла Клінтона, який «відчував їхній біль». Після імпульсивного Джорджа В. Буша американці закохалися в холоднокровного, розважливого Барака Обаму, а потім розчарувалися у гордовитих інтелектуалах і поставили на карту долю країни, обравши пана Трампа.

Сьогодні ця теорія вже не така корисна, бо пан Трамп коливається в усі боки. Коли він тисне на Україну, щоб та домовилася з Росією, він — реаліст, який вірить, що «право сильного» є законом. У Венесуелі його управління через посередників вразило б імперіаліста XIX століття. На Близькому Сході він зневажав зміну режиму аж до своєї провальної війни, спрямованої на те, щоб підкорити Іран своїй волі. Він заявляє, що комунізм загрожує Америці, але називає лідера китайської партії Сі Цзіньпіна своїм другом. Єдиною постійною рисою є прагнення зруйнувати статус-кво. Уявіть собі пана Трампа верхи на кулі для знесення будівель (сподіваємося, на відміну від музичного кліпу пані Сайрус, 80-річний чоловік одягнений у щось більше, ніж лише черевики Dr Martens).

Цілком імовірно, що цього президента вигнали з посади під свист і гул після того, як він зруйнує добру репутацію Америки (хоча домінування штучного інтелекту могло б принести багатство та вплив). Наступники, які бажатимуть діяти навпаки, матимуть з чого вибирати. Щоб маятник зовнішньої політики зробив повний оберт, 48-й президент міг би поставити національні інтереси вище за особисту вигоду. Або ж його наступник міг би уникнути безрозсудних воєн і відмовитися від зміни режиму. Наступна адміністрація могла б працювати над відновленням альянсів, обіцяючи допомогти Європі протистояти Росії, а союзникам в Азії — стримувати Китай. Усі ці варіанти означали б розрив із тією чи іншою версією «трампізму».

Діапазон варіантів особливо широкий для демократів. Незалежно від того, чи віцепрезидент Трампа, Дж. Д. Венс, залишиться єдиним кандидатом, чи зіткнеться з конкуренцією на праймеріз, республіканці будуть обережними, щоб не розлютити прихильників MAGA, відмежувавшись від Трампа.

Оскільки демократи — це група, схильна до самозадоволення, і — як для політичної партії — напрочуд невміла в політиці, вони реагують на цей сприятливий момент суперечками, зосередженими на власних проблемах. З розмов із впливовими фігурами у сфері зовнішньої політики у Вашингтоні вимальовуються два широкі табори: один — центристський, інший — прогресивно-лівий. Вони сходяться на тому, що виборців найбільше турбують внутрішні та економічні питання: багато говориться про те, що слід прислухатися до побутових турбот робітничих сімей. Проте кожен табір також усвідомлює, що зовнішній світ має звичку втручатися.

Відповідаючи на цей попит, делегації демократичних мислителів та колишніх урядовців почали зустрічатися з іноземними урядами та політиками. Одна з таких груп, до якої увійшли як помірковані, так і ліві демократи, цього місяця відвідала Брюссель, Лондон і Париж. Послідовний меседж цих посланців полягає в тому, що старий порядок, який існував після 1945 року, не повернеться, і що деякі стовпи «трампізму» — риторика про те, що американці мають бути на першому місці, та акцент на промисловому виробництві — залишаться, хто б не переміг.

Тарифи епохи Трампа викликають розбіжності. Опитування свідчать, що виборці звинувачують їх у високих цінах. Однак демократи-центристи не можуть визначитися, що краще: стимулювати економіку, скасувавши більшість імпортних податків одразу після вступу на посаду, чи тимчасово зберегти їх як засіб тиску на торговельних партнерів. Ліві вірять у захист пріоритетних галузей (які будуть лобіювати збереження торговельних бар’єрів) і схвалюють доходи від мит.

Гучна група хотіла б усунути від подальшої служби тих чиновників епохи Байдена, які працювали над політикою щодо Ізраїлю, вважаючи їх заплямованими кров’ю жителів Гази. Існує міжпартійний консенсус щодо відмови Ізраїлю в беззастережній підтримці. Дехто з лівих хотів би вивести Америку з Близького Сходу та надавати Україні лише обережну підтримку.

«Америка понад усе» — зараз і завжди.

Китай викликає гострі суперечки. Центристи вважають, що Америка перебуває в епохальній боротьбі з Китаєм за глобальне лідерство в галузі технологій та світового порядку. Видатні представники лівих називають це перебільшенням і сподіваються співпрацювати з Китаєм у питаннях зміни клімату та інших глобальних викликів. Дехто, що виглядає смішно, уявляє, ніби Китай дозволить своїм працівникам об’єднатися з американськими, щоб домовитися про глобальну мінімальну заробітну плату. На жаль для таких мрійників про Китай, їхня зростаюча тривога щодо безпеки штучного інтелекту та впливу великих технологічних компаній веде в іншому напрямку. З політичної точки зору жоден демократ не може безпечно закликати до уповільнення розвитку американських компаній у сфері штучного інтелекту, не закликаючи при цьому стримувати й їхніх китайських конкурентів. Це означало б введення експортного контролю на високотехнологічні комп’ютерні мікросхеми та обладнання для їхнього виробництва, що розлютило б Китай.

У деяких сферах демократи можуть розірвати з паном Трампом, водночас пропонуючи елементи спадкоємності. Проникливі демократи можуть зберегти жорсткий прикордонний контроль, який подобається виборцям, але обіцяти менш жорстоке застосування імміграційних законів усередині Америки та тепліший прийом легальних мігрантів. Запропоновані ним оборонні бюджети настільки величезні, що демократи всіх напрямків могли б скоротити видатки, не порушуючи лівих чи центристських принципів. Наближаються руйнівні, непередбачувані зміни: про кулі для знесення будівель слід знати одне — вони непередбачувані.

Джерело: www.economist.com