Солдати описують це місце як густі джунглі, де панує задушлива спека і кишить комарами, де не видно ані ворога, ані власного товариша по службі, що знаходиться всього за три ярди.
Колись це було одне з найбільших водосховищ України — широке водоймище, що розширювало нижню течію річки Дніпро на півдні України.
Відтоді як три роки тому російська армія підірвала Каховську греблю, осушивши водосховище, колишня заплава перетворилася на ліс з очерету, чагарників та вербових заростей.
Ця непривітна місцевість тепер є лінією фронту між російською та українською арміями, де дрони не можуть проникнути крізь зарості високої трави, а солдати переслідують одне одного пішки у смертельній грі в кота й мишу.
Російські солдати намагаються прокласти шляхи до своєї головної цілі — міста Запоріжжя, розташованого на північному березі колишнього водосховища; українські солдати ж чекають у засідці, щоб влаштувати на них засідку.
«Це непрозоро, складно, дезорієнтує й дуже небезпечно», — сказав командир операції з позивним «Дивізія» після того, як проконтролював ранкову операцію. «Дивізія» попросив називати його лише за позивним, згідно з військовим протоколом, як і більшість інших бійців батальйону.
Чотири роки тому я приєднався до батальйону «Братство», щоб висвітлювати, як війська переправляються через Дніпро на човнах для розвідки та атаки російських позицій на південному березі. Цього літа мене знову запросили, щоб я з підземного командного пункту стежив за їхніми операціями в зарослому басейні водосховища, де вони вели бій зовсім іншого характеру.
Зараз, коли заплави колишнього водосховища висохли, а літня рослинність забезпечує щільне укриття, російські війська намагаються проникнути через басейн, — сказав командир батальйону Олексій Середюк.
Це найновіший епізод запеклої чотирирічної боротьби за Запоріжжя — промисловий центр, населення якого до війни становило 750 000 осіб. Минулого літа російські війська наблизилися на відстань 20 миль до центру міста. Українські війська, на чолі з підрозділами військової розвідки, такими як батальйон «Братство», змогли відкинути їх назад протягом останніх місяців.
Минулої зими батальйон «Братство» повернувся в цей район, продираючись пішки крізь очерет, що сягав голови, щоб розвідати водосховище в пошуках шляхів прориву російських ліній.
У грудні розвідувальний загін «Братства» зіткнувся з російськими підрозділами, які зайняли позиції на скелястому виступі — колись острові, що височів над водами водосховища. У ході зіткнення українські сили вбили чотирьох російських солдатів і взяли в полон ще двох. Такі вилазки дозволили їм зібрати розвіддані про плани Москви, зазначив пан Середюк.
«Вони намагаються контролювати все водосховище, — сказав він. — По-перше, щоб мати можливість діяти там. По-друге, щоб дістатися до протилежного берега».
Солдати, які воювали в цьому районі, розповіли, що російські військові розгорнули сотні бійців на території водосховища, довжина якого становить близько 96 кілометрів, а ширина — 24 кілометри.
Середюк сказав: «Вони вже доставили туди все необхідне, облаштували спостережні пости та зони зосередження військ — саме те, що їм потрібно».
«Ми їх шукаємо, а вони шукають нас», — додав він.
«Дивізія» порівняла російську логістичну операцію зі «Шляхом Хо Ши Міна» під час війни у В’єтнамі, який під прикриттям джунглів став життєво важливою артерією для «В’єтконгу», що дозволяла переправляти зброю, припаси та персонал.
Як люблять підкреслювати бійці «Братства», басейн водосховища — це територія піхоти.
«У очеретах це нагадує війну старого зразка, як на початку повномасштабного вторгнення, — прямий контакт», — сказав командир взводу з позивним «Апач» після повернення з двотижневої операції в басейні. «Як тільки ступиш у лісосмугу, тебе вже немає».
Дрони багато в чому змінили поле бою в Україні, дозволивши вести більшу частину боїв дистанційно — пілотам із бункерів. Але, за словами командирів і солдатів, над густою рослинністю водосховища їхня користь виявилася обмеженою.
«Бували випадки, коли ми три дні шукали одного з наших бійців, не кажучи вже про ворожих солдатів», — сказав Середюк. Батальйон використовує дрони в допоміжній ролі — для перевезення припасів, а іноді й для скидання вибухових пристроїв у певному районі, щоб загнати російських солдатів у засідку.
Складність, з якою український батальйон стикається навіть під час відстеження власних солдатів, стала очевидною одного недавнього ранку, коли підрозділ готувався вирушити з території водосховища, щоб привести російського полоненого на базу. З командного пункту командир операції попросив бійців загону вийти з-поміж дерев, щоб пілот дрона міг відстежувати їхнє переміщення.
З’явилися чотири постаті, одна з них помахала рукою. Потім вони знову зникли серед дерев. Єдиною ознакою їхнього руху було легке коливання верхівок дерев.
Протягом кількох годин група ставала видимою лише тоді, коли перетинала ділянку з піском і чагарниками або продиралася крізь зарості трави, що сягала по пояс.
Український підрозділ двічі натрапив на російських солдатів і вступив з ними у перестрілки, розповів командир загону Апач в інтерв’ю після повернення.
Вперше вони натрапили на кількох російських солдатів, які сиділи й курили в кущах. Один із росіян потягнувся за зброєю, і український лідер відкрив вогонь та вбив його, розповів Апач. Другий росіянин витягнув чеку з гранати, але після кількох напружених хвилин українці вмовили його вставити чеку назад.
Вони взяли його в полон, і протягом трьох днів він йшов разом з ними лісом до їхньої бази. Вони натрапили ще на двох російських солдатів, які здавалися лише тінями серед дерев. Запис з натільної камери Апача показав, як він відкрив вогонь, а потім пригнувся, коли кулі свистіли повз молоді дерева.
Він повз назад, тягнучи за собою полоненого. «Ми почали відступати, бо супротивник був надто близько, — сказав Апач. — Це було дуже небезпечно». Пізніше вони знайшли одного мертвого російського солдата, але другий стрілець втік.
Через два дні загін, ще перебуваючи під впливом напруги від операції, повернувся на базу разом із полоненим.
Багато російських військових, за словами Апача, здавалися зосередженими на тому, щоб не привертати до себе уваги.
«Їхнє завдання — сидіти, слухати й передавати інформацію, — сказав він. — Вони не виглядають налаштованими стріляти чи воювати».
Під час неодноразових атак з метою відвоювання села Приморське та інших населених пунктів на південь від Запоріжжя загинуло безліч росіян, і їхні тіла досі лежать на землі, — повідомив командир із позивним «Стоїк», який керує операціями з використанням дронів у батальйоні «Братство».
Протягом весни та літа Україні в основному вдалося стримати російські атаки, але Київ уже готується до нових наступальних операцій на тлі повідомлень про те, що Росія готується призвати до лав армії до сотень тисяч новобранців у рамках нової мобілізації.
Середюк та його начальник планування, офіцер із позивним «Чорний», — обидва ветерани численних боїв по всій Україні. Середюк зазначив, що протягом останніх місяців вони стикалися з деякими дуже вправними бійцями серед російських військ.
Однак Чорний додав, що якість солдатів у російській армії знизилася і що більшість розгорнутих зараз військ — це недосвідчені новобранці.
З весни російські солдати здаються у більшій кількості, ніж у попередні місяці, додав Чорний. Він зазначив, що, згідно з отриманою розвідінформацією, ці солдати менш загартовані в боях, а також що серед російських військ поширюються чутки про те, що полонених не катують і не вбивають, як це намагалася втілити в голови солдатів Москва, а в Україні до них ставляться добре.
«Багато людей повертаються з полону і розповідають, яким насправді є полон і яка реальна ситуація», — сказав він.
У Каховській низовині ще однією мотивацією для здачі, судячи з усього, був страх, що їх будуть переслідувати в очеретах. Деякі російські солдати, розгорнуті в районі колишнього водосховища, виявляли ознаки паніки, коли їхні товариші зникали, зазначив Чорний.
Середюк відвідав двох російських полонених, яких утримував батальйон, щоб передати їм повідомлення, яке, як він сподівався, вони передадуть далі після свого можливого звільнення.
Він розповів їм, що «Братство» — це православний батальйон, який поважає полонених, і що йому неприємно бачити, як так багато росіян гине на полі бою.
«Так багато людей відправляють у бій, і вони гинуть, гинуть, гинуть», — сказав він одному з полонених. «Моє запитання: заради чого?»
Джерело: nytimes.com
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
