Татусева розчарованість

Дрони над Москвою, порожні ресторани, відключений інтернет: на п’ятому році війни навіть росіяни відчувають знесилення. Чи стане це небезпечним для Путіна?

Вже сам шум діє на нерви. Гул пропелерного двигуна, дзижчання під час зниження, удар об землю. Дрони щоночі кружляють над її містом. Наталія Іванова родом із Таганрога на півдні Росії, де недалеко від українського фронту. Як і всі герої цієї статті, вона не хоче називати своє справжнє ім’я, адже відкрито висловлюватися в Росії небезпечно. За чашкою кави в одному з московських парків вона розповідає про ніч руйнувань.

Ймовірно, дрон, що збився з курсу, влучив у її житловий будинок. Івановій пощастило: вона була в Москві й побачила збитки у своїй квартирі лише після повернення. Віконні шибки розлетілися на друзки, розповідає вона, одна віконна рама вирвалася з місця. Дві люстри разом із кріпленнями відірвалися від стелі. Вони досі лежать на підлозі. Але для ремонту вікон вона викликала майстрів. Тепер вона намагається отримати фінансову допомогу, яку російський уряд обіцяв жертвам дронів. Поки що марно. «Коли ж це все нарешті закінчиться?», — запитує Іванова, звучачи виснаженою.

Війна Росії проти України обертається проти самої Росії. На п’ятому році цієї війни, яка вже триває довше, ніж похід Гітлера проти Сталіна, нерви багатьох росіян на межі. Звісно, вони не переживають таких катастроф, як українці, чиї міста були частково зруйновані ракетними ударами. Але напади на повсякденне життя росіян посилюються: на їхнє почуття безпеки, на їхній рівень життя, на їхній улюблений інтернет. Поки російське керівництво розводиться про велику війну проти Заходу, про русофобію та нацистів, люди втомлюються від постійного надзвичайного стану. Серед цивільного населення поширюється велике занепокоєння. Але чи може їхня втома зупинити воєначальника Путіна? Чи допоможе вона покласти край безглуздій загибелі на фронті, яка не приносить перемоги?

Розвідка в Москві. У столиці воєнний стрес вибухнув навесні цього року. Саме тоді почалися атаки українських дронів, наприклад, у середині травня на Хімки — московське спальне містечко з великим торговим центром. У Хімках стоїть пам’ятник із танкових загороджень. Аж сюди у 1941 році дійшли німецькі танки. Українські дрони летять далі.

Ольга Чернова, мати двох школярів, прокинулася тієї травневої ночі о пів на четверту, як вона розповідає. Пролунав гучний вибух, підлога її квартири затремтіла. Вона відчинила вікно й виглянула назовні. Надзвичайно гарний світанок. Потім пролунали нові вибухи, вона нарахувала двадцять. «Ми сиділи, скорчившись у коридорі всередині квартири, доки все не закінчилося. «Не було жодного попередження від влади, — каже вона роздратовано, — ні SMS, ні сирени, нічого!». А бомбосховищ у цьому районі теж немає. Відтоді вона погано спить і злиться на владу.

Уряд обіцяє: «У нас найкраща протиповітряна оборона у світі». По телебаченню вони хвалять нові ядерні ракети, що мчать навколо земної кулі, як блискавка. Але ніщо не захищає Росію від простих дронів з України. У четвер вони десятками влучили в нафтопереробний завод у Москві. Небо було заповнене дронами, а повітряний рух у столиці був паралізований на кілька годин. Дрони вражають паливні склади в Санкт-Петербурзі напередодні економічного саміту Путіна. Вони вражають вантажівки та потяги, що прямують до Криму. Вони вражають нафтові порти та електростанції. Вони піднімають ціни на бензин до небачених висот. Москвичі втрачають звичне відчуття невразливості, ту гордість, яку вдихали з дитинства, — гордість бути громадянами ядерної супердержави: «Нам ніхто нічого не зробить». Хто в це ще вірить сьогодні?

Найбільше розлючені ті, хто насправді є прихильниками Путіна

На приміській електричці їду з Хімок до центру Москви. На Українському бульварі, неподалік від Київського вокзалу, я домовився про зустріч зі старим другом. Ми спочатку хотіли зустрітися в грузинському ресторані, але той закрився. Рибний ресторан поруч — теж. Там, де колись кипіло життя, ми бачимо лише засклені вітрини та уламки меблів. У Москві закриваються численні кафе та ресторани. Не ті шампанські бари та коктейль-бари в центрі, до яких під’їжджають на «Майбаху», щоб потрапити всередину, а доступні за ціною ресторани та пивні, до яких можна дістатися на метро. Багато закладів страждають від різкого підвищення податків, але насамперед від того, що люди більше не приходять або замовляють лише дешеве пиво.

Мій друг і я, згідно з модою, беремо по чашці кави й йдемо прогулятися. Він дивує мене новиною, що хоче емігрувати. Його діти вже живуть у Європі, він розлучився з дружиною, у Москві його вже майже нічого не тримає. Життя стає для нього занадто дорогим, його заощадження тануть на очах. «Поки все не зникло і в мене ще є вибір, я краще поїду відразу». Його витрати на продукти щороку зростають на 25 відсотків, каже він. Він теж належить до тих, хто більше не харчується в ресторанах — і в супермаркеті дуже уважно дивиться на ціни.

Так і слід робити, інакше біля каси чекають неприємні сюрпризи. Наприклад, у сусідньому «Перекрістоку». Це не елітний супермаркет для московської еліти, а звичайний ринок для всіх. Я йду з кошиком для покупок між рядами. Картопля за 1,50 євро за кілограм, яблука за 2,50 євро — це ще можна. Але 200 грамів сала за 4,50 євро — це вже задорого, а фунт якісного масла за 7 євро — просто шокуюче. 400 грамів «докторської ковбаси», яка колись була улюбленою ковбасою радянських громадян, коштують 6 євро. Фунт кави — 12 євро. Для москвича середнього класу із середнім заробітком не більше 2 200 євро брутто, який любить їсти не лише картоплю, це досить дорого. Відповідно виглядають сцени, які я іноді спостерігаю.

Біля каси стоїть жінка років сорока. Вона кладе на стрічку сімейні покупки: макарони, сир, м’ясо, квашену капусту, кабачки та моркву, масло, кефір, грецький йогурт, темний шоколад і маленькі різнокольорові дитячі шоколадки. Продавчиня сканує товари, запитує: «Готівкою чи карткою?», жінка відповідає: «Карткою» — і трохи розгублено дивиться на суму. 9 150 рублів — це, у перерахунку, понад 100 євро. «Минулого разу стільки не було», — каже вона й підносить картку. Термінал її не приймає. Мабуть, на рахунку недостатньо грошей. Жінка відкладає вбік чорний шоколад, грецький йогурт, шматок сиру, а зрештою — маленькі різнокольорові шоколадки для дітей. Вона тихо плаче. Вона виглядає глибоко засмученою, коли складає свої покупки в поліетиленові пакети. В останні часи у московських супермаркетах до покупок безкоштовно додається ще й це неприємне відчуття.

«Це насамперед зачіпає середній клас», — каже Наталія Субаревич, економістка, з якою я зустрічаюся в кафе на Ленінському проспекті. Краща їжа, періодичні походи в ресторани, відпустка, якісна медицина — все, що робило життя москвичів приємним, стрімко дорожчає. До цього додаються витрати, які стосуються всіх: ціни на електроенергію, воду, опалення, а також на бензин, які досі в Росії були низькими, стрімко зростають. На думку Субаревич, інфляція — це лише прояв структурної кризи. «У промисловості справи йдуть жахливо», — каже вона, додаючи, що більшість компаній скорочують свою діяльність. Заводи масово звільняють працівників. Виняток становлять оборонна промисловість та нафтова галузь, яким скасування нафтових санкцій з боку США дало перепочинок. Завдяки Трампу в Росії цього року очікується мінімальне зростання на 0,4 відсотка. Без нього було б падіння.

Багато хто взагалі не пов’язує невдачі цієї війни з Путіним

Мій друг-підприємець запросив мене на обід; він мешкає у віллі в західному передмісті. Таксі везе мене крізь ворота повз високі стіни, а потім вниз до підземного паркінгу. Звідти ліфтом ми піднімаємося прямо до вітальні. Мій друг розповідає про великі зміни у своєму житті. У нього є завод, на якому виготовляють електротовари для китайського виробника. Довгий час він мав у цьому великий успіх. Але тепер він виходить з бізнесу. «Це вже не окупається!» Його компанія змушена конкурувати за робочу силу з військовою промисловістю. Там працівники отримують надзвичайно високі зарплати. «Щоб утримати своїх людей, я мушу підвищувати зарплати», — каже він. Зараз китайському виробнику дешевше постачати продукцію безпосередньо до Росії. «Виробництво тут більше не вигідне». Мій друг продає свої акції й переходить у сферу торгівлі. Те, що тут руйнується, — це основна економічна ідея Путіна. Коли Захід у 2014 році, після свого першого нападу на Україну, ввів санкції проти Росії, Путін закликав своїх підприємців до «імпортозаміщення». Замість того, щоб імпортувати товари, Росія мала виробляти їх сама. Сьогодні концепція Путіна зазнає краху — і тягне багатьох у прірву.

Коли я хочу повернутися до центру, мій додаток для виклику таксі не працює. Я запускаю месенджери, але вони теж не реагують. Мій друг дзвонить своєму водієві, який відвозить мене назад до центру. Російський регуляторний орган знову відключив мережу. У роботі різних месенджерів, таких як Telegram чи WhatsApp, вже давно спостерігаються перебої. З минулого року влада у багатьох містах тимчасово відключає мобільний зв’язок. Для такої цифрової країни, як Росія, це справжній шок. Багато росіян дуже пишалися своїм цифровим прогресом. Але коли мережа не працює, нічого більше не працює: банківські картки, додатки для виклику таксі, месенджери, додатки для знайомств, взаємодія з державними органами, перегляд фільмів у метро, грошові перекази. Дехто під час проблем із мобільним зв’язком не виходить з дому, щоб не опинитися в скрутному становищі. Але найбільше обурюються ті, хто насправді є прихильниками Путіна, — військові або «З-блогери». Вони обурюються «шкідливою та підривною діяльністю» влади, «ударом у спину нашій армії» (яка охоче користується Telegram), «умовами, як у Північній Кореї», «поверненням у кам’яний вік» та «ідіотами нагорі», якщо цитувати ще досить пристойне лайливе слово. «Якщо ми хочемо вигравати війни, нам слід припинити воювати один проти одного», — пише Z-блогерка Марія Чадіна.

Понад 60 відсотків росіян називають ситуацію в країні «напруженою»

Так до відчуття дискомфорту додається обурення. Тактика Путіна «хліб і видовища» більше не працює. Для більшості росіян війна була лише телевізійною подією, яку дивилися як шоу, перш ніж замовити їжу в інтернеті та дістати вино з повного холодильника. «Я веду війну, а ви насолоджуєтеся життям», — такою була обіцянка полководця. Тепер поширюється відчуття, що їх обдурили, позбавивши гарного життя заради війни, яка, на думку більшості росіян, зайшла в глухий кут. Такі висновки зробили соціологи незалежного «Левада-центру». Інтерес до новин з фронту різко знижується. Натомість понад 60 відсотків опитаних охарактеризували ситуацію в країні як «напружену». Рівень незадоволеності щонайменше такий самий високий, як і під час пандемії, — це встановив навіть державний інститут соціологічних досліджень ВЦИОМ. Після цього інститут змінив свої методи розрахунку, оскільки за старою методикою президенту Путіну довіряла ледь третина росіян.

Повернувшись на Український бульвар, я зустрічаю стару подругу, щоб випити чаю на винос. Вона виглядає вкрай роздратованою, бореться з новим VPN-сервером, який доводиться постійно змінювати, щоб обійти інтернет-блокування. «Я вже не можу цього слухати», — каже вона. «Роками говорять про перемогу, а сама перемога віддаляється все далі й далі». Натомість зараз дрони б’ють по маршрутах до курортного раю Криму, житлових будинках у Москві та нафтобазах. Вона намагається приховати все це від своїх дітей, але це вже не виходить. «Більше немає куточка, де можна сховатися, ніде немає спокою!» Хто скаржиться, того вважають русофобом і притягують до відповідальності. «Росія впала в депресію!» Усі її друзі турбуються про майбутнє, але найгірше насправді те, що: «У нас немає майбутнього, крім цієї війни!»

Велике занепокоєння зростає також тому, каже Лев Гудков з Інституту «Левада», що «населення втрачає віру у вихід із ситуації». Люди переконані, що уряд продовжуватиме воєнний курс, незалежно від того, якою ціною це обійдеться людям. Звісно, це через Путіна, який розпочав цю війну, втягнув у неї всю Росію і міг би негайно її закінчити, якби тільки захотів. Але найдивовижніше те, що лише меншість покладає на нього відповідальність. Багато хто взагалі не пов’язує невдачі з Путіним, каже Гудков. Пропаганді вдалося звалити провину за провали на фронті та нову вразливість Росії на всіх інших, але не на «тефлонового царя» в бункері. Навіть більшість «З-блогерів» обережно ставляться до Путіна і воліють нападати на бюрократів. Це видно з новинних випусків. Коли щось йде не так — влучає дрон, дорожчає бензин або виходить з ладу інтернет — перед камерою витягують безпорадних місцевих чиновників, щоб ті негайно це пояснили. Російські інституції масово втрачають авторитет. А Путін тим часом презентує новітні ракети.

Джерело: www.zeit.de