Осип Мащак: історія автора «Молитви українського націоналіста»

Осип Мащак увійшов в історію українського визвольного руху передусім як автор «Молитви українського націоналіста» — тексту, який став одним із важливих духовних символів українського підпілля. Однак за відомими рядками стояла людина з непростою біографією: член ОУН, організатор підпільної роботи, політичний в’язень польської влади та один із керівників українського націоналістичного руху на західноукраїнських землях.

Мащак жив у час, коли український визвольний рух розвивався в умовах політичних репресій, арештів і підпілля. Його діяльність припала на один із найбільш драматичних періодів української історії ХХ століття.

Дитинство та навчання

Осип Андрійович Мащак народився 22 грудня 1908 року в селі Смільниця на Львівщині. Сьогодні ця територія належить до Старосамбірського району. Після навчання в Перемишльській гімназії, яку він закінчив 1928 року, Мащак продовжив освіту у Львівській політехніці на хімічному факультеті. Там він познайомився зі Степаном Бандерою.

Ще в молоді роки Осип Мащак долучився до українського націоналістичного руху. Він належав до Пласту, а згодом — до Української військової організації та ОУН. Поступово його діяльність перемістилася від студентського середовища до організаційної роботи в підпіллі.

У 1931 році Мащак став співорганізатором і делегатом Другого конгресу українського студентства. Наступного року за націоналістичну діяльність його заарештувала польська поліція, однак невдовзі він вийшов на волю.

Крайовий провідник ОУН

На початку 1930-х років Осип Мащак дедалі активніше працював у структурі ОУН. У 1933–1934 роках він був підреферентом Юнацтва крайової екзекутиви ОУН західноукраїнських земель.

Після арешту Степана Бандери в червні 1934 року Мащак перебрав керівництво крайовою організацією. У липні–серпні 1934 року він був крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. На цій посаді, однак, пробув недовго: вже в серпні його заарештувала польська поліція.

Цей період став переломним у його житті. Попереду були слідство, суд і багаторічне ув’язнення.

Львівський процес і 15 років ув’язнення

У 1936 році у Львові відбувся один із найвідоміших політичних процесів над діячами ОУН. Серед підсудних був і Осип Мащак. Суд завершився для нього 15-річним ув’язненням.

Під час процесу Осип Мащак у своєму останньому слові говорив про те, що вважав головною метою свого життя службу Україні:

«За мету свого життя вважаю лише службу Україні. Україна була і є для мене такою величною, такою святою, що для неї не лише жити, а й умерти є замало. Я хотів у боротьбі за Українську Державу, за визволення українського народу з неволі, в боротьбі за новий соціальний лад, за соціяльну рівність, за Україну без хлопа і пана знайти ціль свого життя і своє щастя».

27 червня 1936 року суд оголосив вирок. Мащака засудили до 15 років ув’язнення, тоді як Степан Бандера та Роман Мигаль отримали довічне ув’язнення.

Осип Мащак провів кілька років у польських в’язницях. У вересні 1939 року, після початку Другої світової війни та розпаду польської держави, він вийшов на волю.

Як з’явилася «Молитва українського націоналіста»

Історія «Молитви українського націоналіста» безпосередньо пов’язана з ув’язненням Мащака. Саме перебування за ґратами стало обставиною, за якої виник первісний текст, що спочатку був відомий серед побратимів як «Молитва Мащака», а згодом отримав ширше поширення.

За спогадами співкамерника Мащака Івана Яроша-«Беркути», текст постав у 1936 році, коли Осип Мащак перебував у львівських Бриґідках під час судового процесу. Він очікував суворого вироку, і саме в цей період, за свідченням Яроша, народилася молитва:

«Автором «Молитви» є Осип Мащак, популярно знаний «Мак». За його власними заподаннями, коли ми ще разом у 1936–1937 роках сиділи на славній «сотці» у львівських Бриґідках. «Молитву» написав «Мак» в часі процесу Крайової екзекутиви ОУН у 1936 році. Тоді й «Мак» був на лаві підсудних. Лава присяглих потвердила 12-ма голосами велику кількість «провин» за підсудними на підставі різних параграфів польського карного закону, а трьох суддів пішло радити, яку визначити кару. «Мак» сподівався великою вироку, знаючи політику і практику польського уряду і польських судів. І у тому часі зродилась «Молитва українського революціонера». Це документ часу, що показує і стверджує, чим і для чого жили націоналісти того часу. Цю «молитву» відмовляли політв’язні Бриґідок та польських тюрем кожного вечора голосно разом, вона була висловом їх почувань і розуму, була голосом їх сердець».

Таким чином, молитва була не просто особистим текстом Мащака. Вона швидко набула значення спільного духовного тексту для політичних в’язнів. Її читали разом, а згодом поширювали серед членів націоналістичного підпілля.

Історія появи молитви з часом обросла легендами. Одна з найвідоміших розповідає, що автор нібито написав її власною кров’ю просто на стіні камери. Однак підтверджених документальних свідчень такої історії немає.

Сам Мащак у листі 1969 року до Івана Бойка пояснював, що спочатку не планував створювати окремий твір. Він просто записав на папері власні думки та переживання. Уже пізніше побратими почали поширювати цей текст, а в наступні роки він зазнавав доповнень і редакцій.

Оригінальний текст «Молитви…», як його передає автор у листі 1969 року до Івана Бойка:

Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого.
Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв,
Славою боїв Завойовника, батька Хмеля тріюмфами,
Ревом гармат революції, радісним гомоном софійських дзвонів.
Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться,
Бо ти, пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки.
Щоб віра моя була ґранітом, щоб зросли завзяття й міць,
Щоб сміло йшов я у бій, як ішли герої
За тебе, свята, за славу твою, за твої святі ідеї:
Щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів твоїх,
Невинну Кров розстріляних під Базаром i Крутами
І тисячів безіменних борців твоїх,
Що кості їх розкидані або тайком загребані…

Спали вогнем, життєтворная, кволість у серці моєму,
Нехай страху не знаю я, не знаю, що вагання.
Скріпи мій дух, загартуй волю,
В серці замешкай моєму.

В боях, в тюрмах рости мене до ясних чинів для тебе.
І в чинах тих хай знайду смерть,
Солодку смерть в бою за тебе,
І розплинуся у тобі я i вічно житиму в тобі,
Свята Україно моя, відвічна й непоборна.

У подальші роки текст зазнавав змін. Його доповнювали члени ОУН, пристосовуючи до нових історичних обставин. Один із таких варіантів містить брошура «Катехизм українця-націоналіста», видана 1941 року. У ньому «Молитва Українського Революціонера» вже містить згадки про діячів організації, які загинули.

Україно, Свята мати Героїв, зійди до серця мого. Прилинь бурею кавказьких вітрів, та шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат Революції.

Радісним гомоном Софійських дзвонів — Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться.

Бо Ти, Пресвята, все життя моє, бо Ти все щастя. Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць. В понурі ранки принеси мені зойки катованих в полях, тюрмах і на засланнях. Щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяття міць, щоб сміло йшов я в бій так, як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою Славу, за Твої Святі Ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі.

Стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську смерть Вождя Української Нації, Української Національної Революції полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського та славну смерть Данилишина, Голояда і тисячі незнаних нам, що кості їх, порозкидані або тайком загребані, стали вогнем життєтворчим у серці мойому. Кволості нехай не знаю я, нехай не знаю, що вагання.

Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому. В тюрмах і в тяжких хвилинах нелегального життя рости мене до ясних чинів, для Тебе в чинах тих хай знайду смерть, солодку смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я і вічно житиму в Тобі, Відвічна Україно! Свята! Могуча і Соборна!

Окремі зміни до молитви з’являлися й пізніше, вже в еміграційному середовищі. Після загибелі Романа Шухевича та Степана Бандери до тексту додали згадки про них. Така редакція представлена у виданні «Іди за мною! Ідеї і правила Юнацтва ОУН» 1976 року.

Україно, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти, все життя моє, бо Ти, все моє щастя.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки катованих в льохах і тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб сміло я йшов у бій так, як ішли герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, Кінґірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції — полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Шухевича, Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані, або тайком загребані

Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя, рости мене до ясних чинів. В чинах тих, хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі ВІДВІЧНА УКРАЇНО, МОГУТНЯ І СОБОРНА!

Повернення до підпільної роботи

На волю Осип Мащак вийшов 9 вересня 1939 року — вже після початку Другої світової війни та німецького нападу на Польщу. Невдовзі він знову включився в організаційну роботу українського націоналістичного руху.

У 1940 році Мащака призначили керівником референтури крайових зв’язків Революційного, або «бандерівського», Проводу ОУН. Наступного року він став учасником 2-го Великого збору ОУН у Кракові, що проходив у березні–квітні 1941 року. У 1941–1944 роках Осип Мащак працював в організаційній референтурі Проводу ОУН.

Цей період став продовженням його діяльності в керівних структурах організації. Після кількох років польських ув’язнень Осип Мащак знову опинився в центрі організаційної роботи ОУН.

Після війни: Німеччина та США

Після завершення війни Осип Мащак опинився в Німеччині. Від 1945 року він жив у Мюнхені, де вирішив продовжити освіту та здобути фах, який дав би можливість розпочати новий етап життя.

Він вступив на фармацевтичний факультет Українського технічно-господарського інституту. Навчання завершив наприкінці 1949 року, успішно склавши випускні іспити та захистивши дипломну роботу на тему «Штучні солодкі речовини». Підсумкова оцінка його роботи була «дуже добре», а Вчена рада інституту навіть ухвалила рішення створити міжнародну виставку речовин і процесів, розглянутих у дипломному дослідженні.

Паралельно з навчанням Осип Мащак проходив професійну підготовку у США. Від 1 листопада 1948 року до 15 лютого 1949 року він навчався при Світовій Українській Службі та успішно склав необхідні іспити, що підтверджувалося відповідним посвідченням.

Однак отримати диплом одразу після завершення навчання він не встиг. Провід Закордонних частин ОУН направив його на роботу до Нью-Йорка, тому замість оригінального документа Мащаку видали тимчасове посвідчення, а диплом мав бути оформлений пізніше.

Після років навчання, організаційної роботи та постійної напруги Осип Мащак разом із родиною оселився в Нью-Йорку. Він був одружений із Галиною Галібей, донькою львівського підприємця. У подружжя народилося двоє дітей — син Андрій і донька Марта.

Останні десятиліття життя Мащак провів у США. Помер 19 грудня 1976 року у Флінті, штат Мічиган. Поховали його в Нью-Йорку.

Спадщина Осипа Мащака

Біографія Осипа Мащака важлива не лише через його участь у діяльності ОУН. Його ім’я передусім пов’язане з текстом, який пережив свого автора.

«Молитва українського націоналіста» стала частиною духовної та ідейної спадщини українського визвольного руху. Її читали та поширювали серед членів ОУН, а згодом текст продовжив існувати далеко за межами того історичного середовища, у якому виник.

Особливість цього твору полягає в тому, що він з’явився не як абстрактний літературний текст, а з особистого досвіду людини, яка перебувала в ув’язненні. У ньому відображені страх, готовність до випробувань, прагнення до внутрішньої стійкості та переконання автора у необхідності боротьби за українську державність.