Чому Зеленський попросив Абрамовича перевірити, чи готовий Путін до переговорів

Президент України Володимир Зеленський підтвердив повідомлення про те, що він попросив Романа Абрамовича передати Володимиру Путіну пропозицію про прямі переговори. Вибір російського олігарха, лояльного до Кремля, в якості посередника з боку Києва може здатися несподіваним, але колишній власник «Челсі» вже неодноразово виступав у ролі посередника з початку російського вторгнення.

Для людини, яка має небагато «карт», Володимир Зеленський зіграв несподіваним джокером у вигляді російського олігарха Романа Абрамовича.

Президент України підтвердив повідомлення британських ЗМІ про те, що наприкінці травня він зустрівся в Києві з колишнім власником футбольного клубу «Челсі», де російський магнат запропонував доповісти Кремлю про перспективи миру.

Зеленський сказав, що Абрамович передав повідомлення про те, що росіяни «хочуть зрозуміти, на що ми готові». Натомість йому було доручено повідомити Путіну, що Зеленський готовий до особистої зустрічі «в будь-який час».

Москва не заперечувала існування непублічного дипломатичного каналу, не називаючи імені посередника. Путін заявив у п’ятницю, що зустрівся з «одним із представників наших ділових кіл», додавши, що бізнесмен не виступав в офіційній якості.

Абрамович, який зараз мешкає між Туреччиною та Перською затокою через санкції Великої Британії та ЄС, накладені через його близькість до Кремля, відмовився коментувати зустріч у Києві.

Балансування Абрамовича

Як продукт нестримного капіталізму епохи Бориса Єльцина, Абрамович є, мабуть, несподіваним вибором посередника, враховуючи, що Путін спочатку будував свою популярність на образі радикального розриву з ультрабагатими олігархами, які складали найближче оточення Єльцина.

Але цей мультимільярдер має досвід виступів у ролі посередника з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Абрамович був присутній на перших мирних переговорах між Росією та Україною в Туреччині наприкінці березня 2022 року, де його представили як посередника у налагодженні контактів між сторонами конфлікту. Пізніше того ж року він допоміг укласти угоду, що дозволила Україні продовжувати експорт зерна.

З того часу він продовжує відігравати роль посередника за лаштунками, неодноразово втручаючись, щоб сприяти обміну полоненими. За повідомленням CNN, він навіть намагався домогтися звільнення кремлівського дисидента Олексія Навального у 2024 році в обмін на повернення кількох російських полонених.

Протягом багатьох років російському олігарху вдалося завоювати прихильність обох сторін конфлікту, «вдало балансуючи між своїми історичними зв’язками з Кремлем та довірою, яку, як видається, він викликає в українських владних колах», — зазначає Елізабет Шимпфосль, експертка з соціології еліт в Астонському університеті та авторка книги «Багаті росіяни. Від олігархів до буржуазії».

«Він ніколи не робив нічого, що могло б зробити його нелояльним в очах Кремля», — пояснює Шимпфосль, зазначаючи, що Абрамович є одним з небагатьох олігархів, які погодилися керувати регіоном — віддаленою Чукоткою на Далекому Сході Росії — на прохання Путіна. Він також обережно ставився до критики уряду в Москві, зокрема з початку війни в Україні.

Ця лояльність до Кремля, здається, не турбує Зеленського. Насправді, український лідер «попросив (колишнього президента США) Джо Байдена не включати Абрамовича до списку санкцій США — навіть попри те, що він уже був у європейському списку — саме через посередницьку роль, яку той міг би відіграти», додає Шимпфосль.

Серед усіх російських олігархів Абрамович видається Києву найбільш прийнятним, частково завдяки своєму західному іміджу – що зумовлено не лише тим, що він був власником «Челсі».

«Це також значною мірою пов’язано з його колишньою дружиною Дашею Жуковою, яка 2008 року відкрила Музей сучасного мистецтва «Гараж» у Москві, що сприяло формуванню іміджу пари як культурних поціновувачів на Заході», — каже Шимпфосль. Російсько-американська колекціонерка мистецтва та світська левиця, яка розлучилася з Абрамовичем у 2017 році, також входить до ради престижного балу «Мет-гала» у Нью-Йорку.

Пішак для Зеленського?

Те, що бізнесмен прийнятий обома сторонами, не означає, що йому вдасться досягти успіху там, де всі інші зазнали поразки.

Путін чітко дав зрозуміти, що не бачить «сенсу» в особистій зустрічі із Зеленським, відхиливши відкритий лист українського президента з пропозицією про прямі переговори. Саме це повідомлення Абрамович і мав передати російському лідеру.

Фактичний вплив олігарха в Москві залишається дуже обмеженим, зазначає Дженні Мазерс, спеціалістка з питань російської безпеки в Університеті Аберістуїта у Уельсі.

«Йому, можливо, легше, ніж іншим, домогтися, щоб його почули – і це вже є значним досягненням – але здатність будь-якого олігарха змінити думку Путіна щодо такого питання, як війна, ймовірно, дуже мала», – пояснює вона, зазначаючи, що Зеленський, без сумніву, усвідомлює ці обмеження.

Для українського лідера використання «карти Абрамовича» може бути пов’язане більше з піар-заходами, ніж із реальною надією на прорив у мирних переговорах, додає Мазерс.

«Це спосіб продемонструвати зовнішньому світу – і російській громадськості – що Зеленський докладає всіх зусиль, щоб закінчити війну», зокрема покладаючи свої «надії» на мир у руки російського олігарха, пояснює вона.

Це також можливість запропонувати посередника з більш авторитетним профілем, ніж той, кого Путін запропонував у травні: Герхард Шредер, колишній канцлер Німеччини, чиї ділові зв’язки з Москвою та відверта проросійська упередженість позбавили його будь-якої легітимності на Заході.

Джерело: www.france24.com