Агент КДБ Богдан Сташинський. Що сталося з убивцею Степана Бандери та як склалася його доля

Богдан Сташинський – агент радянських спецслужб, який зізнався у вбивстві Степана Бандери та отримав покарання на Заході.

15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандеру знайшли непритомним і закривавленим на сходах будинку, де він жив. Бандера був ще живий, але врятувати його не вдалося. Експертиза встановила: смерть настала від отруєння ціаністим калієм.

Згодом з’ясувалося, що за вбивством стояв радянський агент Богдан Сташинський. Для замаху він використав спеціальний пістолет, який випускав струмінь ціаніду.

Зі студентської лави — в агенти Кремля: як Сташинського завербували

Богдан Сташинський народився 1931 року в селі Борщовичі на Львівщині. Його батько очолював місцевий осередок «Просвіти», а сам Богдан, за власними спогадами, зростав у середовищі українських національних переконань.

До першого класу він пішов у 1938 році, коли Західна Україна ще перебувала у складі Польщі. Наступного року ситуація змінилася: після початку Другої світової війни до Галичини увійшла Червона армія.

Після школи Богдан Сташинський вступив до Львівського педагогічного інституту. У своїй автобіографії він писав, що його виховували в дусі українського націоналізму та переконували в необхідності боротьби за визволення України.

У 1950 році радянські спецслужби почали розслідувати зв’язки українського підпілля із залізничниками. У донесеннях інформаторів Сташинського називали активним пособником ОУН. Його звинувачували у поширенні антирадянських листівок, зборі грошей для підпілля та контактах із нелегалами.

21 квітня 1950 року Богдана затримали на станції під приводом перевірки документів. На допиті він визнав, що справді пов’язаний з ОУН.

Після цього Сташинського завербували радянські спецслужби. Він отримав псевдонім «Олег». Так почалася історія людини, яка згодом стане одним із найвідоміших агентів КДБ і виконавцем убивств Лева Ребета та Степана Бандери.

Не пожалів сестру: як «Олег» почав полювання на українське підпілля

Після вербування радянські спецслужби доручили Сташинському стежити за Іваном Лабою, відомим під псевдонімом «Кармелюк». Він був нареченим Марії — сестри Богдана.

Сташинському наказали частіше їздити зі Львова до рідного села, увійти до Лаби в довіру та збирати інформацію про його діяльність і зв’язки з іншими підпільниками.

Спочатку МДБ не надто довіряло новому агенту й саме стежило за ним. Проте Богдан Сташинський швидко довів свою корисність. У службових документах його характеризували як ініціативного співробітника, який передавав детальні відомості.

Особливо цинічним було те, що Богдан повідомляв спецслужбам і про власну сестру Марію. За матеріалами, які він передавав під псевдонімом «Олег», у 1950 році заарештували та засудили шістьох членів молодіжної організації ОУН.

Співпраця мала й фінансову винагороду. На розробку нових контактів Сташинському видавали по 150–400 рублів. За підсумками роботи у 1950 році він отримав премію в 1000 рублів — суму, співмірну з вартістю двох пар дорогого імпортного взуття того часу.

Подвійна гра: як Богдан Сташинський проник у боївку ОУН

У 1951 році Богдан Сташинський сам запропонував кураторам піти ще далі — проникнути безпосередньо в боївку ОУН. Він хотів отримати інформацію про структуру підпілля, його учасників і зв’язки між різними районами.

МДБ інсценувало загрозу арешту Сташинського, щоб переконати односельців у його переслідуванні. Марія, сестра Богдана, була серйозно стривожена.

10 березня «Кармелюк» передав Богдану зброю та взяв його із собою. Близько тижня вони переховувалися у схроні під корівником. Там Лаба розповідав 20-річному Сташинському про діяльність ОУН, її завдання та систему ідеологічної підготовки, а також передав підпільну літературу.

Боївка складалася з чотирьох людей. Вони збирали гроші, продукти та інформацію, поширювали підпільні матеріали. Усе побачене Сташинський передавав МДБ.

У донесеннях він описував людей, які допомагали підпіллю: переховували його учасників, постачали їм харчі або попереджали про дії радянських силовиків. Також повідомляв про спроби ОУН залучати до підпілля молодь, зокрема вихідців зі східних областей України.

Зрадив довіру «Кармелюка»: як «Олег» доводив свою цінність МДБ

У боївці Богдан Сташинський провів близько трьох місяців. Формально він був рядовим бойовиком, але насправді працював на радянські спецслужби. Довіра «Кармелюка» була настільки високою, що Богдан безперешкодно підтримував таємний зв’язок із куратором у Львові.

Свої листи він пояснював Лабі листуванням із дівчиною. Насправді ж писав співробітнику МДБ і використовував азбуку Морзе. «Кармелюк» жодного разу не перевірив зміст цих повідомлень.

Згодом Сташинський зблизився ще з одним членом боївки — «Стефком», Михайлом Стахурою. Під час застілля той розповів Богдану, що саме він убив письменника Ярослава Галана у 1949 році. За словами Стахури, він зарубав його гуцульським топірцем через антикатолицький памфлет.

Богдан Сташинський передав інформацію МДБ. Його донесення допомогло викрити Стахуру, якого згодом засудили до смертної кари.

Для радянських спецслужб це стало ще одним доказом ефективності агента «Олега».

Смертельна пастка для «Кармелюка»: як Богдан Сташинський допоміг знищити боївку

За три місяці в підпіллі Сташинський зібрав значний обсяг інформації: про учасників боївки, їхні схрони, зв’язки, підпільні друкарні та способи конспірації.

Тепер МДБ цікавив сам «Кармелюк». Богдан Сташинський запропонував використати його зустріч із нареченою Марією, своєю сестрою, щоб організувати засідку.

Перші дві спроби провалилися через помилки виконавців. Під час третьої операції Лабу також не вдалося захопити живим — його застрелили. Сам Сташинський опинився під автоматним вогнем, але залишився неушкодженим.

Після операції «Олег» підготував детальний звіт. Він описав місця, де переховувалися підпільники, їхні родинні та дружні зв’язки, а також людей, які їм допомагали. Окремо перелічив майно у схронах — від їжі, зброї та патронів до батарейок, оливи, голок і паперу.

Його донесення також розкривали правила конспірації підпільників: вони не ночували в одному будинку частіше одного разу на тиждень, намагалися збивати собак зі сліду за допомогою гасу та переходили річки вбрід.

Операція принесла Сташинському не лише винагороду, а й новий статус у системі радянських спецслужб.

3200 рублів за операцію: як «Олег» пішов на новий рівень

Після ліквідації боївки «Кармелюка» Сташинського нагородили 3200 рублями. У липні 1951 року його включили до складу агентурно-бойової групи «Тайфун» при УМДБ Львівської області. Тепер він отримував не лише гроші на витрати, а й зарплату — 800 рублів на місяць.

«Тайфун» використовував інсценування, щоб змусити заарештованих розкривати зв’язки з підпіллям. Наприклад, чекісти імітували напад на конвой, після чого нібито звільнених людей виводили до «партизанського загону». Там на них уже чекали радянські військові.

Керівництво високо оцінювало Сташинського: у документах його називали грамотним, дисциплінованим, сміливим та ініціативним агентом із доброю пам’яттю.

Але успіх мав небезпечний наслідок. Після розгрому боївки «Кармелюка» живим залишився лише Богдан Сташинський, і ОУН запідозрила його у зраді. У Києві визнали, що провину частково несуть куратори: вони впровадили агента в підпілля, але не подбали про його своєчасне виведення.

Підготовка до роботи за кордоном: нове життя Сташинського

Після викриття його ролі в боївці Сташинський уже не міг безпечно працювати у Львівській області. Його родина відвернулася, а зв’язки з підпіллям були зруйновані. Натомість довіра МДБ до агента зростала.

Восени 1952 року Сташинського перевели до Києва. Він отримав новий позивний — «Тарас» — і документи на ім’я Григорія Мороза. Там його почали готувати до роботи за кордоном.

Навчання тривало по 6–7 годин щодня. Богдан Сташинський вивчав німецьку та польську мови, опановував самбо, стрільбу, водіння, кодування й мікрофотографування. Окремо тренувався уникати стеження, облаштовувати схованки та передавати документи зв’язковим.

Інструктори готували його не лише професійно, а й ідеологічно: він вивчав історію КПРС, партійні матеріали та слухав лекції про роботу радянського розвідника на території противника.

На новому місці Богдан Сташинський отримував 1200 рублів зарплати плюс 300 рублів на оренду житла. Його поступово готували до найважливішого етапу — роботи за межами СРСР.

Гроші замість довіри: як Сташинського повернули в родину

Взимку 1953 року Сташинського відправили до Львова, щоб приховати від його колишніх зв’язків той факт, що він уже перебував у Києві.

Одночасно МДБ намагалося відновити його стосунки з родиною. Батьки відвернулися від Богдана після його співпраці зі спецслужбами, тому їм почали щомісяця передавати 300–400 рублів. У документах прямо зазначалося, що гроші мали змінити їхнє ставлення до сина.

У лютому 1954 року Богдан Сташинський нарешті зустрівся з батьками. Батько вже змирився з поразкою українського підпілля і вважав, що невелика група людей не могла перемогти цілу державу.

Так родина поступово перестала сприймати Богдана як зрадника, хоча його минуле й робота на радянські спецслужби залишалися за лаштунками.

Підроблена біографія: як «Тараса» готували до нового життя за кордоном

Підготовка Сташинського, яку спочатку планували завершити за рік, затягнулася ще на стільки ж. Улітку 1954-го його вивели до Польщі. За кілька місяців до цього МДБ реорганізували в КДБ.

Для агента створили нову біографію. За легендою, його мати була німкенею, яка тривалий час жила в Польщі та народила там сина від поляка. Під час війни батьки нібито загинули, після чого він вирішив повернутися на землю предків. Ця історія мала пояснити його добре знання польської мови.

У Польщі Богдан Сташинський близько пів року вивчав місця, згадані у вигаданій біографії. Певний час навіть працював водієм на цукровому заводі.

Наприкінці 1954 року він опинився у Східній Німеччині під ім’ям Йозефа Лемана. Працював листорізом, диспетчером у гаражі та перекладачем польської.

Його головним завданням було поступово підготуватися до переходу в Західну Німеччину. Для цього КДБ радив йому стежити за шлюбними оголошеннями та шукати жінку, через яку можна було б легально виїхати на Захід.

Дві цілі Кремля: як Богдан Сташинський убив Ребета і Бандеру

Після кількох років підготовки Сташинському нарешті доручили операції, від яких залежала його подальша кар’єра. З новими документами його відправили до Західної Німеччини, де агент мав вистежувати лідерів української еміграції.

Першою мішенню став Лев Ребет — один із провідних діячів української еміграції. У 1957 році Богдан Сташинський вистежив його біля редакції газети «Сучасна Україна» та здійснив замах.

Через два роки мішенню агента став Степан Бандера. Після звільнення із Заксенгавзена у 1944 році він разом із родиною ще десять років жив у різних місцях. У 1954 році родина оселилася в Мюнхені, де Бандера користувався прізвищем Попель.

Для обох операцій із Москви Сташинському передали спеціальну зброю — алюмінієві циліндри, що розпилювали струмінь ціаніду. Перед використанням він випробував пристрій на собаках у лісі. Постріл був майже безшумним, а отрута діяла швидко.

15 жовтня 1959 року Сташинський підстеріг Бандеру в під’їзді його будинку. На тілі не виявили вогнепальних поранень, тому спочатку смерть могла виглядати як серцевий напад. Проте експертиза встановила: Бандера загинув від отруєння ціаністим калієм.

Після вбивства Сташинського в Москві нагородили орденом Червоного Прапора — за «виконання важливого державного завдання у винятково важких умовах». Йому також подарували фотоапарат «Контакс», а зарплату підвищили до 2500 рублів.

Тоді Богдан Сташинський був одним із найуспішніших агентів радянських спецслужб. Але незабаром усе змінилося: людина, яка роками виконувала накази КДБ, сама стала для системи потенційною загрозою.

І саме після вбивства Бандери почався шлях Сташинського до втечі на Захід.

Кохання проти системи: як сім’я змінила агента КДБ

Після виконання найгучніших завдань Богдан Сташинський приїхав на перепідготовку до Москви вже не сам. Разом із ним була його молода дружина — німкеня Інге Поль, яка працювала перукаркою.

Для радянського агента такий шлюб був серйозним порушенням правил: співробітникам спецслужб не дозволялося мати іноземних дружин. Однак голова КДБ Олександр Шелепін зробив для Сташинського виняток.

У Москві сімейне життя швидко стало для Богдана джерелом напруги. Інге не подобалося радянське життя, а сам Сташинський одного разу зрозумів, що його квартиру прослуховують. Це лише посилило недовіру до власних кураторів.

Коли Інге завагітніла, КДБ наполягав на аборті. Богдан Сташинський категорично відмовився. Його дружина також не хотіла мати жодного стосунку до спецслужб і не погоджувалася ставати агентом.

Наприкінці 1960 року Сташинському повідомили, що до закордонних операцій його більше не залучатимуть. Для нього це було чітким сигналом: довіра керівництва підірвана. Після років роботи на КДБ він сам почав побоюватися, що може стати наступною жертвою системи.

У 1961 році Інге після значних труднощів вдалося отримати дозвіл на виїзд. Вона вирушила до Східного Берліна, де мала народити дитину. Однак немовля невдовзі померло.

Сташинський попросив дозволити йому поїхати на похорон сина. Саме це прохання стало початком подій, які назавжди змінили його життя.

Від кілера КДБ до втікача: чим завершилася історія Сташинського

Повертатися до СРСР Богдан Сташинський не збирався. Напередодні похорону дитини він разом з Інге втік із будинку її батьків через чорний хід. Подружжю вдалося уникнути спостереження КДБ і на таксі дістатися Західного Берліна.

Після втечі Сташинського тривалий час перевіряли західнонімецькі спецслужби. Слідство вивчало його свідчення та докази, пов’язані з убивствами Ребета й Бандери. Вони підтверджували: Богдан Сташинський діяв за завданням радянських спецслужб.

Суд над ним став міжнародною сенсацією. Сам Сташинський пояснював свій вибір просто: краще сидіти у в’язниці, ніж лежати в землі.

У СРСР процес називали політичною провокацією. Водночас після викриття Сташинського 17 керівників, пов’язаних із його діяльністю, втратили свої посади. Родичів агента тимчасово переселили з рідного села, побоюючись помсти за смерть Бандери.

Навіть вдова Лева Ребета не вимагала для Сташинського максимального покарання. Вона вважала його виконавцем наказів радянської системи й просила суд не карати його надто суворо.

За два політичні вбивства Сташинського засудили до 8 років ув’язнення, однак повністю цей термін він, за наявними даними, не відбув. Згодом колишній агент зник.

Однією з причин його зникнення могли стати побоювання радянських спецслужб. Богдан Сташинський не просто зізнався у вбивстві Бандери — він розповів західним правоохоронцям про методи, якими радянські спецслужби ліквідовували своїх противників за межами СРСР.

Що сталося з ним після цього — достеменно невідомо. Колишній полковник КДБ Олег Гордієвський припускав, що Сташинському могли надати нові документи, змінити зовнішність за допомогою пластичної операції та навіть допомогти розпочати співпрацю з американською розвідкою.

Існувала й інша версія: українська діаспора припускала, що після в’язниці Сташинського переправили до Південної Африки. У 1981 році колишній керівник поліції ПАР генерал Гельденхейс заявляв, що той міг жити там під новим ім’ям і консультувати місцеві спецслужби.

Однак документальних підтверджень цим версіям немає. Останні десятиліття життя Богдана Сташинського залишаються загадкою. Людина, яка роками виконувала накази радянських спецслужб, зрештою сама втекла від системи, якій роками служила.

А про видатного українського діяча, якого Сталін вважав особистим ворогом, читайте у статті «Євген Коновалець: український полковник, який став особистою ціллю Сталіна».