Коли війна — це не війна? Гібридні атаки Росії можуть розколоти НАТО

«Годинник Судного дня» було запущено в 1947 році на початку Холодної війни, щоб сигналізувати про наближення глобальної катастрофи.

Сьогодні стрілка годинника стоїть на позначці 85 секунд до півночі — це відображає небезпеки ядерної війни, зміни клімату та технологічного прогресу в сучасному світі.

Виникає питання, чи не варто НАТО орієнтуватися на цей годинник.

Зі зростанням гібридних та «тіньових» військових дій з боку Росії, спрямованих проти її європейських сусідів, альянс зараз стикається з новим видом протистояння.

Дестабілізуючі тактики, що застосовуються проти членів альянсу — які є неоднозначними, передбачають дії на межі війни та миру, мають невизначених виконавців та дестабілізують суспільство — ставлять НАТО на випробування саме тому, що не є традиційною війною.

Вони ставлять під сумнів прийнятність застосування знаменитої статті 5, яка розглядає напад на одну країну як напад на всіх і може спричинити військовий захист альянсу.

Зокрема, ці тактики також випробовують відданість альянсу — особливо з боку країн, які стають дедалі скептичнішими щодо НАТО, таких як США, які вже ставили під сумнів застосування інших статей НАТО у випадках війни в «сірій зоні».

Вони також піднімають питання щодо ризиків у разі відповідних дій.

Гібридні атаки останніх років — і особливо з часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році — спрямовані як проти окремих осіб, так і проти національної інфраструктури, що наочно ілюструє цю проблему.

Зовсім недавно було викрито зухвалий замах на вбивство громадянина США та України у Варшаві — це перший напад на американця на території країни-члена НАТО.

Також були зафіксовані випадки вбивств антиросійських діячів у Європі, зокрема художника та карикатуриста Семена Скрепетського, який загинув у Польщі в червні.

Ціллю атак стають також військові об’єкти.

Раніше цього року, за повідомленнями, протягом 15 місяців російські шпигунські дрони стежили за ядерними об’єктами у Великій Британії, Франції, Бельгії та Нідерландах; як стверджується, дрони запускалися з танкерів «тіньового флоту».

Росія також регулярно запускає дрони в повітряний простір країн НАТО, зокрема над Румунією, де в травні дрон влучив у житловий будинок і поранив двох людей; над Польщею, де у вересні 2025 року були задіяні сили протиповітряної оборони країни та НАТО для збиття дронів; та над Латвією, де дрон вибухнув на нафтосховищі в Резекне.

Прем’єр-міністр Польщі заявив, що ці вторгнення означають, що Польща опинилася ближче до військового конфлікту, «ніж будь-коли з часів Другої світової війни».

Після вторгнень на територію Польщі країна застосувала статтю 4 Договору про НАТО, яка передбачає проведення консультацій з військових питань у разі надзвичайної ситуації, коли цілісності, незалежності або безпеці країни загрожує небезпека.

На цю ж статтю посилався й уряд Естонії того ж місяця після того, як російські винищувачі на 12 хвилин вторглися в повітряний простір Естонії.

Прем’єр-міністр Естонії Крістен Міхал закликав НАТО бути «єдиним і сильним» у своїй реакції.

Президент Дональд Трамп відреагував на застосування статті 4 такими словами: «Мені це не подобається. Мені не подобається, коли таке трапляється».

Це свідчить про фундаментальну невизначеність щодо реакції НАТО на загрози «сірої зони».

Проте цього місяця члени НАТО зібралися, щоб обговорити порушення повітряного простору, і планують посилити інтегровану протиповітряну та протиракетну оборону в усьому альянсі, щоб запобігти подальшим вторгненням.

Також відбувалися атаки на інфраструктуру, зокрема вибухи на газопроводі «Північний потік», внаслідок яких газопроводи між Європою та Росією вийшли з ладу, причому конкретного винуватця не встановлено.

Відбувалися акти саботажу щодо численних підводних кабелів та трубопроводів у Балтійському морі, що спричинили перебої в роботі, а також атаки на залізничні лінії в Європі, зокрема в Польщі, де три роки тому було заарештовано мережу іноземних громадян за підозрою у шпигунстві на користь Росії в транспортній сфері.

Кібератаки стали більш поширеними, зокрема атака на американського провайдера супутникового зв’язку Viasat, що сталася в той самий день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, що вплинуло як на українські збройні сили, так і на інтернет-з’єднання для тисяч людей по всій Європі.

У вересні 2025 року літак, на борту якого перебував голова Європейської комісії, також зазнав радіоперешкод над Болгарією, через що пілотам довелося використовувати паперові карти для посадки.

Болгарська влада звинуватила в цьому Росію.

Подібний випадок радіоперешкод стався також у травні щодо літака, який повертав додому колишнього міністра оборони Великої Британії Джона Хілі після його візиту до британських військ в Естонії.

Такі акти гібридної війни є новою проблемою безпеки, з якою стикається НАТО: це скоріше неоднозначність, а не прямий напад.

Невідомо, наскільки альянс буде терпіти ситуацію, коли безпека та суверенітет його членів неодноразово опиняються під загрозою внаслідок вторгнень з повітря або саботажу інфраструктури, а винуватців неможливо ідентифікувати.

Крім того, ці атаки також призводять до розколу європейської безпеки, сіючи страх у країнах та викликаючи міжнародну реакцію, а отже, підриваючи підтримку України.

Але, що найважливіше, вони також ставлять під сумнів здатність НАТО захищати себе.

Як і під час «Холодної війни», коли існували побоювання, що ядерна зброя в поєднанні з недовірою може призвести до конфлікту між наддержавами через непорозуміння, так і тут небезпека прорахунків залишається актуальною.

Занадто слабка реакція — і діяльність Росії може тривати.

Занадто сильна реакція може спровокувати глобальну війну.

Хоча минулого року НАТО створило посаду Спеціального координатора з питань гібридних загроз для організації реакції альянсу на такі атаки, а члени альянсу посилили свою стійкість, наприклад у сфері кіберзахисту, існують побоювання, що наступне випробування для НАТО може бути пов’язане саме з цими актами тіньової або гібридної війни.

Існують можливі заходи реагування, що виходять за межі статті 5: зокрема, посилення протиповітряної оборони союзника, розширення обміну розвідданими, введення санкцій, проведення кібероперацій, розгортання додаткових сил або координація колективної реакції НАТО.

Але перш за все НАТО зараз має чіткіше визначити, що саме становить порушення статті 5 у «сірій зоні», щоб покращити злагодженість оборони проти сучасної війни.

Джульєтт Бретан викладає на факультеті англійської мови Кембриджського університету, а раніше працювала науковим співробітником у Центрі геополітики Кембриджського університету.

Погляди, висловлені в цій статті, є особистими поглядами автора.

Джерело: www.newsweek.com/war-russia-hybrid-divide-nato-12373756