Богдан Гаврилишин: від лісоруба до співзасновника Давосу та радника урядів понад 70 країн

Богдан Гаврилишин став одним із найавторитетніших економістів і мислителів свого часу, консультував державних лідерів та долучився до створення майданчика, де зустрічаються політичні й бізнесові еліти світу.

Майбутній науковець народився 19 жовтня 1926 року в селищі Коропець на Тернопільщині.

Дитинство та юність Богдана Гаврилишина припали на непростий період історії. Спочатку він навчався у польських школах, а після початку Другої світової війни продовжив освіту вже в українській гімназії. Війна принесла його родині важкі випробування: під час відступу радянських військ загинув його брат, а згодом майже вся сім’я, окрім матері, опинилася в таборах для переміщених осіб у Німеччині.

Пласт як школа лідерства і відповідальності

Перші кроки у формуванні характеру Богдан Гаврилишин зробив завдяки участі в Пласті. У 1937 році за сприяння старшого брата він потрапив до пластового табору в Остодорі, неподалік річки Лімниця. Цей досвід став для нього важливою школою самостійності та відповідальності, де він навчився працювати в команді й ухвалювати рішення.

У той самий період він уперше почув ідеї про українську державність та визвольний рух, які справили на нього глибоке враження. Особливим епізодом стала зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, якого він згодом згадував як людину, здатну точно відчувати внутрішню сутність людини.

Після Другої світової війни Гаврилишин не відійшов від пластового руху: у Німеччині він долучився до його відновлення серед української еміграції та став членом куреня «Лісові Чорти».

Від лісоруба до магістра

Події Другої світової війни змінили його долю. Наприкінці війни Гаврилишин опинився в Німеччині, де перебував у таборі для переміщених осіб. Саме там він завершив здобуття середньої освіти.

У 1947 році Богдан Гаврилишин переїхав до Канади. Перші роки на новому континенті були непростими. Щоб заробити на прожиття, він працював лісорубом у провінції Онтаріо. Робота була надзвичайно важкою: взимку температура опускалася до -40°C, працівники жили у простих дерев’яних бараках, а щоденний побут був максимально скромним.

Згодом він переїхав до Торонто, де влаштувався офіціантом у ресторані. Вдень і ввечері працював, а вільний час присвячував навчанню: удосконалював англійську мову та готувався до вступних іспитів.

Він став першим післявоєнним українським емігрантом, якому вдалося вступити до Університету Торонто. Наполегливість і прагнення до знань відкрили йому шлях до успішної кар’єри. У цьому навчальному закладі він отримав диплом інженера-механіка у 1952 році, а через два роки здобув ступінь магістра.

Пізніше він із гумором згадував свій досвід роботи в лісі: мовляв, перші навички управління людьми отримав саме там, коли доводилося переконувати колег не зрубати дерево так, щоб воно впало на когось із бригади.

Освіта відкрила перед ним нові можливості. Розпочавши кар’єру звичайним інженером, уже через кілька років він обійняв керівну посаду та очолив технічний підрозділ компанії. Цей стрімкий професійний злет став лише початком його майбутнього міжнародного успіху.

Починаючи з 1957 року, Богдан Дмитрович Гаврилишин пов’язав значну частину своєї кар’єри з Міжнародним інститутом менеджменту в Женеві. Його професійний шлях у цій установі був стрімким: від учасника навчальних програм він поступово став викладачем, керівником освітніх курсів і згодом очолив інститут, керуючи ним протягом 18 років.

Паралельно він поглиблював академічну підготовку, здобувши ступінь доктора економічних і суспільних наук у Женевському університеті.

Давос, який знає весь світ: невідома роль українця

Саме у Швейцарії Богдан Гаврилишин став одним із засновників міжнародного форуму з менеджменту в Давосі. З роками ця ініціатива переросла у всесвітньо відомий економічний майданчик, де щороку зустрічаються політичні лідери, бізнесмени та науковці з різних країн світу.

Сьогодні Давоський економічний форум є однією з найвпливовіших глобальних платформ, де обговорюють ключові виклики світової економіки, безпеки та розвитку. Саме тут формуються підходи до міжнародної співпраці, ухвалюються неформальні рішення та визначаються глобальні тренди на роки вперед.

Упродовж десятиліть Гаврилишин працював із провідними компаніями світу, готуючи висококласних управлінців, а також консультував уряди більш ніж 70 країн і транснаціональні корпорації. Його експертиза охоплювала питання економіки, управління та стратегічного розвитку.

У 1972 році його досягнення були відзначені вступом до Римського клубу — впливового об’єднання науковців, економістів і громадських діячів, які досліджують глобальні проблеми людства.

Він був членом Світової академії мистецтва і науки, а у 1975 році його внесок у розвиток міжнародного співробітництва був відзначений Золотою медаллю Президента Італійської Республіки.

Повернення до України: радник нової держави

У 1990 році його обрали іноземним членом Національної академії наук України.

Після 1991 року Гаврилишин активно долучився до розбудови української держави. Він очолював Консультативно-дорадчу раду при Верховній Раді України та був радником президентів, прем’єр-міністрів і керівництва парламенту.

У 1992 році він отримав звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Він послідовно відстоював ідею, що ключем до розвитку України є інвестиції в освіту, науку та технології. Також він наголошував на високому рівні української освіти та заперечував міф про неминучий «відтік мізків».

Окремо він застерігав від економічної інтеграції, що базується на сировинній моделі, і наводив як приклад для України Японію та Південну Корею — держави, які розвивалися через інновації та людський капітал.

Спадщина Богдана Гаврилишина

Гаврилишин залишив після себе не лише ідеї, а й реальні інституції та програми.

Він брав участь у створенні бізнес-школи МІМ-Київ — одного з перших центрів сучасної управлінської освіти в Україні.

Як голова Наглядової ради Міжнародного фонду «Відродження», він підтримував наукові та суспільні проєкти, зокрема розвиток української антарктичної програми та станції «Академік Вернадський».

У 2010 році він заснував фонд, що реалізував програму «Молодь змінить Україну», яка відкривала молоді доступ до європейського досвіду управління та реформ.

Свої ідеї він виклав у книгах «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» та «Залишаюсь українцем», а також у Декларації обов’язків людини.

За свій внесок у науку, освіту та державотворення Гаврилишин отримав численні відзнаки. Йому було присвоєно звання почесного доктора низки університетів Канади та України. Серед державних нагород — орден «За заслуги» III ступеня, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орден Свободи, який він отримав у жовтні 2016 року — незадовго до завершення свого життєвого шляху.

Цікавим символом народної поваги стало створення у 2016 році нового сорту соняшника, який назвали на честь Богдана Гаврилишина. Його презентували до 90-річчя видатного економіста в межах всеукраїнського «Марафону відповідальності».

Ідеї, що пережили свого автора

Богдан Гаврилишин помер 24 жовтня 2016 року в Києві. Його ідеї продовжують впливати на сучасну Україну.

У 2017 році родина заснувала Фонд Богдана Гаврилишина, який продовжив його освітні та громадські ініціативи.

Його ім’я увічнене у назві вулиці в Києві та меморіальному просторі в парку Шевченка, де встановлено пам’ятний дуб і камінь із девізом: «Вчитися, мріяти, діяти».

На державному рівні спадщина Гаврилишина отримала особливе визнання у 2021 році. Верховна Рада України запровадила Всеукраїнський день відповідальності людини, який відзначають щороку 19 жовтня — у день народження вченого. Це рішення стало втіленням однієї з головних ідей, яку він послідовно відстоював протягом усього життя: поряд із правами кожна людина має усвідомлювати власну відповідальність перед суспільством і державою.

Особливого значення постать Богдана Гаврилишина набуває у 2026 році, коли Україна відзначає 100-річчя від дня його народження. Ювілейні заходи проходять під гаслом «Дороговкази в майбутнє» та покликані нагадати про його бачення сильної, відповідальної та успішної України, побудованої на знаннях, інноваціях і повазі до людини.