Спалені романи та зруйновані склади: війна Росії проти українських книг

Український видавничий бум, спричинений вторгненням 2022 року, наразі перебуває під загрозою через інтенсивність та часті російські атаки

У суботній ранок серпня Віктор Круглов, співзасновник і генеральний директор видавництва «Ранок», перебував у своєму офісі в Харкові — місті на сході України, яке разом із Києвом є центром видавничої та поліграфічної галузі країни.

Побудована 15 років тому на місці колишньої хлібопекарні, будівля займає площу близько 10 000 кв. метрів.

Книги були складені в стоси висотою 12 метрів на рядах полиць. Круглов разом із п’ятьма колегами-керівниками перебував на складі, щоб обговорити наближення навчального року. На складі зберігалося 628 000 нових підручників.

«Це був пік сезону розподілу, — сказав він, — тому ми перевіряли всі наші процеси: як зробити це ефективніше, як встигнути вчасно».

Зустріч було призначено на 11-ту годину ранку.

Але через кілька хвилин після її початку пролунав «звук вибуху, і майже одночасно я побачив величезне полум’я», — розповів Круглов.

Удар припав приблизно за 30 метрів від місця, де зібралися співробітники, і, коли колеги почали намагатися загасити полум’я, «пролунав другий удар, і я зрозумів, що може бути третій, а потім і четвертий, тому ми почали евакуацію».

У нападі були використані безпілотники «Шахед» з реактивним двигуном — це нове й підступне вдосконалення російської безпілотної техніки, яке є швидшим і важчим для перехоплення, ніж попередні моделі.

Саме ця зброя останнім часом тероризує Київ у денний час, врізаючись минулого тижня в будівлю Національної академії наук та діючу медичну клініку.

«Того дня на зміні було п’ятдесят людей», — розповів Круглов про удар по складу, — «і я навіть не знаю, як пояснити, що ніхто не постраждав».

Поєднання вибуху, авіаційного палива та складу, заповненого папером, мало катастрофічні наслідки. Жодну книгу врятувати не вдалося — 8 мільйонів примірників було знищено. Пожежникам знадобився тиждень, щоб приборкати полум’я. Через кілька тижнів з деяких частин складу все ще піднімався дим.

Дах здавався на межі обвалу, металеві балки небезпечно нахилялися, деформовані під дією високої температури. Промені сонця пробивалися крізь пошкоджений дах, освітлюючи місце катастрофи. Запах був жахливим, він прилипав до одягу та волосся. Скільки око сягало, у купах лежали уламки книг. У деяких місцях, залиті водою пожежників, вони розчинилися в густу, смердючу, схожу на багнюку кашку.

В інших — обвуглені по краях, але все ще впізнавані як те, чим колись були: дитячі ілюстровані книжки з тваринами та квітами, підручники з географії, художня література для підлітків. Інші ж були лише розпухлими багатошаровими стосами почорнілих сторінок, які обсипалися від найменшого дотику.

Кілька співробітників редакції, які вперше після нападу відвідали місце руйнувань, виглядали враженими, впізнаючи уламки книг, які вони самі написали чи редагували.

«Коли ти бачиш, як те, що було створено твоїм розумом, твоїми руками, твоєю уявою, зіпсовано Росією, це жахливе відчуття», — сказав Круглов, стрункий, лисий чоловік із блакитними очима, якому трохи за 60.

Ці 8 метрів книг становили понад 85 % загального запасу «Ранока», додав він.

У головній філії власної книгарні «Книголенд» видавництва «Ранок» у Києві наприкінці вересня вітрини все ще виглядали весело й насичено — але, як прогнозує Круглов, цієї осені виникне дефіцит, коли запаси книг у магазині вичерпаються, а замінити їх нічим.

Загалом цього літа російські ракети та дрони знищили 13 млн українських книг — за оцінками уряду, це становить третину від усіх книг, надрукованих в Україні цього року.

Книги, література, культура та мова не є другорядними елементами російської війни проти України — вони нерозривно пов’язані з нею.

Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року було спричинене, принаймні частково, переконанням Володимира Путіна в тому, що Україна та Росія не мають справжньої окремої культурної ідентичності.

Круглов заявив, що впевнений: його склад, заповнений книгами українською мовою, виданими в Україні, став ціллю навмисного удару.

«Він знаходиться далеко від будь-яких військових об’єктів, і всім відомо, що це книжковий склад», — сказав він.

Богдана Лаюк, заступниця міністра культури України, яка відповідає за літературу та видавничу справу, дотримується дещо іншої думки: нещодавні напади на книги не слід розглядати ізольовано, а як частину нещодавньої кампанії окупантів із нападів на склади, депо та логістичні центри будь-якого типу.

«Вони не можуть окупувати Київ, — сказала вона.

— Тому вони націлюються на склади навколо Києва, щоб позбавити нас можливості вести повсякденне життя — а книги є частиною повсякденного життя».

Але книги також є частиною мови, а мова — частиною ідентичності та, часто, національної самосвідомості.

Як зазначив Лаюк, російські окупанти, безперечно, надають великого значення книгам.

«Коли росіяни окупують територію, перше, що вони роблять — і ми знаємо це з тих районів, які були окуповані, а потім звільнені у 2022 році в Херсонській та Харківській областях, — це йдуть до бібліотек, вилучають книги українською мовою та знищують їх», — сказала вона.

До 2022 року близько 70% українського книжкового ринку становили російськомовні видання — більшість із них імпортували з Росії, а деякі видавали в Україні.

Домінування російського книговидавництва мало довгу історію.

Його корені сягають укази XIX століття за часів царів, спрямовані проти видавничої діяльності українською мовою, і продовжувалися радянською політикою просування російської мови як мови прагнень, освіти та культури.

Українських письменників піддавали репресіям, а українську літературу залишували в тіні, виключаючи її з канону, що звеличував російський роман.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році ідея комерційно успішного роману українською мовою, що порушував би сучасні соціальні проблеми, була настільки немислимою, що видавці спочатку пропонували Оксані Забужко опублікувати її роман 1996 року «Польові дослідження в українській сексуальності» у російському перекладі.

Вона наполягла на тому, щоб його опублікували тією мовою, якою він був написаний. Роман став бестселером, проклавши шлях для хвиль сучасної української літератури.

Лайук охарактеризувала домінування імпорту російських книг як своєрідний колоніалізм.

«Це слід порівнювати з тим, як росіяни інвестували в українські ЗМІ, українські телеканали, українські газети та журнали».

Це була свідома політика, стверджувала вона. «Ось так думають росіяни: коли вони приїдуть на танках, для них уже все буде готово, бо вони вже мають цей інформаційний простір».

Але у 2022 році українські книгопродавці раптово припинили продаж російських книг, що відповідало розриву всіх комерційних зв’язків між країнами.

Водночас значна частина українського населення перейшла у повсякденному житті з російської мови на українську.

Вони змінили й літературу, яку читають, а українські видавці задовольняли цей попит новими виданнями класичної української літератури 1920-х років, поезією, перекладами та новою українською прозою.

Видавці країни можуть видавати книги російською мовою, за умови, що принаймні половина їхніх видань — українською; на практиці соціальні бар’єри для цього наразі є надто високими. (Наприклад, Андрій Курков, автор книги «Смерть і пінгвін», пише свої романи російською, але вони виходять лише в українському перекладі; нехудожні твори та дитячі книги він пише українською.) «Люди почали розуміти, що росіяни прийшли сюди вбивати людей лише тому, що вони українці, — сказав мені Лаюк у 2023 році.

— Тож люди запитують: що насправді означає бути українцем?

Літературна культура дає нам простір для розуміння того, хто ми є».

Олексій Еринчак відкрив першу книгарню своєї мережі «Сенс», де продаються виключно українські книги, у 2021 році.

У 2024 році, коли місто перебувало під обстрілом, він відкрив другу книгарню — у величезній будівлі на Хрещатику, найвеличнішому бульварі Києва, до якої нещодавно добудував третій поверх із просторим майданчиком для заходів.

У нього є ще один філіал у західному місті Івано-Франківськ, а нещодавно він відкрив четвертий — у колишньому кінотеатрі у Львові.

«Коли ти заходиш до книгарні на кшталт «Сенс», — сказав Лаюк, — ти відчуваєш, що маєш гідність. Ти маєш право купити нову книгу й вибрати ту, яка тобі подобається. А коли над головою літають дрони, це дарує стільки простору — внутрішнього простору у твоєму серці, душі та розумі».

Стрімке розширення мережі «Sens» є ознакою чогось несподіваного: українського видавничого буму на тлі повномасштабного вторгнення в країну.

І зараз цьому буму загрожують сила та частота російських атак.

Катерина та Артем Сова заснували своє видавництво у 2023 році, у розпал нового українського видавничого буму. На той час Артем уже майже рік служив у війську, а Катерина була на кілька місяців вагітна й мешкала у своєму рідному місті Кременчуку, що на березі Дніпра в центральній Україні.

Це була їхня мрія: обоє роками працювали в книгарнях та на мистецьких фестивалях.

Для Артема частково йшлося про те, щоб зберегти хоч якусь частинку свого колишнього «я».

«Я усвідомив, — сказав він, виступаючи в Запоріжжі під час перерви у військових обов’язках, — що відірвався від усього, що люблю.» Вони почали з книги «Lonely City» — документальної праці про мистецтво та досвід міської ізоляції, написаної британською авторкою Олівією Лейн.

Їм вона сподобалася ще тоді, коли вони прочитали її десять років тому, і вони були здивовані, що її досі не переклали.

Вони написали агенту Лейн із запитом, чи можуть вони придбати права на переклад.

«Ми намагалися пояснити, чому ця книга є важливою для українців саме зараз, і для мене особисто», — згадує Артем.

«Це відчуття самотності є, так би мовити, універсальним, але воно посилилося, оскільки багато людей пішли в армію, а в Україні так багато переселенців: розлучені пари, зруйновані життя».

На їхнє здивування, Лейнг погодився: лише тоді вони фактично пройшли юридичну процедуру реєстрації компанії.

Вони назвали її «Крапки» — це українське слово, що означає «еліпсис», а три крапки стали їхнім улюбленим розділовим знаком, який, за словами Катерини, коли вона попивала каву в незалежній книгарні в Кременчуці, символізує те, що вони хотіли, аби читання їхніх книг «було безперервною розмовою.

«Щось, що не припиняється, коли ти закриваєш книгу».

Їхньою метою було, щоб кожна видана ними книга мала професійний переклад і чудові ілюстрації.

У 2025 році вони нарешті поїхали на Київський книжковий «Арсенал» — велике щорічне зібрання видавців, письменників і читачів у столиці — з прекрасно оформленим виданням «Lonely City».

До цьогорічного «Книжкового арсеналу» вони вже випустили кілька книг, а в роботі були переклади роману Лейнга «До річки» та класичного твору Карен Бліксен «З Африки».

У стадії підготовки також перебували твори Фланнері О’Коннор та інших авторів.

«Ми хотіли досягти того, щоб видавати від восьми до десяти книг на рік», — сказала Катерина.

Нещодавно вони уклали договір із «Новою Поштою», українською поштовою службою, щодо доставки — щоб Катерина не відправляла книги клієнтам і книгарням самостійно.

Вранці 28 серпня вона везла сестру до університету, коли зателефонував Артем.

Склад, де зберігалися їхні книги, на околиці Києва, зазнав нападу.

Катерина, охоплена розпачем, була змушена з’їхати з дороги.

На Львівському Книжковому форумі, що відбувся через два тижні, їхній стенд був порожній, за винятком QR-коду, за допомогою якого відвідувачі могли попередньо замовити майбутні видання.

У них не було нічого матеріального, що можна було б продати.

Усі їхні книги було знищено.

Зараз «Ранок» поспішає перевидати підручники та бестселери, сподіваючись доставити до шкіл необхідні навчальні матеріали — і заповнити дефіцит грошових потоків за рахунок продажу популярних видань.

Те саме робить «Vivat» — велике харківське видавництво, яке цього літа втратило книг на суму 16 млн українських гривень (близько 270 000 фунтів стерлінгів) внаслідок удару по одному зі своїх складів.

«Ми, безперечно, продовжимо видавати українських авторів, і план на 2027 рік уже затверджено», — сказала речниця «Вівату» Катерина Ільчук під час заходів на Львівському книжковому форумі.

«Але, ймовірно, так, це означатиме, що доведеться зосередитися на більш масових виданнях».

Невеликі літературні видавництва, такі як «Крапки», є найбільш вразливими в умовах нинішньої кризи.

Інше невелике незалежне видавництво, «Хто це?», нещодавно оголосило про призупинення своєї діяльності до кінця війни після того, як цього літа внаслідок двох окремих авіаударів було знищено весь його запас літератури.

Для дебютантів або авторів менш комерційних чи більш експериментальних творів це — важкий час.

Навіть до літніх ударів дронів випуск деяких книг затримувався через атаки на поліграфічну інфраструктуру.

Дебютний роман Ксенії Шпак для підлітків — міська фентезі про дівчину, яка стала внутрішньо переміщеною особою зі східної України до Карпат, — спочатку мав вийти у лютому 2025 року.

Зрештою його опублікувало видавництво «Жорж» у листопаді.

Однак половина тиражу перебувала на складі «Ранок» у Харкові, коли на нього було скоєно напад.

«Мушу сказати, що це сумно, адже це була моя перша опублікована книга, — сказала Шпак, — і тепер мій видавець зосередиться на своїх бестселерах, а вже потім, якщо у нього буде достатньо коштів, він перевидасть мою книгу».

Вона згадала й інші чинники, які останнім часом пригальмували бум у українській видавничій галузі: стабілізацію попиту та зростання вартості життя.

«Складається враження, що на нашу видавничу галузь насувається лавина негараздів», — додала Шпак. «Ситуація нестабільна», — сказав досвідчений редактор поезії, поет і видавець дитячої літератури Іван Малкович.

Його приміщення — у центрі Києва, яке він ділить із чоловічим хором, звуки репетиції якого долинали до редакції, поки він говорив, — створювало абсолютний контраст із запустінням складу «Ранок».

В одній із кімнат на стіні з полицями вишикувалися ряди чудово ілюстрованих дитячих книжок та вишукані збірки поезії. Він заснував свою компанію в умовах економічного хаосу початку 1990-х років, почавши з української абетки, надрукованої на картоні, який постачальник надав йому на підставі нечіткої обіцянки, що він заплатить за нього через шість місяців (книжка мала успіх, і він справді заплатив).

Абетка починалася словами «А — як Ангел», і відтоді ангел став талісманом видавництва. Малкович видав чимало дитячих книжок, але жодна з них не мала такого тиражу, як «Гаррі Поттер». Його видання з’являлися на полицях швидше й були перекладені краще, ніж російські версії («Ми таким чином „українізували“ чимало дітей», — сказав він).

Він втратив 40 000 книг під час того самого нападу на склад «Нової Пошти», який знищив запаси Крапки — збитки склали близько 500 000 доларів (377 800 фунтів стерлінгів).

«Ми завжди пишалися нашою службою доставки — можна було замовити книгу о 4-й ранку, і вона прибувала до полудня.

Зараз ми стикаємося з великими затримками», — сказав він. Він особливо хвилювався щодо наступного випуску «Гаррі Поттера», який має відбутися 6 жовтня. Було багато попередніх замовлень, і він хотів, щоб доставка відбувалася синхронно з рештою світу, незважаючи на повномасштабне вторгнення.

Для таких видавців, як Малкович — чиї співробітники вирішили не залишати Київ, незважаючи на наближення зими та нові російські безпілотники з реактивним двигуном, — завданням тепер є адаптація: відтепер вони розподілятимуть запаси книг між меншими складами по всій країні, пожертвувавши при цьому надшвидкими термінами доставки.

Є надія й для видавництва «Крапки»: «Нова Пошта» може відшкодувати йому частину втрачених запасів; читачі, які зробили попередні замовлення на майбутні видання, активно висловлюють підтримку; а також видавництво отримало грант від однієї з громадських організацій на покриття витрат на додрук.

Коли Лаюк відвідає Франкфуртський книжковий ярмарок у жовтні цього року, вона буде просувати благодійну акцію Міністерства культури та Київської школи економіки на підтримку малих українських видавництв, таких як «Крапки».

Але вона також закликатиме світових видавців перекладати українські книги.

«Важливо бачити, що галузь страждає, і бачити жахливі кадри спалених книг. Але це не вся історія. Повна картина полягає в тому, що українська література багата й різноманітна, як ніколи раніше. Найкращий спосіб це побачити — перекладати й привносити нові голоси в дискурс вашої країни».

Що стосується Круглова, то, незважаючи на руйнівну втрату 8 мільйонів книг, він, як не дивно, залишався оптимістом. Оглядаючи повну руїну свого приміщення в Харкові, він сказав: «Я думаю, що ми все відбудуємо. І я навіть знаю, як зробити це краще».

Джерело: www.theguardian.com