Путін переможе Україну, якщо Європа не скористається останнім шансом зупинити його

У світу залишається все менше часу, щоб уникнути найгіршого можливого результату — війни, яка загрожує майбутньому демократії в усьому світі

Європа не здатна вести війну. Це трагічно підтвердилося для мене на Варшавському форумі з питань безпеки — найважливішій щорічній конференції з питань безпеки для лідерів країн Центральної та Східної Європи. Було помітне розходження між виступами військових командувачів, які щодня стикаються з реальністю ескалації конфлікту з Росією, та політиків ЄС, які перебувають на безпечній відстані від реальних подій на місцях і зайняті розробкою п’яти- та десятирічних планів, відірваних від цієї загрози. Також існував розрив між підходами прикордонних країн, які не мають жодної відстані, що ізолювала б їх від режиму Путіна, та решти країн. Але якщо загальна атмосфера конференції є якимось показником здатності Європи відповісти на поточний виклик у сфері безпеки, то я пішов звідти повністю розчарований.

Повномасштабна війна проти України, яку зараз точніше можна охарактеризувати як війну Путіна проти Заходу, триває вже майже п’ять років. Я вже писав, що нездатність зупинити агресію Путіна матиме наслідки не лише на час конфлікту, а й на десятиліття після нього. Путін випробовує західні інституції та нарощує свій потенціал для прямого нападу на їхні цінності.

А ціна його зупинення лише зростає з кожною упущеною нагодою, тож жертви, яких можна було б уникнути, втрутившись кілька років тому, тепер є неминучими. У світу залишається все менше часу, щоб уникнути найгіршого можливого результату цього конфлікту — війни, яка охопить усю Європу та загрожуватиме майбутньому демократії як на континенті, так і в усьому світі.

У міру того як п’ятий рік бойових дій затягується, на Україну чекає сувора зима. Ситуація є безжальною: якщо Україна негайно не отримає від Європи необхідне фінансування та озброєння, вона зазнає поразки.

Наразі Європа навіть не надає достатніх оборонних ресурсів, не кажучи вже про ті, що потрібні для нанесення вирішального удару по Москві. Її лідери продовжують шукати зручний компроміс між веденням війни та збереженням звичного ходу справ. Європейська бездіяльність сьогодні є ще небезпечнішою, оскільки відбувається на тлі відсутності США. На цю адміністрацію розраховувати не можна (незалежно від того, що станеться на майбутніх проміжних виборах); вона цілком корумпована, аморальна і, можливо, навіть скомпрометована.

Перспектива переговорів із Кремлем, звісно, є не більше ніж втішною ілюзією. Європейські політики, у контексті багаторічних планів, які вони демонстрували у Варшаві, продовжують згадувати про ідилічний період «після війни», під час якого вони реалізують виробничі квоти, військові модернізації та інші амбіції, викладені ними на папері.

Якщо статус-кво збережеться, «після війни» не буде, принаймні такого, що хоч трохи нагадуватиме світ, у якому ми живемо зараз. Путін диктуватиме умови. Ми житимемо в новому світовому порядку, де пануватимуть авторитарні лідери та їхні програми.

Війна Путіна проти Заходу — це саме війна, спрямована на те, щоб повалити існуючий демократичний лад. Він відкрито заявляв про це роками, востаннє — під час виступу у «Валдаї», московському аналітичному центрі та дискусійному форумі, де він критикував розширення НАТО та західну «гегемонію».

Ця війна розгортається на території України, але водночас ведеться за допомогою кібератак, мережі тіньових збройних угруповань та фінансування екстремістських політичних партій на багатьох континентах. (Тільки минулого тижня атаки, пов’язані з російськими хакерами, порушили роботу системи розподілу в великій голландській мережі супермаркетів та зіпсували продукти харчування у сотнях французьких магазинів, підвищивши температуру в холодильниках.)

Хоча атаки є різноманітними та розсіяними, загальна стратегія є чіткою. На відміну від Європи, Путін має план, і цей план не передбачає (добросовісних) переговорів із Заходом. Путін цілеспрямовано й розважливо веде війну вже роками, а то й десятиліттями, тоді як Європа стрибає від одного нерішучого покарання до чергової спроби умиротворення. Тепер прем’єр-міністр Норвегії Йонас Стоере та президент Фінляндії Олександр Стабб повелися на приманку й провели пряму телефонну розмову з Путіним, причому Стабб наполягав, що «для припинення війни потрібен прямий діалог».

Досить уже. Ми дійшли до вирішального моменту: у 2027 році, якщо Європа не скористається своєю останньою можливістю для власного контрнаступу, Україна програє, і розпочнеться наступний етап війни Путіна.

Путін уже перестав надавати пріоритет наступам на передовій з метою захоплення нових територій України. Хоча ці операції й продовжуються «на автопілоті», він переорієнтував свою основну стратегію на те, щоб зробити Україну непридатною для проживання цивільного населення, наносячи удари по її лікарнях, сільськогосподарській інфраструктурі та електромережах. З моменту відмови США від підтримки Україна повністю залежить від Європи в плані ресурсів, і Путін розраховує, що ці ресурси вичерпаються.

Вибори, що відбудуться у 2027 році в кількох країнах, загрожують вивести Європу з її нинішнього стану безцільної розгубленості у повне відвернення від України. Неспокій, який ми сьогодні спостерігаємо по всьому континенті, коли виборці обурені станом економіки, сфери суспільних послуг та нестачею житла, передвіщає результати виборів, які повністю знищать політичний центр.

Навіть якщо до крайніх правих перейде лише Франція, одне лише приходження Ле Пен до влади зруйнує крихку коаліцію, яка поки що утримує певний рівень підтримки України. Путін зробив ці розрахунки, бо думає наперед. Європа намагається наздогнати ситуацію, причому лише час від часу.

Український героїзм, хоч яким надихаючим він є, сам по собі не виграє цю війну. Українці доклали героїчних зусиль і, за умови більш рішучої підтримки з боку Заходу, могли б стримати наступ Путіна на західну демократію. Країна заплатила незмірними стражданнями за неміч Європи. Настав час зупинити це кровопролиття.

Жоден із заходів, які я пропонував у своїх численних закликах, не був реалізований. Жоден. Сьогодні мені не потрібно складати список. Європі залишилося зробити лише одне, щоб дати Україні шанс на перемогу у цій війні, яка ведеться в ім’я кожної демократії у світі: розморозити російські суверенні фонди, що зберігаються в Бельгії, та знайти практичні способи використання цих коштів для озброєння та підтримки України.

Якщо цього не зробити, неминуча поразка України — і неминуче поширення війни Путіна на наступний театр військових дій — зроблять Європу політично нерелевантною та безсилою у формуванні майбутнього.

Автор статті, Гаррі Каспаров — борець за демократію в Росії. Він — шаховий гросмейстер, який рекордних 255 місяців поспіль посідав перше місце у світовому рейтингу.

Джерело: telegraph.co.uk