«Момент Starlink» для України: хто може вимкнути сучасний бойовий простір?

Найперший урок, який можна винести з епізоду зі «Starlink», — це важливість гарантованого доступу до космічних ресурсів. Другий — необхідність диверсифікації постачальників у довгостроковій перспективі. Але диверсифікацію легше рекомендувати, ніж реалізувати

Оскільки послуги супутникового зв’язку відіграють дедалі важливішу роль у сучасній війні, збройні сили стикаються зі складним завданням: зменшити свою залежність від цих систем, не втрачаючи при цьому оперативних переваг, які вони надають.

Уявіть, що ви йдете темною, небезпечною дорогою, озброєні вогнепальною зброєю та тактичним ліхтариком. Навколо вас чатують ворожі сили та хижаки. Раптом ваш ліхтарик гасне. Зброя все ще у ваших руках, магазин заряджений, а патрон у патроннику. Але ви вже не можете визначити, звідки може надійти наступна загроза. Зв’язок на вашому смартфоні також сповільнився до мінімуму.

Саме в такій скрутній ситуації опинилися Збройні сили України. У жовтні 2026 року обмеження, накладені на послуги супутникового зв’язку, що надаються через Starlink та його військовий варіант Starshield, викрили критичну вразливість, притаманну майже всім збройним силам у сучасній війні.

Що сталося зі Starlink?

Супутникові мережі на низькій навколоземній орбіті (LEO), такі як Starlink, стали незамінними стратегічними засобами забезпечення бойових операцій. Великі супутникові групи, що обертаються відносно близько до Землі, забезпечують зв’язок із низькою затримкою та високою пропускною здатністю. Наземні послуги Starlink із затримкою в обох напрямках приблизно 25–60 мілісекунд та швидкістю завантаження, що досягає 10–30 мегабіт на секунду за певними тарифними планами, ілюструють оперативну цінність цієї архітектури.

Швидка передача даних розвідки, спостереження та спостереження до вузлів управління та контролю, бойових підрозділів та засобів вогневої підтримки скорочує час між виявленням цілі та її ураженням. Там, де наземні мережі були знищені або виведені з ладу засобами радіоелектронної боротьби, супутниковий зв’язок допомагає розрізненим силам зберегти здатність проводити спільні операції. Саме так дотепер виглядала високотехнологічна стратегія ведення війни Києва.

Ключовим технічним нюансом, особливо для оборонної промисловості, є те, що обмеження, накладені на українські збройні сили, не стосувалися пропускної здатності супутникового інтернету. Натомість обмеження, які, як повідомлялося, були пов’язані з рішеннями компанії SpaceX та адміністрації США, обмежували швидкість руху військових платформ, оснащених терміналами Starlink або Starshield, під час підтримання зв’язку.

Станом на 23 жовтня повідомлена межа швидкості залишалася на рівні приблизно 160 кілометрів на годину. Однак 24 жовтня Міністерство оборони України підтвердило, що стабільне з’єднання було відновлено на швидкостях, що перевищують 400 кілометрів на годину.

Ці обмеження особливо заважали проведенню операцій, які Генеральний штаб України описує як удари середньої дальності. З літа 2026 року українські ударні дрони, що діють на відстанях приблизно 50–210 кілометрів (31–130 миль), посилили тиск на російські лінії постачання. Деякі з цих операцій спиралися на зв’язок військового класу Starshield. Відповідно, жовтневі обмеження порушили виконання певних ударних місій середньої дальності, особливо тих, що передбачали використання високошвидкісних дронів.

Ще одним суттєвим наслідком стали проблеми з дронами-перехоплювачами, призначеними для знищення російських дронів у польоті, зокрема з такими системами, як STING, розробленими компанією Wild Hornets. Обмеження зв’язку також вплинули на нові версії високошвидкісних перехоплювачів, розгорнутих проти російських ударних дронів з реактивним двигуном.

Більше того, значення «Starlink» виходить далеко за межі поля бою. З 2022 року мережа забезпечує зв’язок не лише для українських збройних сил, а й для державних установ, служб екстреної допомоги та цивільного населення. Тому її стратегічне значення для України в умовах війни не можна обмежувати лише операціями на передовій або здатністю завдавати ударів по тилових районах Росії. Військова стійкість і життєздатність суспільства дедалі більше залежать від цієї самої інфраструктури зв’язку. Загалом, «Starlink» — це і є зв’язок для України.

Хто володіє ключами до Starlink?

Історія появи Starlink в Україні є майже такою ж повчальною, як і сама технологія. У перші дні російської війни 2022 року тодішній міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров публічно звернувся до Ілона Маска в X із проханням надати доступ до Starlink. Цей гучний обмін повідомленнями привернув увагу міжнародної спільноти. Насправді сторони почали переговори ще за кілька тижнів до публічного звернення.

Станом на січень 2023 року в Україні працювало приблизно 25 000 терміналів Starlink. Те, що почалося як екстрена міра, поступово стало невід’ємною складовою військової інфраструктури країни в умовах війни. У період з 2022 по 2025 рік Україна отримала понад 50 000 терміналів Starlink через офіційні канали, причому провідну роль у цьому відіграла Польща.

Однак пояснення щодо жовтневих обмежень залишаються неясними. Сама плутанина щодо того, хто санкціонував ці обмеження, є показовою ілюстрацією стратегічної залежності, що лежить в основі цієї дискусії.

У заяві від 24 жовтня Маск стверджував, що Україна порушила умови комерційного обслуговування Starlink, використовуючи його в наступальних військових цілях. Він також наголосив, що рішення щодо Starshield належать уряду США. Договірні домовленості додають ще один рівень складності. «Starshield» функціонує через механізми військового співробітництва США, тоді як Польща фінансує значну частину комерційного доступу до «Starlink» на підставі контрактів.

Отже, головне питання полягає вже не просто в тому, чи продовжуватиметься військова допомога. Воно полягає в тому, чи може країна розраховувати на безперебійний доступ до послуги, за яку вона вже заплатила, особливо під час політичної кризи, збройного конфлікту або, як у нашому випадку, масштабної російської війни на порозі НАТО.

Однак, на честь Маска, слід зазначити, що суворий контроль доступу раніше працював на користь України. На початку 2026 року «білий список», що обмежував підключення лише перевіреними терміналами, сумісними з українською системою управління бойовими діями «Дельта», фактично вивів з ладу з’єднання Starlink, якими користувалися російські війська. Москва отримала ці термінали через сторонні комерційні канали та таємні мережі закупівель. Важливе значення має ще одна відмінність. SpaceX і Маск не відрізали Україну від Starlink повністю. Натомість обмеження стосувалися підключення на борту платформ, що рухалися зі швидкістю, вищою за визначену. Основна проблема полягає в непередбачуваності та непропорційних оперативних наслідках таких заходів у військовому контексті. Здавалося б, вузьке технічне обмеження мало негайні оперативні наслідки в Україні. Корпоративні рішення, договірні положення та технічні збої можуть спричинити подібні перебої.

Після інцидентів зі «Starlink» жоден фахівець з планування оборони в жодній країні НАТО не може припускати, що комерційна інфраструктура, яка перебуває поза національним контролем, залишатиметься доступною за будь-яких обставин. Але й цей урок ставить стратегічну дилему. У міру того, як супутниковий зв’язок на низькій навколоземній орбіті (LEO) все глибше вкорінюється в сучасних збройних силах, військові повинні зменшувати свою вразливість до зовнішньої технологічної залежності, не відмовляючись при цьому від суттєвих оперативних переваг, які щедро надають ці революційні технології. Тепер саме це рівняння, яке й так стоїть на тонкому льоду, стане дедалі складнішим для підтримання в найближчі роки.

Чи є технологічні компанії приватними військовими силами майбутнього?

Протягом значної частини російсько-української війни дискусії щодо ролі приватного сектору у військових діях точилися навколо російської «Групи Вагнера» — її підйому, бойових операцій та остаточного розпаду після невдалого заколоту. Проте найважливіше розширення впливу приватного сектору в сучасних конфліктах, можливо, відбувається деінде.

Протягом війни десятки технологічних компаній безпосередньо підтримували цивільні, гуманітарні та військові потреби України. SpaceX забезпечувала супутниковий зв’язок. Maxar, Planet Labs та BlackSky надавали можливості розвідки, спостереження та моніторингу. PrimerAI та Recorded Future надавали аналітичні послуги на основі штучного інтелекту. Palantir допомогла інтегрувати аналіз великих обсягів даних у процес прийняття військових рішень. Україна також запустила Brave-1 Dataroom — ініціативу, що підтримується Palantir, призначену для обробки великих даних військового рівня та навчання моделей штучного інтелекту.

Ці події порушують фундаментальне стратегічне питання: що станеться, коли приватні технологічні компанії набудуть здатності приймати рішення, які можуть визначати хід конфліктів між державами? Як керівники сприймають світ, коли вони контролюють можливості, які президенти та генерали не можуть легко замінити? І, що ще важливіше, як вони можуть намагатися формувати цей світ? Одне зрозуміло: найперший урок, який можна винести з епізоду зі «Starlink», — це важливість гарантованого доступу до космічних ресурсів. Другий — необхідність диверсифікації постачальників у довгостроковій перспективі. Але диверсифікацію легше рекомендувати, ніж реалізувати.

У січні 2026 року фінська супутникова компанія ICEYE оголосила про укладення угоди, що розширює доступ України до радіолокаційних супутникових знімків. Технології радіолокації із синтезованою апертурою забезпечують цінну розвідувальну підтримку навіть за несприятливих погодних умов. Однак вони не є прямою заміною супутникового зв’язку на низькій навколоземній орбіті (LEO).

Після останньої кризи Міністерство оборони України підписало лист про наміри з компаніями ICEYE та Nokia щодо створення незалежної інфраструктури супутникового зв’язку. Ця ініціатива є потенційно важливим кроком на шляху до більшої технологічної автономії. Її обмеження є не менш очевидними.

Starlink володіє величезною супутниковою групою, що налічує тисячі супутників, має широке глобальне покриття та значну сукупну пропускну здатність. Оскільки запуск перших супутників запропонованої системи ICEYE-Nokia заплановано на 2028 рік, ця ініціатива реалістично не зможе замінити Starlink у найближчій перспективі.

Загалом, російсько-українська війна досягла такого етапу, коли військову потужність вже неможливо адекватно осягнути лише за допомогою моделей, орієнтованих на державу. Компанії, що виробляють ліхтарики, зрештою можуть отримати право голосу щодо того, якими шляхами армії рухатимуться вночі. І дехто, можливо, саме такої влади й прагне.

Джерело: aa.com.tr