Хто притягує до відповідальності за військові злочини проти культури?

Я не знаю, чи становить штучний інтелект екзистенційну загрозу, але шкода, заподіяна людством культурній спадщині цивілізації, є загальновідомою. Вона триває й донині у вигляді жорстокої ерозії нашої історичної спадщини внаслідок воєн.

Цього тижня Саудівська Аравія заявила, що перехопила атаку безпілотника на Мекку, запущену з Ємену повстанцями-хуситами, яких підтримує Іран. Саудівці зазначили, що це була друга така спроба, згадавши запуск балістичної ракети дев’ять років тому. Хуті заперечили, що запускали дрони в бік місця народження пророка Мухаммеда; у 2017 році вони заявили, що їхньою ціллю був військовий об’єкт, розташований приблизно за 40 миль від святого міста.

У квітні я писав про ризики, яким піддається чудова 400-річна мечеть Шаха в Ісфахані внаслідок бомбардувань США та Ізраїлю сусіднього іранського центру ядерних досліджень. Історична споруда не зазнала прямого влучання, але ударні хвилі від атак зірвали черепицю та пошкодили вікна. Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) визнала цю мечеть та майже 1 000 інших культурних пам’яток по всьому світу такими, що «мають виняткову цінність, яка виходить за межі національних кордонів і має спільне значення для сучасних та майбутніх поколінь усього людства». Це не завадило оскверненню.

Минулого тижня два підрозділи ЮНЕСКО опублікували спільний звіт про збитки, завдані 1000-річному індуїстському храму на скелі під час торішнього прикордонного конфлікту між Таїландом і Камбоджею. Агентство зазначило, що винні можуть понести «кримінальну відповідальність» — але юридичні, доказові та регуляторні перешкоди на цьому шляху є значними. Незважаючи на те, що ці безцінні реліквії пережили століття руйнувань, у них рідко є час на роздуми.

Принаймні два міжнародні суди винесли рішення щодо тайсько-камбоджійського спору, визнавши мис, на якому розташований стародавній храм Преа Віхеар, камбоджійським. Однак вони залишили відкритим питання про те, кому належить прилегла територія, що знаходиться безпосередньо на кордоні між двома країнами. Тому бойові дії охопили всю територію, включаючи храм. На фотографії, опублікованій ЮНЕСКО, видно обвал фасаду однієї з декоративних брам комплексу.

Кримінальна відповідальність також могла стати засобом правового захисту у 2024 році після того, як ізраїльські бомбардування в Лівані наблизилися до 2000-річного храму Юпітера в Баальбеку та археологічних зон Тиру, що включають римські лазні та укріплення хрестоносців. Натомість ліванські чиновники звернулися з проханням — і зрештою отримали — так званий «посилений захист» від Комітету ЮНЕСКО з охорони культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Це додає додаткового рівня морального осуду будь-якому нападу, що призводить до вандалізму щодо цих об’єктів. Ліван пообіцяв, що ці місця не використовуватимуться у військових цілях.

Однак етичні сумніви недостатні, щоб запобігти руйнуванню, особливо коли до цього причетні недержавні суб’єкти. З 2015 по 2017 рік терористичне угруповання «Ісламська держава» зруйнувало кілька храмів у стародавньому сирійському місті Пальміра. Серед них був храм Бела¹, освячений у 32 році, ймовірно, ще за життя Ісуса з Назарету. Він був збудований раніше, ніж Колізей у Римі. Бої, в результаті яких це місце було відбито в ІДІЛ, ще більше спустошили Пальміру.

Кримінальне переслідування може бути простішим, якщо супротивниками є не національні держави — і можна ідентифікувати конкретних нападників. У 2012 році ісламістські бойовики, пов’язані з «Аль-Каїдою», зруйнували більшість історичних мавзолеїв у місті Тімбукту в Малі, деякі з яких датуються XIII століттям. Цей випадок став єдиним випадком засудження особи за військовий злочин — знищення культурної спадщини: Ахмад Аль-Факі Аль-Махді, керівник поліції моралі міліції «Ансар Діне» під час 10-місячної окупації міста. Спочатку його ув’язнили в Нідерландах, а потім у Шотландії; його місцеперебування після відбуття покарання (дев’ять років, скорочених до семи) невідоме.

Хоча було створено юридичний прецедент, подібних покарань більше не було. Тим часом гробниці — традиційно збудовані з глини за зразком Великої мечеті Дженне, що на південь від Тімбукту, — було відновлено.

Навіть якщо цей список об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не забезпечує повного захисту в часи війни, він уособлює нашу повагу до минулого, звертаючись до первинних інстинктів, що є протилежністю кровопролиття: збереження та пам’ять.

Візьмемо, наприклад, Успенський собор у Києві. Зведений у XI столітті, він зазнав кількох перебудов, перш ніж у XVIII столітті постраждав від катастрофічної пожежі. Незабаром після цього собор було відбудовано в пишному бароковому стилі, але в 1941 році його знову зруйнували — або нацистські окупанти, або сили опору. Він залишався руїною протягом шести десятиліть, аж доки Україна не здобула незалежність після розпаду Радянського Союзу. Реконструкція собору, затверджена ЮНЕСКО, була завершена у 2000 році.

А потім, 15 червня 2026 року, російський безпілотник підпалив дах собору та пошкодив його інтер’єр.

Джерело: bloomberg.com