Як захистити Україну без членства в НАТО

Західні війська могли б допомогти захистити Україну в разі майбутньої війни, не залучаючи її до альянсу.

У той час як Україна, Росія та США готуються до чергового раунду переговорів в Абу-Дабі цього тижня, Росія продовжує руйнувати українську інфраструктуру, погрожуючи залишити цивільне населення в темряві та холоді, тоді як Україна досягає обмежених успіхів на полі бою та продовжує наносити удари по нафтопереробних заводах у глибині Росії. Хоча в результаті переговорів може бути укладено обмежене перемир’я, прорив, який поклав би край війні, видається малоймовірним.

Президент Дональд Трамп переносить акцент на зовнішню політику, оскільки розуміє, що після приведення до присяги нового Конгресу у нього буде мало шансів просунути свою внутрішню політичну програму, і він прагне здобути перемоги. Його адміністрація наполягає на всеосяжному врегулюванні, яке могло б передбачати як економічну реінтеграцію Росії та України з Європою в рамках певної енергетичної угоди, так і створення нової архітектури безпеки для континенту, що враховувала б занепокоєння Росії щодо безпеки.

Тому нам слід обміркувати ідеї, які в якийсь момент можуть виявитися корисними для досягнення стабільного, довгострокового миру. Зокрема, як міжнародна спільнота може допомогти захистити Україну в майбутньому — не вводячи її до альянсу НАТО? Останнє завжди було «червоною лінією» для президента Росії Володимира Путіна, якщо не для більшості росіян, хоча НАТО, як оборонний альянс, ніколи не становило прямої військової загрози для Росії.

Хоча наразі серйозних дискусій щодо вступу України до НАТО не ведеться, ідея такого вступу зрештою залишається офіційною політикою НАТО, що бере свій початок від обіцянки 2008 року, даної після Бухарестського саміту альянсу. Можливо, ми вже майже забули про цю обіцянку, але Путін та інші росіяни, безсумнівно, — ні.

Ще важче забути обіцянку, дану в Будапештському меморандумі США, Великою Британією та Росією у 1994 році щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України в обмін на те, що Україна передала майже 2 000 одиниць ядерної зброї, розміщеної на її території після розпаду СРСР. Заявленою причиною війни з Іраном, яку наводить адміністрація Трампа, є запобігання отриманню ним ядерної зброї. Якщо США так наполегливо прагнуть нерозповсюдження ядерної зброї, то вони, безперечно, повинні дотримуватися обіцянок, даних близько 30 років тому щодо захисту України, і, отже, розробити спосіб, який допоможе забезпечити довгострокову безпеку України.

На сьогодні низка європейських країн запропонувала Україні пакети довгострокової допомоги у сфері безпеки, які б доповнили їхні поточні зусилля з надання Києву зброї та фінансової допомоги. Це корисно, але недостатньо. Потрібно щось більше, ніж просто набір двосторонніх та можливих майбутніх пакетів допомоги з питань безпеки від Європейського Союзу, але водночас відмінне від членства в НАТО.

США повинні сприяти досягненню домовленості, до якої будуть залучені Росія, Україна, НАТО та Організація з безпеки та співробітництва в Європі (яка здійснювала моніторинг дотримання перемир’я з 2014 по 2022 рік). По-перше, сторони домовляться про те, що Україна не вступатиме до НАТО в майбутньому. По-друге, буде створено нову організацію або архітектуру безпеки, окрему від НАТО, яка дозволить її членам допомагати один одному захищати власну територію в разі кризи чи конфлікту. Ця організація могла б бути відкритою для членства Росії в майбутньому, за умови, що Росія погодиться назавжди припинити свої агресивні спроби перекроювати кордони.

Ця нова система безпеки дозволила б західним країнам направляти власні війська до України для виконання таких завдань, як експлуатація систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також, можливо, ремонт і технічне обслуговування обладнання у разі чергового російського нападу на Україну. Однак у мирний час вона не передбачала б розміщення військ на українській території. Вона також не передбачала б планування контрнаступів на російській території. Її військові цілі були б суто оборонними.

Однак іноземні держави могли б зробити чимало для того, щоб допомогти захистити Україну зсередини її власних кордонів у разі майбутньої війни. На кордоні між Росією та Україною також можна було б розмістити неупереджених спостерігачів від Організації Об’єднаних Націй та ОБСЄ як механізм виявлення та повідомлення про порушення режиму припинення вогню. Але на відміну від самої лише ОБСЄ, ця нова архітектура мала б реальні повноваження.

Дехто скаже, що зміна нашої позиції зараз порушуватиме так звану політику «відкритих дверей» НАТО, яка сягає часів одразу після закінчення Холодної війни. Але ця політика є хибною і, по суті, неправильно тлумачить засновницький документ НАТО — Північноатлантичний договір, у якому зазначено, що будь-яке нове членство має сприяти безпеці Північноатлантичного регіону.

Путіну ця ідея, можливо, теж не сподобається. Але в якийсь момент він може захотіти укласти угоду. Досягнення бажаних результатів щодо скасування санкцій, разом із обіцянкою, що НАТО ніколи не прагнутиме прийняти Україну до свого складу, може виявитися достатнім для досягнення мети.

Як сказав у назві своєї знаменитої книги видатний американський стратег і колишній чиновник адміністрації Рейгана Фред Ікле: «Кожна війна має закінчитися». Проте ранні теорії щодо того, як можна швидко завершити російсько-український конфлікт, на сьогодні вже повністю спростовані подіями. Настав час для нового підходу до роздумів.

Джерело: washingtonpost.com