«Тіньова війна» Путіна випробовує стриманість НАТО

Президент Росії Володимир Путін, розчарований затяжною війною в Україні, намагається залякати європейські країни, які — з огляду на різке скорочення допомоги Києву з боку президента Дональда Трампа — наразі є головними військовими, економічними та дипломатичними союзниками українців.

Ось лише кілька прикладів із багатьох: безпілотник із вибухівкою, виявлений в аеропорту Лейпцига (Німеччина); перерізані або пошкоджені життєво важливі підводні кабелі в Балтійському морі; вибухи посилок на логістичних об’єктах у Німеччині, Польщі та Великій Британії; невдала спроба підпалу на чеському автобусному депо; пошкодження польської залізниці внаслідок вибуху; а також постійне посилення інтенсивності кібератак проти членів Організації Північноатлантичного договору.

Хоча Москва, звісно, заперечує свою причетність, західні розвідувальні та правоохоронні органи переконливо пов’язують ці атаки з Кремлем, а в деяких випадках домоглися винесення обвинувальних вироків та засудження винних.

Такі інциденти називають гібридною війною або війною в «сірій зоні». Суть полягає в тому, щоб здійснювати диверсії та провокувати зриви діяльності широкого спектру цивільних об’єктів, не доходячи до фактичних військових дій, і робити це таким чином, щоб було важко пов’язати їх із Москвою.

Те, що може здаватися поодинокими атаками, може мати набагато ширші наслідки. Ця тенденція до ескалації з боку Росії може спричинити застосування статті 4 НАТО — згідно з якою будь-який член альянсу, який вважає, що його безпека або суверенна територія перебувають під серйозною загрозою, може ініціювати консультації в рамках всього альянсу щодо колективних дій. Це, у свою чергу, може призвести до застосування статті 5 — активізації основоположного принципу альянсу, згідно з яким напад на одну країну є нападом на всіх.

З огляду на те, що і Російська Федерація, і НАТО володіють ядерною зброєю, ймовірність прорахунків та вертикальної ескалації є жахливою. І хоча Путін посилив тиск, він грає з вогнем уже десятиліттями.

Коли я став Верховним головнокомандувачем НАТО у 2009 році, ми вже вивчали розвідувальні звіти про гібридну війну. Коли Росія вторглася до Грузії роком раніше, її військові та розвідувальні служби дуже стратегічно використовували кібератаки, кампанії дезінформації та допомогу сепаратистським силам. (Це було попередником використання Росією немаркованих військ, або «маленьких зелених чоловічків», під час захоплення Криму у 2014 році.)

Раніше Росія також здійснювала кібератаки проти країн Балтії, що призвело до створення у 2008 році Центру передового досвіду НАТО з питань кооперативної кіберзахисту в Естонії.

У штаб-квартирі НАТО для мене стало зрозуміло дві речі: Путін продовжуватиме такі операції, але альянс не має ефективних тактик, методів чи процедур для протидії їм. Хоча за останні півтора десятиліття НАТО досягло прогресу на цих фронтах, йому все ще потрібен більш рішучий і всеосяжний набір заходів реагування, які його сили зможуть реалізувати — не спричиняючи повномасштабної війни.

По-перше, НАТО потрібно мобілізувати всі сили розвідки для виявлення російських організацій, причетних до гібридних атак. Альянс має активізувати свою кампанію «викриття та ганьби», оприлюднюючи незаперечні докази причетності російської держави до дій проти Європи. Це включатиме публічне викриття високопоставлених представників російських розвідки та збройних сил, а також введення максимальних санкцій проти будь-яких причетних організацій чи осіб.

Захід запровадив такі санкції, особливо після початку війни в Україні, але вони виявилися недостатніми — значною мірою через непослідовне їх застосування та здатність росіян знаходити способи їх обходу, наприклад, використовуючи фіктивні компанії, альтернативні валюти та «тіньовий флот» танкерів. Хоча кілька таких суден було затримано, необхідні більш рішучі заходи щодо їх огляду та конфіскації.

Другим необхідним кроком є завчасна підготовка до більш рішучих заходів у відповідь на дії Росії. Це означає посилення спостереження та розвідки, спрямованих на виявлення російських змов, а також створення підрозділу швидкого реагування в штабі Верховного командування ОЗС НАТО в Монсі. До кінетичних можливостей мають входити мобільні підрозділи протиповітряної оборони, які можна передислокувати для захисту вразливих об’єктів (таких як аеропорти та залізничні вузли); винищувачі, що перебувають у режимі готовності поблизу кордонів альянсу для перехоплення дронів, які можуть «випадково» перетнути кордони НАТО; а також підрозділи спеціального призначення, здатні швидко розгортатися для протидії «зеленим чоловічкам», які можуть з’явитися, скажімо, у країнах Балтії чи Польщі.

Нарешті, альянс має бути готовий вийти за межі оборонних заходів і перейти в наступ. Перший рівень очевидний: надати українцям більше й кращого наступального озброєння. Вони продемонстрували здатність завдавати складних ударів на великі відстані по російських нафтогазових об’єктах та стратегічній авіації. Чим більше проблем у Путіна з Україною, тим менше у нього можливостей чинити тиск на решту Європи.

Другий рівень є більш суперечливим і ризикованим: альянс має бути готовий вести власний варіант гібридної війни. Хоча НАТО не буде копіювати методи Путіна, які є явно незаконними й аморальними — наприклад, погрози цивільним транспортним системам, — напад на його військові об’єкти є цілком виправданим. Я б почав із використання кіберзасобів для зриву операцій у Калінінграді — російському анклаві на березі Балтійського моря, який став для Москви передовою лінією ведення високотехнологічної електронної війни та збору розвідданих проти Європи.

Путін має побачити, що НАТО знає, що він замишляє, і готове не лише захищати своїх членів, а й нанести йому реальні військові збитки, якщо він продовжуватиме наносити удари в «сірій зоні».

Джерело: bloomberg.com