Зміна позицій Угорщини відкриває нові можливості для НАТО та України

Цьогомісячне усунення прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана внаслідок його нищівної поразки на виборах викликало шквал коментарів. Значна частина з них стосувалася наслідків для ультраправого популізму в Європі. Інші зосередилися на потенційному впливі на політику США, з огляду на тісні зв’язки руху «MAGA» президента Дональда Трампа з партією «Фідес» Орбана та особистий політичний капітал, витрачений віцепрезидентом Джей-Ді Венсом.

Менше уваги приділяється тому, як відхід Орбана вплине на геополітику та військову стратегію як у Європі, так і в ширшому контексті. Як його падіння змінить динаміку в Організації Північноатлантичного договору, вплине на розрахунки щодо майбутнього України та сформує відносини між США та Європейським Союзом?

Я вперше зустрів Орбана незабаром після того, як він був обраний прем’єр-міністром вдруге, навесні 2010 року, коли я відвідав Будапешт у супроводі чудової посолки США Елені Куналакіс (зараз віце-губернаторка Каліфорнії). Орбан справив на мене враження харизматичної та розумної людини. Його англійська була досить хорошою, а позиції здавалися добре продуманими. Я пішов, думаючи, що з ним було б приємно працювати. Ось так щодо першого враження.

Ми довго розмовляли про місію НАТО в Афганістані, де Угорщина мала понад 600 солдатів, більшість з яких займалася підготовкою Афганських національних сил безпеки. Орбан загалом підтримував цю місію, але явно мав сумніви щодо кількох інших місій НАТО — від миротворчих операцій на сусідніх Балканах до боротьби з піратством біля берегів Сомалі. Коли через рік почалася війна в Лівії, Угорщина відмовилася брати в ній участь, і протягом наступного десятиліття Орбан став величезною колючкою в боці альянсу.

Найгірше те, що він дедалі зближувався з Росією Володимира Путіна, що призвело до суперечливих енергетичних угод з Москвою та підтримки низки російських позицій, що суперечили цілям НАТО.

З огляду на вимогу альянсу щодо повного консенсусу з основних питань, він зміг самотужки затримати вступ Швеції та Фінляндії до альянсу на понад рік. Він зробив усе, що міг, аби підірвати європейську підтримку України. На момент його відхилення виборцями він широко вважався головним союзником Путіна в Європі та «троянським конем» всередині альянсу.

З його поразкою для Заходу з’явилися три ключові геополітичні та військові переваги. Перша і найочевидніша полягає в тому, що Угорщина більше не намагатиметься перешкоджати європейській залученості та підтримці України. Хоча можуть бути деякі залишкові проблеми з боку лідера Словаччини Роберта Фіцо, найзапекліший противник позицій НАТО та ЄС пішов.

Це означає, що до Києва може надходити більше прямої військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Це важливіше, ніж будь-коли, з огляду на майже повне припинення підтримки з боку США за адміністрації Трампа. НАТО також матиме більше свободи дій для надання навчання, розвідки, технологій та логістичної підтримки українцям, які перебувають у скрутному становищі. Це дуже погана новина для Москви.

Другий стратегічний аспект повернення Угорщини до Заходу є географічним. Розташовані в самому серці Центральної Європи, угорці межують із сімома країнами, включаючи Україну. Це країна-перехрестя, яка змогла створити стратегічні та логістичні вузькі місця для НАТО та ЄС. (Ця роль сягає часів Австро-Угорської імперії XIX та XX століть, коли угорці використовували своє географічне розташування для розвитку своєї торговельної економіки.)

Оскільки країна, ймовірно, відвернеться від Москви, важливе значення набуває не лише Україна, а й її кордон із Сербією, з огляду на постійні зусилля Путіна розширити російський вплив на Балканах. Крім того, на авіабазі Папа на заході Угорщини базується багатонаціональний підрозділ НАТО «Стратегічні повітряні перевезення» та флот транспортних літаків C-17, на які я покладався як верховний головнокомандувач ОЗС.

Нарешті, з відходом Орбана угорські збройні сили зможуть швидко модернізуватися та безперешкодно інтегруватися в НАТО. Хоча Угорщина має лише близько 30 000 військовослужбовців, вона інвестує в передове сучасне обладнання — зокрема нові німецькі танки «Леопард 2А7» та потужні шведські винищувачі JAS39 «Гріпен». Хоча країна ледь досягає старої мети НАТО щодо витрачання 2% ВВП на оборону, новий прем’єр-міністр Петер Мадяр із правоцентристської партії «Тіса» пообіцяв збільшити цю частку до 5% до 2034 року.

Закінчення тривалого політичного панування Віктора Орбана в Угорщині є чудовою новиною з багатьох точок зору, не в останню чергу для альянсу НАТО.

Джерело: www.bloomberg.com