Михайль Семенко – зачинатель течії футуризму в українській літературі, представник Розстріляного відродження. Він не соромився провокувати публіку, спаливши, зокрема, Шевченкового “Кобзаря”. Він був непохитним нонконформістом, який прагнув руйнувати старе та був у постійному пошуку нового й своїм підходом надихав тогочасну молодь.
Його спадщина могла б стати одним із найвизначніших доробків вітчизняних митців, якби письменника не спіткала трагічна доля когорти “Розстріляного відродження”. Михайль Семенко увійшов до числа тих українських культурних діячів, яким не вдалося пережити страшні “зачистки” репресивної машини.
Був сином письменниці Марії Проскурівни
Михайль Семенко народився в селі Кибинці на Полтавщині. Його батько був волосним писарем, а мати Марія Проскурівна — письменницею, хоча ходила до школи лише дві зими. Грамоти її навчив молодший брат, і коли вона вже мала дітей, то паралельно з хатніми справами розгортала підручник із французької мови й самотужки намагалася вчити слова.
Пізніше Марія стала писати братові листи в Петербург, де описувала історії, які відбувалися в селі. Брат оцінив їх і порадив їй писати оповідання — так вона стала письменницею.
Цікаво, що письменниця також зверталася до кримінальних сюжетів й у своїх творах досліджувала феномен людської жорстокості — саме така непересічна особистість і прищепила сину любов до літератури. Крім того, Михайло ще з дитинства займався музикою та грав на скрипці.
У сім’ї, окрім Михайла, було ще четверо дітей – Василь, Олександр, Микола та Софія. Зокрема Василь був художником, тому також цікавився футуристичним напрямком у мистецтві. Однак він загинув в період Першої світової війни.
Спочатку Михайль мріяв стати музикантом і після закінчення реального училища навіть вступив на престижні тоді музичні “курси Поллака” в Петербурзі. Але навчання не вдалося продовжити через нестачу коштів, тож Семенко переводиться в дешеву народну консерваторію, а згодом закидає музику, вступивши до Психоневрологічного інституту. Його він також не закінчив, але знання, які він там здобув, згодом відіб’ються в його віршах.
Під час Першої світової війни поет служив у армії Російської імперії на Далекому Сході у Владивостоці. Опісля повернувся до України та зайнявся творчістю.
Першу збірку віршів «Prelude» видав у 21 рік
Свій творчий шлях Михайль Семенко розпочинає в досить ранньому віці. Так, вже в 1913 році виходить друком його перша збірка віршів «Prelude». Тоді йому було 21 рік. Варто зазначити, що ім’я «Михайль» був творчим псевдонімом Михайла Семенка.
У 1914 році він стає одним зі засновників футуристичного об’єднання «Кверо», до якого також входили: його брат Василь та ще один художник – Павло Ковжун. Так, вони у своїх поглядах група розвивала такий напрямок у мистецтві як кверофутуризм, що визначають як пошуковий футуризм – той, що перебуває в динаміці та русі. Основні ідеї кверофутуризму Михайль Семенко виклав у своєму маніфесті – «Сам» та збірці «Кверофутуризм» (1914 рік). Того ж року виходить його збірка віршів «Дерзання».
Радикальні погляди Семенка
Семенка називають батьком українського футуризму — він приніс в українську культуру візіопоезію і сучасні верлібри. Його нове слово в українській ліриці — урбаністична тематика й експерименти з формою.
У лютому 1914 році під час відзначення 100-річчя Тараса Шевченка Михайль Семенко разом з учасниками групи «Кверо» виступили з революційним закликом проти, як вони зазначали, «старих» мистецьких ідей. Зокрема Семенко відомий своїми словами: «Я палю свій «Кобзар». Так, поет хотів привернути увагу до нових ідей в українському мистецтві, які активно розвивалися у Європі. Такі заклики призвели до палких дискусій серед представників інтелігенції.
Згодом у 1924 році поет видав дві поетичні збірки, які мають назву «Кобзар».
Панфутуризм та експерименти з мовою
У 1917 році Михайль Семенко повернувся до Києва. Тут він прагне відродити угрупування «Кверо», яке розпалося. В цей час він спілкувався з представниками групи «Флямінго».
А вже у 1921 році засновує «Асоціацію панфутуристів» («Аспанфут»). Група мала свій маніфест, який опублікували в збірнику «Семафор у майбутнє» та газеті «Катафалк мистецтва». До творчого об’єднання входили: Гео Шкурупій, Юліан Шпол (М. Яловий), Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан, а також згодом до них долучилися – Микола Бажан, Юрій Яновський, Андрій Чужий тощо.
Серед основних ідей «Аспанфуту» було звернення увагу на панфутуризм. Цей напрямок полягав у поєднанні різних видів мистецтва у творчості та створення так званого «надмистецтва». Для прикладу, Михайль Семенко практикував «поезомалярство» у своїх творах – де прийоми мови та образотворчого мистецтва накладаються. Також панфутуристи вважали, що коли класичне «академічне мистецтво» досягло свого найбільшого розвитку, то деградує. Тому потрібно шукати нових мистецьких форм та їх втілень.
Загалом Михайль Семенко постійно експериментував з поетичною формою та пробував щось нове. Зокрема він використовував саме верліброву форму у віршах. До того, у своїй поетичній творчості Семенко особливо описує тогочасну індустріалізацію та створює відповідну урбаністичну поетику. Так, він використовує чимало нових слів, які створив сам. Наприклад: «бігорух-рухобіги», «обензинити», «огороноситься», «вагоновод» тощо.
У 1924 році «Аспанфут» перетворився на «Асоціацію комункульту». Тоді Семенко почав працював головним редактором Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. На цій посаді він був до 1927 року.
У 1927 році поет переїхав до Харкова, де жив у будинку «Слова». Тут він видавав журнал про мистецтво «Нова ґенерація». Загалом його вийшло 36 номерів.
Кохання Семенка
Зі своєю першою дружиною Михайль Семенко познайомився у Владивостоці під час Першої світової війни, де він прожив близько трьох років і служив телеграфістом.
У вільний від служби час Семенко навчав гри на скрипці одного хлопця, а згодом став готувати його двоюрідну сестру Лідію до вступу в педагогічний інститут. Лідія Горенко народилася в тих краях в українській родині переселенців на Далекий Схід. Ця дівчина, якій 1916 року виповнюється вісімнадцять, уже в 1917 стане дружиною поета. У цьому шлюбі народилися син Ростислав і донька Ірина.
У своєму вірші “Вона” Семенко писав про багатьох жінок свого життя, але був одружений ще раз лише з українською акторкою Наталією Ужвій. Вона була відомою, захоплювала багатьох, була примою театру “Революція” та знімалася на Одеській кінофабриці, де письменник працював сценаристом.
А Семенко тоді писав сценарій до фільму про… Тараса Шевченка! (тут згадуємо його ранні маніфести про Кобзаря). Тоді кіно було наймолодшим і найбільш революційним мистецтвом — тож Михайль присвятив себе йому, та майже на два роки зник із літературного життя.
Зник Семенко і з життя Лідії, своєї дружини — пішов від неї, на той час вагітної, до Ужвій. Але, за свідченнями сучасників, свою доньку Ірину часто брав з собою на кіностудію, і навіть зняв у епізоді фільму про Шевченка.
Згодом Михайль переїхав до Харкова, який тоді був столицею УСРР. Саме там вони одружилися з Наталею.
Шлюб з Ужвій проіснував до 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло.
Арешт, обвинувачення та розстріл
Останній поетичний вечір Михайля Семенка відбувся 23 квітня 1937 року. За три дні його арештували в готелі “Континенталь”. Дивує дослідників той факт, що під час арешту була присутня вже колишня дружина Наталія Ужвій, хоча вони з Семенком тоді вже рік як розійшлися. Але її підпис є на ордері про арешт.
Семенка пів року допитували й катували. Приводом була нібито участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, яка планувала замах на партійного діяча Станіслава Косіора — цієї організації насправді не існувало.
Надломлений морально та фізично Семенко зрештою «прийняв» свої обвинувачення. Зізнання він написав під диктування уповноваженого Кімова, на ім’я Начальника НКВД УРСР Леплевського 4 вересня 1937 року.
23 жовтня 1937 році на закритому засіданні Військової колегії Верховного Суду СРСР комісія винесла вирок про розстріл поета.
24 жовтня 1937 року наказ радянської влади було виконано. Михайля Семенка розстріляли в одному з підвалів Жовтневого палацу. Поховали поета в братській могилі в Биківнянському лісі.
Вплив
Як представника Розстріляного відродження, радянська влада штучно вилучила Михайля Семенка з історії літератури. Хоч у 1957 році Семенко був посмертно реабілітований, проте лише значно пізніші покоління віднайшли для себе його постать і доробок.
Семенків уплив позначився на творчості ледь не кожного письменника сучасної української літератури. Серед них, зокрема, Ігор Калинець, Василь Голобородько, а також Сергій Жадан, Олег Коцарев, Любов Якимчук.
