Звільнення найвищого генерала України знаменує кінець цілої епохи

Генерал Олександр Сирський, який командував вирішальними боями та керував розширенням застосування безпілотників у війні проти Росії, але багато українців хочуть ще більшого.

Генерал Олександр Сирський, якого пізно ввечері у вівторок було звільнено з посади головнокомандувача Збройних сил України, був непохитним, багаторазово нагородженим військовим керівником і однією з найвизначніших постатей у війні України проти Росії. Однак його сильні сторони на початку війни та непохитний характер, можливо, зрештою призвели до його політичного падіння.

Відомий своєю роллю в обороні столиці Києва на початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, він завоював довіру президента Володимира Зеленського і через два роки став головнокомандувачем Збройних сил України, зумівши втримати позиції у боротьбі проти Росії попри виснажливу війну з використанням важкої техніки та військ.

Його відставка знаменує кінець епохи — перехід від старого військового покоління, вихованого за радянськими зразками, до молодшого покоління командирів, які активно впроваджують технологічні інновації та колективне керівництво. Генерал керував розширенням застосування безпілотників та роботів на полі бою, але командири та їхні прихильники на передовій закликали до ще швидшого розвитку цих технологій як ключового фактору для перемоги над потужним ворогом.

Його звільнення відбулося після гострої суперечки з колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим, який був рушійною силою інноваційної безпілотної війни в Україні. Пан Федоров, який скаржився, що генерал Сирський блокував підписання військових контрактів на постачання дронів, був звільнений, що спричинило протести як у військових колах, так і на вулицях — багато хто з протестувальників вимагав відставки генерала Сирського.

Ця конфронтація поклала кінець чотиридесятирічній військовій кар’єрі генерала Сирського, яка розпочалася в радянській військовій академії і зрештою принесла йому деякі з найвищих військових нагород України, зокрема звання «Героя України» — найвищу відзнаку.

Він командував вирішальними боями і часто з’являвся на фотографіях під час брифінгів для президента на фронті, що зробило його ім’я відомим широкому загалу. Однак його часто критикували за суворість у керівництві та схильність до мікроменеджменту, прагнення контролювати кожен аспект діяльності збройних сил. Критики нарікали на радянську безвідповідальність щодо життя солдатів та на те, що, на їхню думку, він відмовлявся виводити війська з позицій, які вже давно вважалися нестійкими.

У середу генерал Сирський виступив на свій захист. «Я був свідком цієї війни з першого дня 2014 року, прожив своє життя на фронті і знаю ціну кожного кілометра визволеної української землі», — написав він у соцмережах, оголошуючи про свою відставку.

«Я передаю своєму наступнику армію, яка не просто утримує позиції, а перебуває в стані наступу — з ініціативою, зі структурою та з людьми, які знають, як завдавати удару по ворогу».

Народившись у 1965 році в селі Новінкі, на схід від Москви, генерал Сирський виріс у Харкові в Україні, де його батько служив у Радянській армії. Будучи зразковим учнем, його відібрали на навчання за інженерним фахом в елітній військовій академії в Москві, після чого він повернувся в Україну й вступив до лав збройних сил.

Він швидко просувався по службових сходах, і в 2014 році відіграв ключову роль під час втручання російських військ на підтримку сепаратистського руху на сході України.

На момент початку російського вторгнення він був одним із найдосвідченіших генералів в армії. Коли пан Зеленський був вперше обраний, генерал Сирський зустрівся з новим президентом під час одного з перших візитів на військовий полігон і швидко завоював його довіру.

Ганна Маляр, колишня заступниця міністра оборони, яка тісно співпрацювала з генералом Сирським у 2021–2023 роках, розповіла в інтерв’ю, що він працював по 18 годин на день, підтримував фізичну форму й ніколи не брав вихідних.

Вона описала його як харизматичну людину, яка водночас зберігає надзвичайний спокій у кризових ситуаціях, що спонукало людей покладатися на нього в перші дні російського вторгнення в лютому 2022 року. За словами пані Маліар, він запропонував призначити когось відповідальним за оборону Києва і сам зголосився на цю посаду за два тижні до російського вторгнення.

Вона розповіла, що він був шахістом, який завжди тримав шахівницю під рукою у своєму штабі, і ретельно планував свої дії. Готуючись до оборони Києва, він дістав з архівів документи про бої Другої світової війни в цьому регіоні та планував оборону міста, обходячи старі німецькі укріплення, зазначила вона.

«Його особистим досягненням є саме ця підготовка», — сказала вона.

«Він мислить нестандартно, застосовуючи прийоми та ходи, які є абсолютно несподіваними», — додала вона.

Після того як російська загроза Києву була відбита, генерала Сирського відправили на східний фронт для посилення української оборони, оскільки російські війська зосередили свою увагу на захопленні східних областей Донбасу.

Наприкінці літа 2022 року він виявив слабке місце в російській обороні й скористався ним, розпочавши масштабний контрнаступ, який відкинув російські війська й дозволив відвоювати велику частину української території на північному сході країни.

У 2023 році він керував кровопролитною, багатомісячною обороною міста Бахмута. Уряд відзначав цю операцію як героїчну битву, але солдати та аналітики критикували її як марну трату зусиль, що принесла незначну стратегічну вигоду та відволікла ресурси від головної контрнаступальної операції на півдні України того літа.

Ця масштабніша контрнаступальна операція, яку очолював генерал Валерій Залужний, зазнала невдачі, і в лютому 2024 року пан Зеленський замінив його на посаді головнокомандувача генералом Сирським.

Призначення наступника генерала Залужного — надзвичайно популярного та чуйного лідера — на той час було непопулярним. Але потім, влітку 2024 року, генерал Сирський розпочав ще один раптовий наступ, віддавши наказ про вторгнення в російську Курську область, щоб випередити російський наступ.

Наступ на територію Росії підняв бойовий дух у країні та відволік російські сили на кілька місяців, але коли Росія підготувала відповідь, Україна втратила частину своїх найкращих бійців та техніки в той час, коли і тих, і інших дедалі бракувало. У міру того як війна тривала, Росія неухильно захоплювала території та завдавала українцям страждань нищівними ударами по інфраструктурі протягом суворої зими.

Серед солдатів генерал Сирський отримав прізвисько «різник». Маляр, яка залишається близькою до генерала Сирського з часу, коли вона залишила Міністерство оборони й повернулася до академічної роботи, зазначила, що це прізвисько є неправильним і що під час планування операцій він завжди прагнув мінімізувати втрати.

За її словами, оборона Бахмута була виправданою, оскільки дозволила Україні знищити російське парамілітарне угруповання «Вагнер», яке, як вона зазначила, завдало б набагато більшої шкоди українській обороні, якби вижило.

Однак критика керівництва генерала Сирського досягла піку в останні тижні.

Богдан Кротевич, колишній підполковник Національної гвардії України, протягом кількох років скаржився на часті перестановки підрозділів, які здійснював генерал Сирський, щоб заповнити прогалини вздовж 800-мильної лінії фронту України.

«Ще однією серйозною проблемою було мікроуправління», — сказав Кротевич. «Він відсував на другий план перспективних офіцерів, підвищував у званні лояльних осіб і відбирав ресурси у тих, хто був здатний досягати результатів».

Маляр відповіла: «Це не мікроменеджмент; це — тримати руку на пульсі».

Останніми днями деякі командири висловили підтримку, заявивши, що генерал Сирський — єдиний командувач, який має достатній досвід для керівництва військовими операціями по всій країні.

Джерело: nytimes.com