Російська армія наступає на українське місто Костянтинівка з метою окупації всього Донбасу. Проте люди продовжують жити й боротися в цьому регіоні, як з’ясувала кореспондентка DW Ганна Соколова-Стех.
Росія майже повністю встановила контроль над східною українською областю Луганськ, але близько 18% Донецької області залишається поза контролем Росії, заявив 12 квітня речник Кремля Дмитро Пєсков.
Російська армія продовжує наступати, і її нинішня наступальна операція спрямована насамперед на Костянтинівку. Захоплення міста відкриє росіянам шлях для наступу на останні великі міста регіону — Краматорськ і Слов’янськ.
Костянтинівка — «колючка в боці» російської армії
У розмові з DW під час недавнього візиту в регіон командир української військової частини, відомий як Лис, сказав, що на околицях Костянтинівки тривають бої. Він зазначив, що деяким російським військам вдалося проникнути в місто з навколишніх лісів під прикриттям туману.
«Вони прощупують весь фронт і шукають місця, де можуть або проникнути, або вбити клин у лінію оборони», — пояснив Лис. «Після поточної серії атак вони, ймовірно, оберуть конкретну ділянку фронту і чинитимуть на неї цілеспрямований тиск. Це їхня стандартна тактика з минулого року».
Лис назвав Костянтинівку «колючкою в боці» російської армії.
«Доки вони не прорвуться там, вони не зможуть просунутися далі. Міська територія Костянтинівки, Дружківки, Краматорська та Слов’янська — це як одне велике місто», — сказав він, попередивши, що якщо росіяни досягнуть там успіху, їх буде дуже важко зупинити.
Окрім спроб силою взяти під контроль весь регіон, Росія також чинить дипломатичний тиск.
Під час попередніх мирних переговорів Москва вимагала виведення української армії з усього Донбасу, тобто як з Луганської, так і з Донецької областей.
Київ рішуче відхилив цю вимогу, а президент України Володимир Зеленський висловив побоювання, що Росія може використати цю територію як плацдарм для атак на інші регіони після виведення української армії.
Зеленський зазначив, що на цій території знаходяться «потужні оборонні та фортифікаційні споруди», і що навіть під час бойових дій там продовжують проживати близько 200 000 людей.
«Як ми можемо віддати на переговорах територію, за яку тисячі наших бійців віддали свої життя? Про це не може бути й мови», — сказав Руслан, командир мінометного підрозділу в бригаді, що захищає позиції на підступах до Костянтинівки.
«Це місто, де досі живуть наші громадяни. Його треба захищати», — погодився Едуард, начальник штабу батальйону.
«Якщо ми просто так відступимо, від Донецької області скоро нічого не залишиться. Якщо Костянтинівка впаде, наступною ціллю стане Краматорськ».
«Життя в місті лякає»
Незрозуміло, скільки цивільних залишилося в Костянтинівці, місті, яке колись налічувало 70 000 мешканців.
Евакуація можлива лише пішки, дорогою, накритою зараз сильно пошкодженою сіткою — призначеною для захисту від атак російських дронів.
«Коли я виїжджав з Костянтинівки і ховався в трьох будинках по дорозі, я знайшов там мертвих цивільних», — розповів DW командир роти стрілецької бригади, який не захотів називати своє ім’я.
«Я не розумію людей, які там залишаються. Чому вони не виїжджають?» Вранці, рухаючись поруч з українськими військовими в сусідній Дружківці, на вулицях було багато людей, які прямували на роботу — переважно муніципальні службовці.
«Життя в місті лякає», — сказала місцева мешканка на ім’я Нінель. Літній чоловік на ім’я Віталій сказав, що теж не планує виїжджати. «Але куди мені ще їхати?» — сказав він. «Мені й так недовго залишилося жити».
Руйнування в Краматорську, Слов’янську
Хоча Краматорськ не знаходиться безпосередньо на лінії фронту, руйнування там з кожним днем погіршуються. Тільки 29 березня російська армія здійснила атаку кількома авіабомбами, в результаті якої загинули троє людей, серед них — 13-річний хлопчик.
Одна з бомб впала в житловому районі, який вже сім разів потрапляв під обстріл. Після атаки люди почали прибирати уламки, дивно спокійні.
«Ми спакуємо свої речі», — сказала Олена, дивлячись у вікно, в якому вже немає скла.
Якщо комендантська година, яка вже діє вночі, буде значно подовжена, Олена сказала, що їм доведеться виїхати.
«Так було в Покровську, Костянтинівці, а потім у Дружківці. Ми розуміємо, що це трапиться і з нами».
Захисні сітки проти дронів вже давно стали звичним видовищем над вулицями вздовж лінії фронту. Тепер їх також розтягнули над дорогами на околицях Краматорська та сусіднього Слов’янська.
Деякі райони Слов’янська вже потрапили в зону дії російських дронів з видом від першої особи, тому багатьох дітей звідти вже евакуювали.
Решта міста, однак, як і раніше, виглядає жвавою. Кафе працюють, а на вулицях можна побачити пенсіонерів та жінок з дітьми.
«Якби у мене були гроші, я б поїхала. Важко дивитися на все це», — сказала літня жінка Ірина.
«Якби ми дійсно віддали цю частину Донбасу, це врятувало б багато життів — як солдатів, так і цивільних», — додала вона.
«Але уявіть собі, що ми віддаємо цю територію. Адже це частина України».
Україна тримає свої військові здобутки в таємниці
Слов’янськ теж постійно перебуває під обстрілом. У центрі міста стоїть готель, який був спалений дотла внаслідок атаки кількох дронів «Шахед».
Владислав Самусенко спав в одній із кімнат, коли стався напад. «Слава Богу, що я ще живий», — зітхнув він, вказуючи на зруйновану кімнату готелю.
«Багато тіл у дворах і на вулицях»
До війни Самусенко заснував некомерційну організацію «Ритм нашого життя», щоб допомагати сиротам.
Але коли в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, він також почав організовувати евакуацію цивільних осіб із небезпечних районів.
«Мені відразу стало зрозуміло, що треба рятувати людські життя», — сказав він. 24 березня він евакуював з Костянтинівки літню пару — жінку та чоловіка, який страждає на параліч.
Щоб дістатися до міста, йому довелося пройти 8 кілометрів, постійно побоюючись російських атак.
«Там багато трупів — у дворах і на вулицях. Їх запах відчувається, коли проходиш повз будинок», — сказав він.
Самусенко пояснив, що залишатися в місті вирішують переважно пенсіонери. Але гуманітарний працівник також зустрів кількох молодих чоловіків, які боялися призову до армії.
«У нас занадто мало бійців. Наші солдати втомлені, а поповнення немає», — сказав Самусенко.
Він додав, що доки цивільні проситимуть його про допомогу, він продовжуватиме організовувати евакуацію з міст, розірваних війною, коли тільки зможе.
Джерело: www.dw.com/en/life-in-donbas-if-we-give-up-there-will-be-nothing-left/a-76794734
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
