Українці воюють не за Зеленського, вони воюють за виживання нації

У понеділок президент США Дональд Трамп знову закликав до зміни керівництва України, оскільки його словесна війна з українським колегою Володимиром Зеленським продовжувала загострюватися. «Гадаю, настав час, щоб хтось інший вів переговори від імені України», — заявив Трамп у Вашингтоні після критики з боку Зеленського щодо рішення американського лідера послабити санкційний тиск на Росію.

Ці останні коментарі стали продовженням недавнього звинувачення Трампа на адресу Зеленського в тому, що той «не хоче закінчувати цю війну», а також його пропозиції, що Україні потрібен новий президент, «який зможе домовитися». Багато найвідоміших прихильників Трампа підтримали його жорсткішу позицію щодо українського лідера. «І так, різанина триває. Час Зеленському йти», — написав 15 жовтня Ілон Маск.

Нападки президента США на Зеленського майже повністю збігаються з позицією самої Росії. Виступаючи минулого тижня в Москві, речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Росія «повністю згодна» з Трампом щодо українського глави держави. Кілька днів по тому міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Зеленський «очевидно не має навіть бажання рухатися в напрямку досягнення угоди».

У цьому немає нічого нового. З самого початку вторгнення Москва послідовно намагалася представити Зеленського як перешкоду на шляху до миру, а російський диктатор Володимир Путін неодноразово ставив під сумнів легітимність українського президента та вказував на відсутність демократичних виборів в Україні в умовах війни. «Можна вести переговори з ким завгодно, але через свою нелегітимність Зеленський не має права нічого підписувати», — заявив Путін минулого року.

Неважко спростувати твердження про те, що Зеленський є головною перешкодою для миру. Насправді український лідер погодився на кожну пропозицію щодо припинення вогню, висунуту американською стороною, тоді як Москва відхилила їх усі. Що найважливіше, він запропонував значні територіальні поступки, які дозволили б Росії зберегти контроль над майже чвертю території України. Зеленський також неодноразово заявляв про свою готовність зустрітися віч-на-віч із Путіним у будь-якій точці світу, щоб домовитися про припинення війни, але російський лідер категорично відмовлявся. Будь-якому об’єктивному спостерігачеві має бути зрозуміло, що лідер України в умовах війни активно шукає шляхи до миру.

Надмірний акцент Трампа та Путіна на особистій ролі Зеленського в українських військових зусиллях свідчить про фундаментальне нерозуміння того, за що насправді борються українці. Багато хто в Білому домі та Кремлі, здається, вірить, що усунення Зеленського якимось чином прокладе шлях до миру, вигідного для Росії. Це ілюзія. Українці борються не за Володимира Зеленського. Вони борються за національне виживання.

Останні опитування свідчать про сильну підтримку Зеленського з боку української громадськості, що вказує на високу ймовірність його перемоги на виборах під час війни. Але навіть якщо Зеленського усунути, практично неможливо уявити, щоб на його місце прийшов хтось із мандатом укласти мир на умовах Росії. Хоча більшість українців підтримують якесь переговорне врегулювання, опитування вказують на сильну опозицію до будь-якої мирної угоди, яка не забезпечить Україні довгострокову безпеку або потенційно створить передумови для подальшої російської агресії.

Ця безкомпромісна позиція відображає поширене серед українців сприйняття поточної війни як екзистенційної боротьби, яка визначить, чи продовжить Україна існувати як держава та як нація. Більшість українців не мають сумнівів, що Путін зрештою має намір знищити їхню країну, і вважають західні розмови про обмежені територіальні амбіції Росії безнадійно наївними. Вони звикли до геноцидних антиукраїнських заяв, що домінують у публічному дискурсі Росії під час війни, і вважають само собою зрозумілим, що кінцевою метою Кремля є Україна без українців.

Українці дійшли цього моторошного висновку на основі багаторічного гіркого досвіду. Задовго до того, як Путін розпочав вторгнення в Україну, захопивши Крим у 2014 році, він уже був відомий тим, що наполягав на тому, що українці насправді є росіянами («один народ»). З початку військових дій риторика Путіна ставала дедалі радикальнішою. Напередодні повномасштабного вторгнення він опублікував історичний нарис обсягом 5 000 слів, який читався як декларація війни проти української державності. Він постійно називає окуповані регіони України «історично російськими землями» і минулого року хвалився, що «вся Україна — наша».

Одержимість Путіна ідеєю знищення України визначила характер усього вторгнення. Скрізь, де російські війська встановили контроль, окупаційна влада намагається знищити всі сліди української мови, історії, культури та ідентичності. Протягом останніх двох років міжнародна правозахисна організація «Freedom House» визнавала окуповану Росією Україну «найменш вільним місцем на землі».

По всій території окупованих регіонів тисячі українських цивільних осіб було затримано та ув’язнено в рамках кампанії масових арештів, яку представники ООН класифікували як злочин проти людства. Ті, хто залишився, стикаються з безжальною русифікацією в усіх сферах повсякденного життя та змушені приймати російське громадянство. Тим часом ціле покоління українських школярів, які живуть під окупацією, позбавляють національної ідентичності та індоктринують, щоб вони святкували вторгнення у власну країну.

Українці знають, що відбувається на окупованих територіях, і не мають жодних ілюзій щодо долі, яка чекає на них, якщо Росію не зупинити. Двадцять відсотків території України вже піддаються жорстокому знищенню національної ідентичності, що може кваліфікуватися як геноцид. Якщо Путін зможе знищити українську незалежність і встановити маріонетковий режим у Києві, є всі підстави припускати, що дії Кремля на решті 80 відсотків території країни будуть настільки ж жорстокими.

Саме це розуміння геноцидних намірів Росії є одним із ключових чинників, що зумовлюють так широко розрекламовану стійкість України. Українці — це не супергерої з надзвичайною витривалістю. Це звичайні люди, які усвідомлюють, що стикаються з надзвичайною загрозою.

Після майже п’яти років приголомшливих жертв і неймовірних травм більшість українців вкрай виснажені. І все ж вони якось продовжують боротися. Добре задокументована рішучість Путіна стерти Україну з карти не залишає їм іншого вибору, окрім як продовжувати чинити опір, доки російський диктатор нарешті не буде змушений визнати неможливість завоювання їхньої країни.

Трамп і Путін глибоко помиляються, якщо вважають, що заміна Зеленського щось змінить. Боротьба України за національне виживання відображає волю мільйонів і не залежить від жодної окремої людини. Ця боротьба триватиме, незалежно від того, хто обійматиме посаду президента.

Джерело: www.atlanticcouncil.org