Третя світова війна вже триває. Перемога України може зупинити глобальну бурю

Майже два роки тому ми в газеті «New York Post» доводили, чому саме президент Дональд Трамп мав шанси виграти «Третю світову війну».

Ні, ми не виступали за відкрите застосування американських збройних сил. Натомість ми стверджували, що російський президент Володимир Путін та його так звана «спеціальна військова операція» в Україні вже на межі поразки, і що перемога над Росією може забезпечити Заходу перемогу у Третій світовій війні, гарантуючи перемогу України.

Ми сподівалися, що параліч колишнього президента Байдена щодо ескалації конфлікту в Україні — особливо з огляду на те, що за цим процесом наглядав колишній радник з питань національної безпеки Джейк Салліван — незабаром мине. Натомість, як показав час, Трамп зосередився на деескалації війни і тим самим надав Путіну час та простір для продовження атак на Україну.

Були вагомі причини, чому ми вірили, що США перебувають на порозі великої перемоги. Інші, зокрема генерал армії США у відставці Джек Кін, бачили те саме, що й ми: що Трамп, повернувшись на посаду, зіткнеться з «значним стратегічним зсувом», оскільки «Вісь зла» на чолі з Росією та Китаєм перебувала у стані війни із Заходом.

Крім того, Трамп призначив генерал-лейтенанта армії США у відставці Кіта Келлога своїм головним спеціальним посланцем у Росії та Україні. У нашій четверговій колонці в The Hill ми стверджували, що Келлог — саме та людина, яка потрібна для роботи з Путіним.

Тоді всі козирі були в руках Трампа — а отже, і Келлога. На початок грудня 2024 року Росія зазнала в Україні 747 340 втрат. Балтійське море перетворилося на озеро НАТО після вступу Швеції та Фінляндії до альянсу, який налічував уже 32 члени. Чорноморський флот Росії був змушений покинути Крим, а російський флот — залишити свій середземноморський порт Тартус у зв’язку з розпадом режиму Асада.

На той момент Путін уже 34 місяці поспіль вів гру в ядерний блеф проти адміністрації Байдена. Ми неодноразово попереджали про це — і вказували, що Путін використовував російський ядерний арсенал як «ведмедика» по-російськи, щоб заспокоїти своїх громадян щоразу, коли ситуація в Україні погіршувалася.

Келлог — мабуть, як ніхто інший, з огляду на його досвід служби у 82-й повітряно-десантній дивізії армії США — мав усі можливості, щоб нарешті викрити цей блеф і сказати Путіну в обличчя те, що для нас було очевидним уже у грудні 2022 року: Росія програвала війну в Україні і не мала жодного традиційного шляху до перемоги.

Однак була одна проблема. Путін не хотів зустрічатися з Келлоггом — і Трамп поступився його вимозі, фактично понизивши цього непохитного генерала до статусу просто спеціального посланця Білого дому в Україні.

Келлогга усунули, а на його місце прийшли Стів Віткофф і Джаред Кушнер — і відтоді загинули ще тисячі українських солдатів і цивільних, бо Трамп пішов на поступки Путіну та звернувся до двох некомпетентних комерційних девелоперів.

Росіяни також заплатили свою ціну. Незважаючи на неодноразові хвастощі Трампа про те, що він може закінчити російсько-українську війну за «24 години», конфлікт затягнувся ще на два роки, а армія Путіна зазнала ще 849 670 втрат.

І ситуація лише погіршується. Четвертий місяць поспіль Росія несе втрати в Україні у розмірі 40 000 осіб або більше. Тільки у жовтні військові сили Путіна втратили 54 400 загиблих або поранених солдатів.

Це становить 1 597 010 російських жертв лише з 24 лютого 2022 року. Путіну, звісно, байдуже. Якщо його не зупинити, він не припинить намагатися завоювати всю Україну та створити свій сухопутний міст через Чорне море, що простягатиметься від Росії до Криму, Одеси, Придністров’я, Молдови та, ймовірно, далі.

Звільнення Келлога стало передвісником майбутніх подій. Як і під час свого першого терміну, Трамп перестав довіряти своїм військовим радникам.

Замість того, щоб прислухатися до їхніх порад, він надто часто покладається на власні ділові інстинкти, і в результаті, особливо щодо воєн в Україні та Ірані, це призвело до того, що конфлікти пішли не за планом і переросли саме в ті «вічні війни», яким він категорично обіцяв покласти край під час своєї передвиборчої кампанії на другий термін.

Путін зрозумів це ще на самому початку. Спровокувавши Трампа звільнити Келлога, російський диктатор призначив Кирила Дмитрієва, голову Російського фонду прямих інвестицій — який часто називають «чорною касою» Путіна — своїм головним посланцем у США.

Завдання Дмитрієва полягало, у гіршому випадку, у тому, щоб зірвати зусилля Трампа щодо припинення війни, а в кращому — у тому, щоб купити у Трампа те, чого російська армія не змогла домогтися на полі бою: капітуляцію України або її поступки на Донбасі.

З огляду на одержимість Трампа укладенням «угод», саме це стало основним напрямком діяльності Дмитрієва. У прагненні досягти цієї мети він розмахував бізнес-угодами на суму понад 14 трильйонів доларів, покликаними змусити Трампа зрадити Україну.

Віткофф і Кушнер охоче підхопили цю ідею і відтоді намагаються переконати президента України Володимира Зеленського вчинити — з військової точки зору — національне самогубство, віддавши стратегічний оборонний пояс України на Донбасі, який стримував російську орду від Одеси, Києва та решти України.

Це, як ми вже неодноразово зазначали, не відбудеться. Українці як народ не воювали так запекло і не принесли стільки жертв — ні кров’ю, ні коштами — заради перемоги у війні лише для того, щоб зупинитися й дозволити Трампу — за посередництва Віткоффа та Кушнера, які виступають його агентами — програти її за них. Духи загиблих не дозволять цього.

До того ж угоди Дмитрієва, як ми стверджували три тижні тому в «The Hill», є просто «золотом дурнів», покликаним виставити команду Трампа на посміховисько. Саме тому ми також стверджували тижнем пізніше в «The Hill», що Трамп мав припинити спроби віддати Україну Путіну.

Іран — як ми доведемо завтра в «The Hill» — швидко засвоїв цей самий урок, хоча й з певною інтригою. Вони зіграли на его Трампа як укладача угод і тим самим перетворили «вічне перемир’я», про яке ми попереджали в «USA Today», на те, що вони сприймають як виборчу поразку президента у вчорашньому розгромі республіканців на виборах.

В одному Іран має рацію. Вибори в США були – і досі залишаються – переломним моментом у питанні, хто в кінцевому підсумку переможе у Третій світовій війні.

Ядерна програма Тегерана нікуди не зникне. Якщо Трамп відступить, Іран, зазнавши нападу, кинеться до створення ядерної зброї.

Якщо ж Трамп просто продовжить діяти як завжди — тобто чекатиме, поки спрацюють американські економічні санкції чи авіаудари, — то це «вічне перемир’я» в якийсь момент перетвориться на дорогу «вічну війну», що виснажуватиме фінансові та військові ресурси США.

Це справді ситуація без виходу. Трамп не зможе досягти своєї часто озвучуваної мети — гарантувати, що Іран не отримає ядерної зброї, — якщо не здійснить повну зміну режиму в Ірані. Ніщо інше не спрацює.

Однак жодна з політичних сил у Конгресі — особливо з огляду на рішення Трампа не доводити війну до рішучого кінця, коли у березні перемога була вже на відстані витягнутої руки — навіть близько не налаштована на зміну режиму.

Американський народ у цілому також не підтримує таких дій, зважаючи на вчорашні результати проміжних виборів. Зрозуміло, що він зосереджений на доступності товарів та зарплатах, які не відстають від темпів інфляції або перевищують їх. Простіше кажучи, Трамп жахливо провалився у спробі адекватно пояснити, що стоїть на кону і якими будуть наслідки бездіяльності.

Так само — і ще раз шанобливо нагадуємо, що ми дотримуємося аполітичного підходу в наших аналізах національної безпеки і аж ніяк не є політичними експертами — ми повністю розуміємо, що рішення щодо національної безпеки та зовнішньої політики США, особливо щодо війни в Ірані, ймовірно, будуть сильно політизовані всіма сторонами з метою отримання партійної вигоди.

Ми стали свідками цього сьогодні, коли віцепрезидент Д.Д. Венс — у очевидній спробі завоювати прихильність ізоляціоністів на кшталт Такера Карлсона з оком на 2028 рік — звинуватив у поразці республіканців саме війну в Ірані. Так само ми бачили, як деякі вашингтонські ізоляціоністські ЗМІ, зокрема The Federalist, націлилися на всіх, хто виступає за те, щоб Іран не отримав ядерної зброї, називаючи їх неоконсерваторами.

Наша мета тут — не заглиблюватися в політику всього цього. Ми з радістю залишимо це іншим. Наша єдина мета — прорватися крізь туман партійної політики, щоб переконатися, що всі американці усвідомлюють цілком реальні загрози національній безпеці, з якими стикаються США.

Ми не можемо просто відмахнутися від цілком реальної програми Ірану зі створення ядерної зброї. Ми також не можемо її ігнорувати, особливо з огляду на те, що вона становить екзистенційну загрозу для США.

Ми також не можемо нав’язувати рішення. Проте ми сподіваємося, що зможемо створити платформу для обговорення того, як на двопартійній основі можна або стримати іранську загрозу для США, або повністю її усунути шляхом примусової зміни режиму.

У 1930-х роках США не хотіли стикатися з загрозами, які представляли імперська Японія та нацистська Німеччина, — і це призвело до Перл-Харбора. Ми не можемо і не повинні повторити ту саму помилку у 2026 році, зважаючи на поточну ситуацію з ядерною програмою Ірану.

Двопартійність є ключовим фактором, який гарантує, що цього не станеться. Так само як і результат Третьої світової війни, яка — хоча й не схожа на голлівудські версії з грибоподібними хмарами та кошмарними сценаріями «дня після» — все ще ведеться проти Заходу Росією та Китаєм і їхніми союзниками з «Осі зла».

США та їхні союзники ще можуть виграти цю війну. Для цього потрібно, насамперед, здобути перемогу в Україні та покласти край дуже злому й репресивному режиму в Ірані — або ж ми можемо ігнорувати насуваючу бурю і зрештою заплатити за це криваву ціну.

Джерело: intrep360.substack.com