Цього тижня українці відзначили тридцять п’яту річницю незалежності країни, але історична боротьба України за свободу ще далеко не завершена. Це був п’ятий День незалежності України з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії. Результат цього вторгнення залишається дуже сумнівним і визначить, чи стане Україна нарешті справді незалежною державою, чи її знову змусять повернутися в межі відродженої Російської імперії.
Боротьба України за державність сягає сотень років і є однією з найдавніших у європейській історії. Ще на початку XVIII століття французький письменник Вольтер зауважив, що «Україна завжди прагнула свободи». Головною перешкодою на шляху до мрій про українську свободу традиційно була Росія. Протягом царської та радянської епох покоління російських правителів прагнули не лише політично контролювати Україну, а й придушити саму ідею існування окремої української нації.
Протягом століть методи Росії варіювалися від обмежень щодо української мови, культури та ідентичності до навмисного масового голодування цілих громад у їхніх власних домівках. Дух цієї репресивної політики, мабуть, найкраще виражений у сумнозвісному російському імперському указі 1863 року, що забороняв публікацію української літератури та проголошував: «окремої української мови ніколи не існувало, не існує і не буде існувати».
Імперські амбіції Росії щодо України пережили розпад Радянського Союзу практично без змін і відтоді знову проявилися з подвійною силою. Хоча Україні вдалося закріпити свою державність серед хаосу 1991 року, багато хто в Москві так і не прийняв повною мірою реальність української незалежності. Як тільки Росія почала оговтуватися від наслідків розпаду СРСР, не минуло багато часу, як кремлівські чиновники знову почали плести плани підкорення України.
Зусилля сучасної Росії, спрямовані на знищення української незалежності, тісно пов’язані з Володимиром Путіним. Одержимість кремлівського диктатора Україною відображає його уявлення про цю країну як частину імперського серця Росії. З точки зору Путіна, повторне завоювання України є необхідним для того, щоб виправити несправедливість розпаду СРСР і відродити Російську імперію. І навпаки, якщо Україні буде дозволено зміцнити свій статус незалежної та демократичної європейської держави, Путін побоюється, що це може стати каталізатором наступного етапу відступу російської імперії, який розпочався з падінням Берлінської стіни у 1989 році.
У перші роки свого правління Путін намагався підірвати українську державу зсередини. Коли це зрештою не дало бажаних результатів, він вирішив застосувати силу. Переломним моментом став лютий 2014 року, коли російські війська захопили український Кримський півострів. Невдовзі після цього відбулася військова інтервенція під керівництвом Кремля у східному регіоні України — Донбасі, що створило передумови для повномасштабного вторгнення 2022 року.
Ця ескалація військової агресії супроводжувалася дедалі радикальнішою риторикою, що висловлювала неприйняття Росією української державності. Сам Путін задавав тон, часто наголошуючи, що українці насправді є росіянами («один народ»). Напередодні повномасштабного вторгнення він підкреслив свою позицію, опублікувавши розлогий історичний нарис, у якому заперечував право України на існування.
З моменту початку військових дій у 2022 році Путін почав висловлюватися ще більш відверто. Зокрема, він порівнював своє вторгнення з імперськими завоюваннями Петра Великого та описував окупацію України як повернення «історичних земель» Росії. Влітку 2025 року кремлівський диктатор відчув себе настільки впевнено, що заявив про свою переконаність у тому, що «вся Україна — наша».
Дії російської армії в Україні точно віддзеркалюють геноцидні антиукраїнські заяви Путіна. У районах, що потрапили під контроль Кремля, безжально знищуються всі сліди української мови, культури, історії та ідентичності. Тисячі українців було заарештовано та ув’язнено в рамках кампанії терору в сталінському стилі, яку спостерігачі ООН класифікували як злочин проти людства. Тих, хто залишився, примушують приймати російські паспорти.
Добре задокументовані зусилля Росії щодо знищення української ідентичності роблять насмішкою припущення, що нинішнє вторгнення може закінчитися якоюсь формою переговорного врегулювання. Насправді не може бути жодного значущого компромісу між геноцидними намірами Росії та прагненням України вижити. Українське населення це чудово розуміє, що допомагає пояснити, чому воно продовжує боротися з такою мужністю та рішучістю.
Натомість багато партнерів Києва й досі не визнають намірів Росії щодо знищення України та продовжують чіплятися за ілюзорні надії на мирну угоду, засновану на взаємних поступках. Замість того, щоб визнати необхідність перемоги над Росією, вони намагаються збалансувати свою підтримку таким чином, щоб забезпечити виживання України, не провокуючи Путіна. Такий акцент на уникненні ескалації є стратегічною помилкою, яка лише сприяла продовженню війни, посиленню страждань українців, підбадьоренню Росії та створенню загрози для Європи.
У той час як українці відзначають п’ятий День незалежності в умовах війни, триває довга боротьба країни за справжню незалежність. Імперські цілі Путіна цілком очевидні й є відлунням багатовікового російського опору українській державності. За таких обставин усі розмови про мир на основі переговорів є марними. Натомість західні лідери повинні усвідомити: доки Путіна не змусять прийняти незворотну реальність незалежної України, війна триватиме.
Джерело: www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/russias-war-will-not-end-until-putin-accepts-ukrainian-independence/
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
