Рома Прийма-Богачевська — прима українського модерного танцю: життя, творчість та світова спадщина

Рома Прийма-Богачевська — видатна українська та американська танцівниця, прима-балерина, хореографка, педагогиня, новаторка сценічного мистецтва та засновниця Школи українського танцю й ансамблю «Сизокрилі» в США. Вона присвятила своє життя збереженню, академічному вдосконаленню та глобальній популяризації українського хореографічного мистецтва, органічно поєднавши автентичні народні традиції Галичини, Гуцульщини та Центральної України з технікою європейського експресіоністичного танцю та класичного балету.

Походження, родинні витоки та дитинство у Львові

Музично-мистецька родина у Перемишлі та Львові

Рома Прийма народилася 27 березня 1927 року в місті Перемишлі (нині Пшемисль, Польща) у свідомій, висококультурній та патріотичній українській родині. Місто Перемишль у міжвоєнний період було одним із ключових осередків українського культурного, духовного та національного життя Галичини.

Батько Роми, доктор Дмитро Прийма, був видатним українським інтелігентом, колишнім старшиною (офіцером) Української Галицької Армії (УГА), який після визвольних змагань присвятив життя медицині, ставши шанованим лікарем-патологом. Мати, Іванна Шмериковська-Прийма, була талановитою професійною співачкою, віолончелісткою та піаністкою, яка активно виступала на галицьких мистецьких сценах і брала участь у діяльності українських товариств.

Атмосфера в домі Прийм була наскрізь просякнута класичною музикою, високою літературою та інтелектуальними дискусіями. У батьківському домі часто збиралися провідні митці, музиканти, лікарі та громадські діячі Галичини. Батьки з перших років життя дбали про всебічний розвиток доньки: Рома навчалася гри на фортепіано, вивчала іноземні мови та опановувала етикет. Проте головним покликанням дівчинки став рух. Змалку вона виявляла надзвичайну чутливість до ритму та естетики тілесної виразності.

Початкова хореографічна освіта у Львові

Дитинство та юність Роми минули у Львові, куди переїхала родина. У п’ятирічному віці батьки віддали дівчинку на навчання до хореографічної студії.

Її базова освіта формувалася на стику кількох провідних європейських шкіл танцю:

• Система Еміля Жак-Далькроза: у школі ритмічного танцю Рома опановувала виховання слуху, ритму та координації через пластику тіла.
• Німецький модерн (вігманівська школа): у студії М. Броневської дівчина знайомилася з виразовим, емоційним танцем, який відходив від суворих канонів класицизму на користь передачі внутрішніх переживань людини.
• Класичний балет: згодом Рома вступила до балетної школи при Львівському театрі опери та балету, де здобула фундаментальну академічну виучку під керівництвом видатних педагогів того часу.

Дебют на сцені Львівської опери

Обдарованість дівчини розвивалася вражаючими темпами. Вже у віці 13 років (у 1940 році) Рома Прийма стала артисткою балетної трупи Львівського театру опери та балету. Протягом 1939–1944 років вона регулярно виступала на львівській сцені, виконавши сольні партії в класичних балетах, зокрема в «Дон Кіхоті» Людвіга Мінкуса та «Серпанку Пєреті», а також у балетних дивертисментах до опер «Аїда» і «Кармен» Джузеппе Верді та Жоржа Бізе.

Попри складні політичні обставини — зміну польської влади на першу радянську окупацію (1939–1941), а згодом на нацистський режим (1941–1944) — мистецьке життя в театрі продовжувало вирувати, і Рома швидко здобула репутацію однієї з найталановитіших та найперспективніших молодих балерин Галичини.

Європейський період та академічне становлення

Вимушений виїзд до Австрії

Улітку 1944 року, з наближенням лінії фронту та загрозою повторної радянської окупації, родина Прийм, як і тисячі інших представників української інтелігенції, була змушена покинути Львів. Рятуючись від репресій, Рома разом із матір’ю виїхала на захід — до Австрії.

Початок еміграційного життя був сповнений побутових злиднів, невизначеності та тривоги. Проте навіть у таборах для переміщених осіб (Displaced Persons camps, DP) у післявоєнній Німеччині та Австрії Рома не припиняла щоденних виснажливих тренувань, підтримуючи фізичну форму та балетну техніку.

Навчання у Віденській академії музики

Прагнення здобути найвищий професійний рівень привело Рому Прийму до столиці Австрії. Вона вступила до славетної Академії музики і драматичного мистецтва у Відні (Wiener Musikakademie) — одного з найпрестижніших мистецьких навчальних закладів Європи.

Незважаючи на повоєнний хаос, викладацький склад академії залишався видатним. Рома навчалася у професорів віденської балетної школи, опановуючи не лише практичну майстерність сольного виконання, а й теоретичні дисципліни: історію танцю, анатомію, хореографічну драматургію та методику викладання. Вона успішно закінчила академію, здобувши рідкісний і почесний диплом майстра-соліста (Master Degree) зі спеціальності сольного танцю та викладацької діяльності.

Солістка Національного театру в Інсбруку та Зальцбурзі

Здобувши дипломи, Рома Прийма розпочала активну кар’єру на європейських професійних сценах:

• Театр в Інсбруку: вона стала прима-балериною балетної трупи Національного театру в Інсбруку (Тироль), де виконувала провідні партії в класичному репертуарі.
• Зальцбурзький театр: виступала на сцені Зальцбурзького міського театру, беручи участь у зальцбурзьких музичних фестивалях.

Проте найбільший вплив на формування її власної художньої мови в цей період справило знайомство та приватні заняття з Гаральдом Кройцбергом (Harald Kreutzberg) — видатним австрійсько-німецьким танцівником і хореографом, лідером європейського експресіоністичного танцю (Ausdruckstanz). Під його впливом Рома зрозуміла, що танець — це не лише естетика красивих ліній, а насамперед засіб вираження глибоких психологічних станів, трагізму, радості та національного духу.

Заокеанські гастролі та Канада

Наприкінці 1940-х років Рома Прийма виїхала на короткий час до Канади, де долучилася до професійних балетних труп: виступала у складі відомого Королівського балету у Вінніпезі (Royal Winnipeg Ballet) та працювала в танцювальній трупі Рут Сорель у Монреалі.

Переїзд до США, одруження та розквіт сольної кар’єри

Інтеграція в американське мистецьке середовище

У 1951 році Рома Прийма остаточно переїхала до Сполучених Штатів Америки, оселившись у Нью-Йорку, і невдовзі отримала американське громадянство. Нью-Йорк 1950-х років був епіцентром світового авангарду та танцювального модерну.

Рома не зупинилася на досягнутому і вступила до школи танцю легендарної Марти Грехем (Martha Graham) — матері-засновниці американського модерн-дансу. Навчання техніці «стиснення та звільнення» (contraction and release) Грехем у поєднанні з її віденською експресіоністичною базою та класичною балетною вишколеністю утворило той унікальний хореографічний сплав, який згодом вирізняв усі постановки Роми Прийми.

Сольні програми «Танці і характери України»

Протягом 1950-х та 1960-х років Рома Прийма вела активну концертну діяльність як сольна танцівниця. Вона розробила концептуальну програму під назвою «Танці і характери України» (Dances and Characters of Ukraine).

Акомпаніаторкою виступала її мати, піаністка Іванна Шмериковська-Прийма. Програма складалася з хореографічних новел, кожна з яких відтворювала певний жіночий образ або регіональний характер України:

• «Гуцулка» — експресивний, темпераментний танець карпатських міфів та полонин;
• «Поліська поетеса» — лірична, тужлива пластика українського Полісся;
• «Княжна» — монументальна, стримана хореографічна замальовка часів Київської Русі;
• «Побіч отчої землі» — драматична мініатюра про долю біженців та втрату рідного дому.

З цією програмою Рома Прийма тріумфально гастролювала містами США, Канади, Бразилії, Аргентини, а також виступала у провідних концертних залах Європи (Лондон, Париж, Мюнхен, Відень). Західна преса захоплено відгукувалася про українську артистку, називаючи її «поеткою руху» та «емблемою української культури у світі».

Шлюб із Орестом Богачевським

У 1963 році під час мистецького турне Європою у Римі Рома Прийма познайомилася з видатним українським оперним співаком, володарем глибокого тенора Орестом Богачевським (Orest Bohachevsky). Орест був значущою постаттю діаспорного музичного життя, виступав на оперних сценах Європи та Америки.

Невдовзі закохані побралися. Творчий союз Роми Прийми та Ореста Богачевського виявився надзвичайно плідним: вони часто влаштовували спільні вокально-хореографічні вечори, де академічний спів Ореста поєднувався з сольною пластикою Роми. Від моменту одруження хореографка офіційно та творчо носила подвійне прізвище — Рома Прийма-Богачевська.

Школа балету та створення ансамблю «Сизокрилі»

Заснування шкіл танцю в США

Зрозумівши, що збереження української культурної спадщини в умовах еміграції вимагає системної роботи з молоддю, Рома Прийма-Богачевська зосередилася на педагогічній діяльності.

Вона заснувала та очолила мережу шкіл балету та українського танцю у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі:

• Школа в Нью-Йорку (Мангеттен);
• Школа в Йонкерсі;
• Школа в Ньюарку.

На відміну від багатьох інших аматорських гуртків у діаспорі, де український танець зводився до спрощеного відтворення побутових рухів, школа Прийми-Богачевської працювала за суворими класичними стандартами:

• Балетна база: кожен урок обов’язково починався з традиційного станка, розігріву, виворітності та вправ на баланс.
• Аналіз фольклору: ретельне вивчення етнографічних особливостей різних регіонів України (Гуцульщина, Закарпаття, Волинь, Полтавщина).
• Акторська майстерність: виховання вміння передавати психологію персонажа через погляд, жести та рух голови.

Масштабні балетні вистави для молоді

У своїх школах Рома Прийма-Богачевська здійснила постановку кількох великих сюжетних балетних вистав, у яких брали участь десятки її вихованців. Серед найвідоміших постановок:

• «Квіт папороті» (1970): балет-казка на основі українського фольклору та купальських міфів, де класична балетна техніка перепліталася з язичницькими обрядовими танцями.
• «Пригоди Пер Ґінта» (1973): хореографічна адаптація драми Генріка Ібсена на музику Едварда Гріга, перекладена на мову сучасного балету.
• «Попелюшка»: класична балетна казка, створена для наймолодших вихованців школи.

Створення ансамблю «Сизокрилі» (1978)

Вершиною педагогічної та організаційної діяльності Роми Прийми-Богачевської стало заснування у 1978 році Українського танцювального ансамблю «Сизокрилі» (Syzokryli Ukrainian Dance Ensemble).

Назва ансамблю була натхнена поетичним образом сизокрилого орла — символу свободи, високого лету та вірності рідній землі. До складу ансамблю увійшли найкращі випускники її шкіл, які володіли високою технікою та бездоганною вишколеністю.

Під керівництвом Роми Прийми-Богачевської «Сизокрилі» швидко перетворилися на один із найвідоміших і найпотужніших українських танцювальних колективів Північної Америки. Ансамбль виступав на провідних майданчиках США, зокрема у Carnegie Hall та Lincoln Center у Нью-Йорку, а також брав участь у міжнародних фестивалях у Канаді та Європі.

Ключові хореографічні постановки Роми Прийми-Богачевської для «Сизокрилих»:

1. “Аркан” — монументальний чоловічий гуцульський танець із елементами модерну.
2. “Сюїта верховинських танців” — поєднання стрімкого темпу та складної геометрії.
3. “Запорозький марш” — героїчне хореографічне полотно, присвячене козацтву.
4. “Верховина” — лірична сюїта з використанням автентичних костюмів.

Літні танцювальні табори в Кергонксоні

Протягом кількох десятиліть щоліта Рома Прийма-Богачевська організовувала інтенсивні хореографічні вишколи-табори на українській оселі Юрій (Кергонксон, штат Нью-Йорк). Сотні дітей і підлітків з усього континенту збиралися там на кілька тижнів, щоб під контролем мадам Прийми (як її поважно називали учні) відшліфовувати майстерність, вчити нові постановки та занурюватися в українську мовно-мистецьку атмосферу.

Тріумфальне повернення в Україну та останні роки

Довгоочікувані гастролі на Батьківщині (1992)

Понад чотири десятиліття Рома Прийма-Богачевська жила мрією показувати своє мистецтво у вільній Україні. Ця мрія здійснилася у 1992 році — невдовзі після відновлення незалежності України.

Разом із ансамблем «Сизокрилі» (понад 40 танцівників та технічний персонал) вона організувала масштабне турне містами України. Виступи колективу відбулися у провідних театрах та концертних залах:

• Київ: Національна опера України;
• Львів: Львівський театр опери та балету (сцена, де Рома починала свою кар’єру 13-річною дівчинкою);
• Харків: Харківський академічний театр опери та балету;
• Івано-Франківськ: обласна філармонія.

Українська публіка та професійне хореографічне середовище зустріли виступи «Сизокрилих» тривалими оваціями. Критики відзначали, що постановки Прийми-Богачевської принесли в Україну свіжий подих: вони демонстрували, як традиційний український танець може зберегти фольклорне коріння, але виглядати сучасно, естетично та аристократично завдяки модерновій драматургії.

Співпраця з українськими митцями

Під час візитів до України Рома Прийма-Богачевська активно спілкувалася з видатними хореографами, зокрема з керівництвом Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, викладачами Київського хореографічного училища та діячами культури Львова. Вона ділилася методичними розробками, давала майстер-класи та передавала свої відеоархіви.

Нагородження Орденом Княгині Ольги (1997)

За багаторічну самовіддану працю, високий професіоналізм та визначний особистий внесок у популяризацію української культурної спадщини на міжнародній арені у 1997 році Президент України нагородив Рому Прийму-Богачевську високою державною нагородою — Орденом Княгині Ольги III ступеня.

Відхід у вічність

Останні роки життя Рома Прийма-Богачевська провела у Нью-Йорку, не припиняючи дбати про долю свого ансамблю та збереження навчальних програм.

Вона відійшла у вічність 23 травня 2004 року у віці 77 років у Нью-Йорку. Прощання з видатною балериною відбулося за участі численної української громади США, її учнів різних поколінь та колег по сцені. Вона була похована поруч із чоловіком Орестом Богачевським на українському православному цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі) — духовному центрі української діаспори в Америці.

Вплив, художня філософія та спадщина

Хореографічний метод Роми Прийми-Богачевської

Головна новаторська заслуга Роми Прийми-Богачевської полягає у зміні парадигми сприйняття українського народно-сценічного танцю. Вона виробила власну художню концепцію, яка базувалася на трьох стовпах:

• Сценічна аристократичність: категорична відмова від шароварщини, спрощеного шаленства та суто трюкового танцю. Кожен рух мав бути виточеним, а покроки — шляхетними.
• Синтез систем: поєднання академічного класичного балету (школа Віденської академії), виразової пластики німецького й американського модерну (Кройцберг, Грехем) та автентичного українського фольклору.
• Драматургічний зміст: кожен танець постановки Прийми-Богачевської був міні-виставою зі своїм зав’язком, кульмінацією та розв’язкою, де танцівники грали чітко окреслені людські долі.

Значення для української діаспори

Для українців у Північній Америці, які опинилися відрізаними від батьківщини внаслідок радянської окупації, Школа та ансамбль «Сизокрилі» стали чимось значно більшим, ніж просто мистецькими гуртками. Це був потужний інститут збереження національної ідентичності.

Через виснажливу працю в балетному залі тисячі дітей українських емігрантів другого та третього поколінь вивчали мову тіла свого народу, вчили історію України, гордилися своїм корінням та гідно представляли українську культуру перед американським глядачем.

Історичний здобуток діяльності Роми Прийми-Богачевської:

• Збереження та академізація українського танцю в умовах еміграції;
• Виховання кількох поколінь професійних танцівників і викладачів у США та Канаді;
• Інтеграція української теми у провідні американські театральні центри (Lincoln Center, Carnegie Hall);
• Збагачення народно-сценічного танцю елементами модерну та європейського експресіонізму.

Рома Прийма-Богачевська увійшла до історії світового хореографічного мистецтва як невтомна берегиня української душі, видатна прима-балерина та педагог, чий внесок продовжує надихати нові покоління українських хореографів по всьому світу.