Нещодавній незапланований візит директора ЦРУ Джона Раткліффа до Москви викликав широкі спекуляції, і багато хто пов’язує його з ескалацією агресивної кампанії Росії проти Європи. Хоча подробиці переговорів Раткліффа з його кремлівськими колегами не оприлюднено, у численних повідомленнях з того часу висловлюється припущення, що він прибув до російської столиці з попередженням не випробовувати НАТО безпосередньо.
Це, безперечно, узгоджується з останніми оцінками американських розвідок. У звіті, опублікованому на початку серпня, стверджувалося, що Росія потенційно може перевірити рішучість НАТО, здійснивши певну форму обмеженого нападу на одного з членів альянсу в будь-який момент протягом найближчих кількох років. Тим часом Німеччина цього тижня звинуватила Росію в причетності до спроби підриву аеропорту Лейпцига, підкресливши високі ставки тіньової війни, яку Кремль уже веде по всій Європі.
Незважаючи на численні докази дедалі агресивніших дій Росії по всій Європі, багато спостерігачів залишаються глибоко скептичними щодо тверджень, що Путін насправді наважиться атакувати НАТО. Скептики вказують на добре задокументовані труднощі російських збройних сил в Україні як доказ того, що Москва не в змозі протистояти набагато більшому та потужнішому альянсу НАТО. Цей аргумент не є помилковим, але він принципово неправильно тлумачить наміри Росії. Якщо Путін все-таки вирішить напасти на НАТО, його метою буде розколоти й дискредитувати альянс, а не фактично перемогти його.
Важливо, що Путін також може вважати, що сьогоднішня нестабільна геополітична ситуація відкриває для Росії унікальну можливість розколоти Захід і здобути перемогу над Україною. З 2022 року Путін прославився тим, що перебільшує успіхи російської армії в Україні. Водночас він не є повним фантазером і чудово розуміє, що Росія не може реально розраховувати на перемогу над НАТО у звичайній війні. Натомість будь-який російський напад на альянс буде проведено в невеликих масштабах з метою поглиблення розколу всередині НАТО та викриття відсутності політичної рішучості у альянсі.
За цим сценарієм російські війська здійснили б транскордонне вторгнення десь уздовж східного флангу НАТО, можливо, під приводом захисту етнічних росіян. Потім Москва змусила б альянс відреагувати. Якщо члени НАТО не зможуть домовитися про військову відповідь і замість цього будуть паралізовані страхами ескалації, які визначили їхній підхід до України, довіра до зобов’язань альянсу щодо колективної безпеки буде зруйнована. Тоді Путін міг би скористатися цим моментом безпрецедентної непевності, щоб змусити окремі європейські країни відмовитися від підтримки України.
Для багатьох західних спостерігачів сама ідея російського нападу на НАТО залишається абсурдно надуманою. Але якщо подивитися на це з точки зору Путіна, це починає виглядати моторошно правдоподібним. Російський диктатор поставив усе на карту, вторгнувшись в Україну, але його армія не змогла досягти вирішального прориву на полі бою проти ворога, якого підтримують із безпечної Європи. Отже, щоб здобути перемогу, він мусить перерізати цю рятівну нитку європейської підтримки. Розкол і дискредитація НАТО потенційно стали б величезним кроком у цьому напрямку.
Виходячи з особистого досвіду, Путін, безсумнівно, має мало підстав очікувати рішучої реакції НАТО на будь-яку російську атаку. Натомість він розраховуватиме на те, що західні лідери висловлять ті самі гучні протести та слабку опозицію, що й після російського вторгнення в Грузію 2008 року, захоплення Криму 2014 року та повномасштабного вторгнення 2022 року. Путіна також можуть підбадьорювати ознаки роз’єднаності Заходу.
Сполучені Штати наразі зосереджені на Ірані, тоді як розбіжності щодо вирішення конфлікту на Близькому Сході поглибили існуючі напруження між адміністрацією Трампа та європейськими союзниками Америки. У таких умовах надто легко уявити відсутність єдності в момент кризи. Європа також не готова до самооборони.
Європейські лідери зараз поспішають виправити наслідки десятиліть занедбання оборонного сектору і нещодавно розпочали масштабну кампанію з переозброєння. Цей процес зрештою трансформує архітектуру безпеки континенту, але на його завершення можуть знадобитися роки, що створить вікно вразливості, яким Путін може спробувати скористатися. Ніщо з цього не означає, що російський напад на НАТО є або неминучим, або неминучим.
За нинішніх обставин набагато ймовірніше, що Путін продовжуватиме свою кампанію агресії в «сірій зоні» проти Європи, намагаючись змусити Україну підкоритися за допомогою бомбардувань. Проте ризик небезпечної ескалації між Росією та НАТО зараз є дуже реальним і його не слід недооцінювати. Найкращий спосіб протидіяти цій загрозі — переконати Путіна, що, якщо він зробить ставку на слабкість Заходу, він ризикує втратити все. Однак для цього знадобиться певний рівень стримування, якого наразі бракує.
Джерело: www.atlanticcouncil.org
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
