Лицемірство Європи щодо російської енергетики ганебне

Метушня ЄС щодо накопичення запасів газу з Кремля викриває заяви про солідарність з Києвом як фікцію

«Ми в Європейському Союзі вирішили, що не хочемо повторно імпортувати російські енергоносії», — заявив Дан Йоргенсен, глава енергетичного відомства ЄС, в кулуарах саміту міністрів енергетики в Брюсселі в березні.

Йоргенсен реагував на зростаючий тиск з боку деяких європейських лідерів, які закликали відновити співпрацю з Росією, тоді як блок намагався компенсувати стрімке зростання цін на енергоносії, спричинене війною в Ірані.

Проте датчанин однозначно заявив, що назад дороги немає. «Ми були надто залежними від російських енергоносіїв, що давало Путіну можливість шантажувати нас», — заявив він. «У майбутньому ми не імпортуватимемо з Росії навіть жодної молекули».

Йоргенсен додав, що Європа не буде «допомагати опосередковано фінансувати жорстоку, незаконну війну Росії».

Як же тоді тлумачити дані, які свідчать, що Європа не просто продовжує імпортувати російську енергію, а, здається, не може нею насититися?

У першому півріччі 2026 року Європа закупила майже 10 мільйонів тонн скрапленого природного газу (СПГ) у компанії «Ямал СПГ» — найбільшого проекту такого типу в Росії. Це не лише на 16 % більше, ніж за той самий період минулого року, а й рекордний обсяг.

Насправді обсяги поставок були настільки великими, що становили майже весь обсяг виробництва сибірського заводу за цей час.

Лише у травні 23 з 25 партій, експортованих з «Ямалу», були доставлені до ЄС, за даними групи Urgewald, що займається кампаніями за введення санкцій.

Це не лише знецінює сміливі обіцянки Йоргенсена, а й кидає тінь на весь ЄС, викриваючи всі нескінченні розмови про солідарність з Києвом як ганебну фікцію.

Те, що російський СПГ хлинув до Європи саме тоді, коли Москва посилювала свої атаки на українську енергетичну інфраструктуру та цивільні об’єкти, робить це подвійним ударом по обличчю.

Вже понад чотири роки європейські лідери неодноразово хвалилися, що роблять усе, що в їхніх силах, аби Україна могла захиститися від Володимира Путіна. Нам до нескінченності повторювали, що ЄС стоїть пліч-о-пліч з народом України.

Лише два тижні тому, коли країни НАТО готувалися до зустрічі в Анкарі, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що європейські лідери хочуть надіслати «сильний сигнал підтримки України».

«Послання Росії таке: Україна залишається сильною», — сказав Мерц, приймаючи лідерів Великої Британії, Франції, Італії та Польщі на саміті Європейської п’ятірки (E5) у Берліні.

Як же прикро, що ЄС також робить свій внесок у те, щоб Росія залишалася сильною.

За оцінками Urgewald, Європа, ймовірно, заплатила за ці поставки аж 6 млрд євро і хоча захисники Путіна можуть поспішити зазначити, що флагманський завод Росії з виробництва СПГ належить і керується приватною компанією «Новатек», це — величезна відволікаюча маніпуляція.

Приблизно половина акцій «Новатек» належить Леоніду Міхельсону та Геннадію Тимченку — двом найближчим соратникам Путіна. Ще 10 % акцій належать підтримуваному державою газовому гіганту «Газпром», що дає йому два місця в раді директорів.

Це означає, що «Новатек» перекачує гроші безпосередньо до Кремля у вигляді корпоративних податків та виплат дивідендів.

Французька компанія «TotalEnergies» також є значним акціонером «Новатек», а також «Ямалу» — така схема виявилася надзвичайно прибутковою як напередодні російського вторгнення, так і після нього.

У період з 2017 по 2022 рік «Total» отримала майже 1,8 млрд доларів (1,5 млрд фунтів стерлінгів) дивідендів від своїх інвестицій у «Новатек» та спільне підприємство «Ямал».

З них 750 млн доларів припало на перші дев’ять місяців 2022 року, що означає: «Total» продовжувала отримувати прибуток від цієї угоди навіть тоді, коли російські бомби тероризували українських цивільних у їхніх домівках.

Володимир Зеленський цілком чітко дав зрозуміти, що він думає про цю угоду. Радники українського президента цілком справедливо назвали ці дивіденди «кривавими грошима».

«Тотал» почала дистанціюватися від «Новатек», списавши вартість своєї частки та вивівши своїх представників із ради директорів компанії наприкінці 2022 року, але не раніше, ніж отримала піврічну виплату в розмірі 440 млн євро, незважаючи на особисте прохання Зеленського або відмовитися від цих коштів, або перенаправити їх жертвам війни.

Кілька місяців тому Патрік Пуянне, генеральний директор і голова правління «Тотал», заявив, що отримувати дивіденди стає дедалі складніше. Однак, очевидно, не настільки важко.

Справа не лише в тому, що Європа мала понад чотири роки, щоб позбутися залежності від російського імпорту, або в тому, що вона закуповує більше СПГ з «Ямалу», ніж будь-коли раніше. Справа в тому, що це зростання збігається з наближенням заборони на таку торгівлю.

Згідно з правилами ЄС, що набули чинності у квітні, заборонено імпортувати російський СПГ, придбаний за короткостроковими контрактами — тобто тими, що діють менше року. Імпорт за довгостроковими контрактами залишається законним, але лише до 1 січня 2027 року, коли набуде чинності повна заборона на російський СПГ.

Простіше кажучи, Європа робить останню відчайдушну спробу запастися якомога більшою кількістю російського газу, перш ніж набудуть чинності нові закони.

У енергетичній політиці Заходу після подій в Україні вже давно панує підхід «говорити одне, а робити інше», внаслідок чого очікування та обіцянки раз за разом суперечать реальності. Але це вже межа цинізму.

Проте, здається, європейська жага до позерства та порожніх гасел не знає меж. У понеділок президент Франції Еммануель Макрон виступив господарем чергової зустрічі так званої «коаліції».

Напередодні зустрічі міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро заявив, що Франція викликатиме російського посла в Парижі найближчими днями через нібито кібератаку, спрямовану проти щонайменше 10 європейських країн.

«Ми публічно засудимо широкомасштабну кібератаку, здійснену Росією», — сказав Барро. Путін, мабуть, тремтить від страху.
Водночас міністри закордонних справ ЄС збираються в Брюсселі, щоб обговорити наступний — і вже 21-й — пакет санкцій проти Росії.

Кєстутіс Будріс, міністр закордонних справ Литви, зазначив: «Я хочу переконатися, чи достатньо ми серйозні. Ми не можемо ставити економічні інтереси вище за інтереси безпеки… Це дуже небезпечна тенденція».

Проте Будрису не слід було б летіти аж до Брюсселя, щоб отримати відповідь. Вона лежить прямо перед його очима. Якби ЄС серйозно налаштований протистояти Путіну, нафтогазові надприбутки Кремля вже давно б припинилися.

Натомість рекордні обсяги імпорту газу до Європи продовжують фінансувати російський тероризм проти українських людей. Це зрада мужності Києва.

Джерело: https://www.telegraph.co.uk/business/2026/07/13/europes-hypocrisy-over-russian-energy-is-shameful/