Вони бояться гніву

Після російського вторгнення у 2022 році Польща, як жодна інша країна, допомагала українським біженцям. Однак зараз там зростає кількість нападів на українців. Чи змінюється настрій? 

Вона замислилася, чи, можливо, у тієї жінки в автобусі був поганий день, — каже Віолетта.

«У всіх нас бувають погані дні, чи не так?» Ця незнайома жінка почала лаятися, коли Віолетта та її восьмирічна донька заговорили українською.

Вона кричала на Віолетту, що та — «клята українка» і має «забиратися геть» з Польщі. Можливо, це й був поганий день. Якби не ті повідомлення, які вже кілька тижнів поспіль хвилюють українців, що мешкають у Польщі. Їх багато — з Бидгоща, Кракова, Познані, Радома. Жертвами стають жінки, діти, іноді чоловіки.

«У Бидгощі напали на двох українських дітей за те, що вони розмовляли українською» (Polskie Radio24).
«Восьмеро напали на трьох українців. Інші поляки спонтанно приєдналися до них» (Gazeta Wyborcza).
«“Забирайтеся в Україну”. Двох агресивних жінок звинувачено після нападу в Познані» (Bankier.pl).

Вечір, після роботи, ми сидимо на лавці перед центральним вокзалом у Кракові. Автобус Віолетти від’їхав, потім — наступний, зрештою від’їхав і останній, вона не відчуває, як минає час, поки розмовляє.

Віолетта вивчала психологію, їй 35 років, вона родом зі Східної України й живе в Польщі з 2022 року. Коли вона розповідає про свій страх, то починає з похвали, якою чудовою країною є Польща. Як незнайома подружня пара допомогла їй у скруті, коли вона приїхала до Польщі з Києва, де до того жила, з трьома дітьми й з порожніми руками, «просто так! Це було шокуюче! Така неймовірна щедрість!» Вона ні в якому разі не хоче здаватися невдячною. Але останнім часом вона більше не відповідає на дзвінки, коли їде в автобусі і дзвонить хтось з України. У громадських місцях вона з дочкою зазвичай розмовляє польською, яку швидко вивчила, коли почала працювати в дитячому садку.

Віолетта — мати-одиначка. Коли вона перераховує свої тижневі обов’язки, виникає питання: скільки життів може прожити одна людина одночасно? робота в інтегрованому дитячому садку з дітьми, що страждають на аутизм, а також робота асистенткою хлопчика з аутизмом, у вихідні — навчання сенсомоторній терапії. Працьовитість — це захисний щит Віолетти.

Жінці в автобусі вона сказала: «Чому ви так зі мною розмовляєте? Я працюю, сплачую тут податки, нікому не є тягарем». Жінка продовжувала її ображати. Коли Віолетта вийшла з автобуса, вона плакала перед донькою, а потім більше ні слова не сказала про цей випадок. Це, каже вона, було найсумнішим: що її ображали, хоча вона почала працювати вже через три тижні після приїзду до Польщі. І що ніхто в автобусі не втрутився. Тоді вона зрозуміла: у тієї жінки не просто був поганий день. Вона говорила так, бо могла собі це дозволити.

Віолетта задається питанням: Може, це через мене? Чи виглядаю я як жертва? Якби у неї не було акценту, — думає Віолетта, — її б не впізнали як українку, тож вона хоче його позбутися. Вона каже: «Мені страшно. У мене троє дітей. Що ж з нами буде?»
Після того як у 2022 році Росія вторглася в Україну, поляки відкрили не лише свої кордони, а й обійми. Згідно з опитуваннями, 94 відсотки всіх опитаних тоді висловилися за прийом українців. За даними Польського економічного інституту, понад 70 відсотків поляків надавали допомогу: приймали українців, робили пожертви, приносили одяг до притулків для біженців. Загалом вони витратили понад два мільярди євро. Але зараз у Польщі ситуація загрожує змінитися. «Нападати на дітей — це просто… це антипольський вчинок», — заявив прем’єр-міністр Дональд Туск після одного з нападів. «Це неприпустимо, і це дуже шкодить Польщі».

Поки що надійних цифр майже немає, лише ось такі: лише у першій половині цього року було зареєстровано 180 заяв про злочини на ґрунті ненависті проти українців, що на 30 відсотків більше, ніж у минулому році. Новинні програми повідомляють про все частіші напади, польські газети, такі як «Newsweek Polska», у своїх редакційних статтях застерігають від здичавіння суспільства. Журналісти досліджують, як російська пропаганда знаходить відгук у Польщі. Дійсно, вона підігріває ненависть до українців, але не вона її вигадала. Що ж змінилося за такий короткий час?

Нереалізована історія успіху в розколотій Польщі

Лукаш Адамський — історик, політолог і директор Центру імені Мерошевського, який займається дослідженнями Східної Європи. У його кабінеті висить у рамці документ російської спецслужби, в якому зазначено, що він становить загрозу для Росії і більше не має права в’їжджати до країни. Адамський пишається цим.

Його також турбує ворожість до українців. Але він не зовсім впевнений, чи справді радикалізується все польське суспільство, чи лише та його частина, яка й так ставилася до українців скептично. Але чому саме зараз? Тому що український президент Володимир Зеленський раз у раз діє нерозважливо, вважає Адамський. Після того, як українська оборонна ракета вбила двох людей у Польщі, вибачень не пролунало. У суперечці щодо експорту українського зерна Зеленський на Генеральній Асамблеї ООН звинуватив сусіда в тому, що той грає на руку Росії. І хоча Росія як спільний ворог об’єднує поляків та українців, наразі їх розділяє спільна історія. У 2022 році, зазначає Адамський, навряд чи хтось у країні очікував, що приїде стільки українців і що вони залишаться настільки довго. Не всі швидко опанували мову. Два мільйони іммігрантів при населенні близько 37 мільйонів — за кілька років країна пережила такий приплив мігрантів, який в інших державах відбувався протягом кількох десятиліть.

Більшість із цих людей, за оцінками, 1,5 мільйона, приїхали з України. Їхнє життя можна розповісти як частину польської історії успіху: 69 відсотків українців працездатного віку працюють (серед поляків цей показник становить 75 відсотків), вони сплачують у соціальну систему в рази більше, ніж отримують з неї, і засновують кожну десяту компанію в Польщі.

Але ця історія успіху не приживається ще й тому, що Польща розділена, а через рік мають відбутися парламентські вибори. Праві націоналісти та радикали знають, які теми приваблюють, і накидаються на історії про невдячних біженців. Наприклад, про українського інфлюенсера, який на своїй «Корветті» в’їхав у польський національний парк. Йому заборонили в’їзд на п’ять років.
Те, чого вимагають праві, вже давно визначає політику центристів. Дитячі виплати для українських сімей тепер пов’язані з певними умовами, безкоштовне проживання для біженців більше не надається, як і безкоштовне медичне страхування. Це не покращило ставлення до українців. Згідно з останніми опитуваннями, третина поляків заявляє, що їхнє ставлення до українців погіршилося. Трохи більше половини вважає, що українці отримують занадто багато допомоги і що Польща не повинна більше приймати біженців.

Особливо історія підсилює відчуження: у 1943–1945 роках Українська повстанська армія (УПА) у Волині, на території сучасної України, вбила десятки тисяч польських цивільних осіб. Цю різанину в Польщі вважають геноцидом, а українські політики, здається, не усвідомлюють, наскільки глибокою є ця травма. Оскільки бійці УПА також боролися за незалежність України, їх шанують. Нещодавно Володимир Зеленський назвав на їхню честь один із підрозділів армії. Польські націоналісти, зокрема президент, використовують це для нагнітання настроїв.

«Людям підкидають ворога», — каже Давид Дехнерт. Він — адвокат, який активно підтримує Україну. Після російського вторгнення він доставляв пожертви в українські дитячі будинки, а зараз безкоштовно захищає українців, яких побили в Польщі; на даний момент таких справ понад 20.

Джерело: zeit.de