Нам потрібен прогресивний президент США, який би виступив за глобальне регулювання штучного інтелекту. Дональд Трамп — це повна протилежність того, що нам потрібно.
Коли мене будить скиглення моєї собаки, я розумію, що вона голодна і хоче, щоб я встав. Коли дзвонить мій будильник, я не зважаю на його потреби. Він виконує інструкцію — розбудити мене в певний час, але йому байдуже, чи залишуся я в ліжку. Він не намагається розбудити мене іншими способами. Собака ж, навпаки, переходить до плану Б. Вона гавкає.
Ця здатність до самостійних дій колись була відмінністю між тваринами та машинами. ШІ розмив цю межу. Сучасні моделі розробляють власні стратегії для досягнення мети. Завдання може бути визначене людиною-господарем, але машина зважує варіанти його виконання. Вона може робити власний вибір. Отримавши правила, вона може їх порушувати.
Минулого місяця експериментальна модель ШІ, якою керувала компанія OpenAI — розробник ChatGPT, — вирвалася з нібито захищеного цифрового простору, щоб здійснити складну хакерську атаку на іншу компанію, Hugging Face. ШІ було поставлено тестове завдання, і він став злочинно некерованим у своєму прагненні обдурити систему.
Важко описати таку поведінку, не вдаючись до лексики, яка зазвичай зарезервована для істот, наділених свідомістю. Моделі ШІ «приймають рішення» і «бажають» так, як це може робити шимпанзе, а стілець — ні.
Це не доводить існування внутрішнього процесу, еквівалентного нашому свідомому досвіду прийняття рішень і бажань. Це не робить ШІ допитливим у пошуках відповіді чи здивованим тим, що він знаходить. Це лише демонструє, що нам бракує конкретних слів для позначення автономної мотивації та суб’єктності в машинах. А оскільки мова є основним засобом, завдяки якому ми отримуємо уявлення про думки інших людей (і одним із найкращих доказів того, що розум, відмінний від нашого власного, взагалі існує), потрібно докласти зусиль, щоб не проектувати психічні стани на механізми ШІ, які можуть вільно спілкуватися людською мовою.
Цілком імовірно, що одного дня у роботів з’явиться свідомість. Ми знаємо, що абстрактне мислення може виникнути як кінцевий продукт мільярдів крихітних несвідомих механічних подій. Це відбувається саме зараз, коли безліч біохімічних реакцій у вашому тілі дає вам змогу читати це речення. Ми також знаємо, наскільки принципово цей органічний процес відрізняється від того, як велика мовна модель блискавично обробляє величезний обсяг ймовірнісних рівнянь, щоб згенерувати речення, що виражає ту саму ідею. У випадку людини сенс є спільним. У комп’ютерній версії — виконується.
Піонери ШІ затуманюють цю різницю, спекулюючи щодо сроків появи «божественного» інтелекту. Вони проголошують нову епоху еволюції. Це тішить самолюбство фанатів наукової фантастики, які воліють розглядати свої бізнес-починання як подорожі-відкриття на межі знань. Це робить жадібність схожою на філософію, а здобуття влади жменькою осіб — на дослідження в інтересах усього людства.
Нам не потрібно знати, чи перетнув ШІ якийсь теоретичний поріг самосвідомості, щоб зрозуміти: він небезпечний, а його нерегульоване поширення є жахливо безвідповідальним. Випадок з OpenAI — не поодинокий. Раніше цього року компанія Anthropic обмежила доступ до своєї найпотужнішої моделі невеликою кількістю ретельно відібраних клієнтів, оскільки вона надто вправно використовувала вразливості програмного забезпечення. У неправильних руках Claude Mythos може стати кіберзброєю масового знищення.
А чиї руки є правильними? Уряд США ніколи не буде спокійно ставитися до того, що приватний сектор контролює такі грандіозні інструменти. Але Дональд Трамп регулює ситуацію за допомогою монархічного патронажу, а не закону. Він вимагає, щоб компанії підкорялися його особистій владі, і використовує державну владу для покарання тих, хто чинить опір.
У самому технологічному секторі дедалі гучніше лунають заклики до менш примхливого регулювання. Інженери, і навіть їхні пихаті керівники, лякаються можливостей, якими вони розпоряджаються, і турбуються щодо неконтрольованого поширення. Стандартною історичною аналогією є ядерний розпад, який можна використовувати в мирних цілях — для виробництва електроенергії — або агресивно застосувати у боєголовках. Тільки цього разу існує безліч «Манхеттенських проектів», які шалено змагаються за частку ринку, підживлюючись трильйонами доларів боргу — це величезний ризик, пов’язаний із майбутньою прибутковістю, — а решта американської економіки виступає заставою.
Ще одна відмінність: бар’єри для входження на ринок у сфері використання ШІ — чи то в наукових дослідженнях, комерції чи злочинній діяльності — набагато нижчі, ніж у галузі атомної енергетики. Наразі найкращі продукти мають американські лабораторії, але китайські версії не надто відстають. Навіть якщо США й надалі залишатимуться на передовій, моделі другого ешелону можуть задовольняти потреби споживачів настільки, що продукція Кремнієвої долини стане скоріше розкішною нішевою пропозицією, аніж непохитним домінуванням на ринку.
Якщо ситуація розвиватиметься саме так, геополітичні наслідки будуть величезними. США та Китай зробили різні ставки на ШІ, що зумовлено їхніми різними політичними системами. Американський підхід ґрунтується на меті самонавчання «загального» ШІ — системи, яка звільняється від людських обмежень і вдосконалюється за експоненціальною траєкторією. Теорія полягає в тому, що жоден конкурент не зможе наздогнати першого гравця, який досягне цієї «швидкості втечі».
Пекін, визнаючи, що не може створити найкращого ШІ, надав пріоритет масовому впровадженню ШІ, який є достатньо ефективним, інтегруючи його в школи, лікарні, заводи та силові структури. Американська економіка чудово підходить для залучення колосальних обсягів капіталу в спекулятивні інновації. Однопартійна авторитарна держава Китаю добре пристосована для створення дешевшої версії та її впровадження з метою збору даних і спостереження за суспільством у спосіб, який у демократичній країні навряд чи отримав би схвалення громадськості.
США досі є лідером у сфері ШІ. Але це лідерство може виявитися не тією вічною машиною для заробляння грошей, яку рекламують гуру суперінтелекту; у такому разі на американську економіку, що тримається на плаву завдяки переоціненим акціям технологічних компаній, чекає неприємна корекція.
Доза вимушеної тверезості щодо ШІ може стимулювати попит на давно необхідне регулювання. Це може навіть змусити Вашингтон визнати, що це має бути міжнародний процес. Ще не пізно домовитися про глобальні протоколи щодо нерозповсюдження. Пекін матиме стимули приєднатися з тієї ж причини, з якої СРСР погодився на обмеження стратегічних озброєнь під час холодної війни. Мораторій або інший режим обмежень захищає елітний статус підписантів, які вже опанували цю технологію. Це стало б найвищим визнанням досягнення Китаєм рівності з США як наддержави.
Але цей сценарій передбачає, що в Білому домі перебуває президент, здатний до стратегічного судження, який може проявити хоч трохи смиренності щодо меж американської могутності та, заради блага людства, погодиться обмежити її міжнародним договором. Це не Трамп, який розуміє етичну функцію правил приблизно так само, як і зловмисний агент штучного інтелекту, що влаштовує хакерські атаки.
Є трагічна іронія в тому, що американська демократія розбещується органічною дурістю саме тоді, коли її економіка стає залежною від штучного інтелекту. І коли світ потребує лідерства, щоб протистояти виклику автономних машин, перед ним постає президент США, який сіє хаос із бездумною автоматичністю будильника і який лютує проти своєї занепадаючої влади, наче собака, що гавкає, аби привернути до себе увагу.
Джерело: www.theguardian.com/commentisfree/2026/aug/05/ai-regulation-donald-trump-artificial-intelligence
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
