Чи може Польща розраховувати на допомогу США у разі нападу?

Російські дрони наносять удари дедалі ближче до польського кордону, і в міру ескалації знову постає питання: що сталося б, якби конфлікт безпосередньо торкнувся Польщі? Чи може Варшава в такій ситуації бути впевненою, що Сполучені Штати стануть на її захист? Євгеній Смоляр, аналітик Центру міжнародних відносин, визнає, що такої впевненості немає. Водночас він вказує на те, що, на його думку, може бути найважливішим фактором стримування для Росії.

«Ми не знаємо, чи прийшли б США на допомогу Польщі в разі потреби», — розказуе журналістам PAP Євгеній Смоляр, аналітик Центру міжнародних відносин. На його думку, більшою гарантією безпеки є відома супротивнику можливість нанести такі удари, щоб той визнав, що атака є невигідною. Тому добре, що Польща озброюється.

PAP: У неділю російські реактивні дрони завдали удару по цілях безпосередньо біля кордону з Польщею. На залізничному переїзді в Ягодні було пошкоджено, зокрема, локомотив поїзда, що прямував із Києва до Варшави. Прем’єр-міністр Дональд Туск попередив, що не можна виключати подальшої ескалації на нашій території. Чи поділяєте ви ці побоювання?

Євгеній Смоляр, аналітик Центру міжнародних відносин, колишній директор польської секції BBC: Не можна виключати такого сценарію, але ключ до розуміння ескалації лежить не на Заході чи в Польщі, а в голові Путіна. Одне можна сказати напевно: країни НАТО, а особливо США, не вступлять у війну з Росією на захист України. Однак вони й надалі допомагатимуть Києву задля зміцнення власної безпеки, а також з принципових міркувань, особливо європейські держави, які вважають неприпустимим зміну кордонів із застосуванням сили.

На Заході ми добре розуміємо наміри Путіна: йому йдеться не лише про підкорення України в політичному, економічному чи демографічному сенсі, а й про розкол єдності НАТО, замороження можливостей Альянсу та виведення Сполучених Штатів з Європи. Цікаво, що ті самі цілі переслідував Радянський Союз у часи холодної війни.

PAP: Чи не відбувається те, про що ви говорите, саме на наших очах?

Е.С.: Тенденції до розколу Північноатлантичного альянсу чи Європейського Союзу є очевидними. У Польщі нас також турбують потенційні політичні зміни в Німеччині (йдеться про перемогу партії «АдГ» у Саксонії-Ангальт, що може посилити вплив радикалів на політику на федеральному рівні — PAP) або у Франції після можливої перемоги Ле Пен. Особливо якщо в результаті виборів у цих країнах до влади прийдуть сили, які або підтримують цілі Росії, або прагнуть уникнути з нею збройного конфлікту з пацифістських міркувань.

PAP: У своїй останній книзі «Хаос без союзу: Польща та Європа перед руїнами старого світу» ви подаєте досить похмурий прогноз на майбутнє. Вже сама назва не залишає ілюзій. Чи справді все настільки погано?

Е.С.: Ні, адже НАТО все ще існує, але проблема полягає в тому, що, обговорюючи питання безпеки, ми не беремо до уваги той факт, що НАТО є політично-військовим союзом. Тож навіть той горезвісний статтю 5, що тлумачиться як «один за всіх, всі за одного», має відносний характер у тому сенсі, що саме уряди та парламенти визначатимуть обсяг допомоги країні, на яку нападе будь-який супротивник. Допомога, надана союзниками країні, що зазнала нападу, може мати рішучий, військовий характер, але так само може бути економічною, фінансовою або мати декларативний характер, чого, на жаль, ми побоюємося.

Тому з точки зору Польщі та всього нашого регіону важливо не лише й надалі зміцнювати внутрішню згуртованість Альянсу, а й укладати різноманітні двосторонні оборонні договори, хоча вони теж не дають повної гарантії. Більшою гарантією безпеки є відома супротивнику можливість завдати агресору таких ударів, щоб той визнав, що напад є невигідним. Саме тому Польща так інтенсивно озброюється. На жаль, щоб дійти до такого етапу, Європі та Польщі знадобиться ще близько двох років.

PAP: Чи зможемо ми через два роки протистояти Росії у військовому плані?

Е.С.: Тоді ми досягнемо такого рівня безпеки, що Москва усвідомить: будь-який напад на нас закінчиться для неї поразкою. Конфронтація тоді, що в Польщі не надто беруть до уваги, загрожуватиме ядерним конфліктом.

PAP: Колишній президент Росії Дмитро Медведєв уже не раз погрожував Польщі, що Росія може застосувати ядерну зброю. Чи є чого боятися?

Е.С.: Медведєв сьогодні не має великого впливу в Кремлі, але виконує роль того, що англійською мовою називається «echo chamber» (резонансна камера – PAP). Він є просто відлунням дебатів, що точаться всередині російських еліт у Москві. До його слів слід ставитися з обережністю, з тим застереженням, що він не представляє коло, яке приймає рішення.

PAP: Чи може Польща розраховувати на військову підтримку з боку США у разі поширення російської ескалації на нашу територію?

Е.С.: У своїй книзі я звертаю увагу на те, що команда Дональда Трампа переформулювала стратегічні пріоритети США. Найважливішим із них сьогодні є глобальна конкуренція – економічна та політична – з Китаєм. Саме цій конкуренції підпорядковані всі інші напрямки політики США.

Вашингтон прагне досягти — на нових умовах — мирного співіснування з Китаєм і Росією, щоб мати змогу створити основи для власного майбутнього економічного та технологічного розвитку. Це, у свою чергу, дозволило б Сполученим Штатам зберегти домінуюче становище у світі. Оскільки президент Дональд Трамп переосмислив глобальну роль США, Польща та Європа мусять вписати свою політику безпеки в ці нові, американські рамки.

Повертаючись до питання, ми не знаємо, чи прийдуть Сполучені Штати на допомогу Польщі у разі потреби. Президент Шарль де Голль колись сказав, що немає сумнівів, що обере Америка у разі потенційного ядерного конфлікту з СРСР; що це буде Вашингтон, а не Париж. Ми можемо застосувати цей принцип до наших польських умов. Стримування полягає в тому, що як супротивники, так і союзники знають: у разі нападу відбудеться негайна й рішуча військова реакція. Проблема в тому, що це припущення, які ніколи не перевірялися на практиці. Політика стримування у поєднанні з готовністю до переговорів супроводжувала та характеризувала стратегію США та НАТО протягом усієї холодної війни. Вона була ефективною, оскільки призвела до краху та розпаду СРСР, а також до падіння комунізму в Європі.

Перехід США до етапу вибіркової залученості — обмеження військової присутності в Європі та транзакційний підхід до існуючих союзів — поставив нас перед екзистенційним вибором: або Європа захистить себе сама, або матиме велику проблему. Тому континент озброюється, але йому знадобиться щонайменше два роки, щоб самостійно відлякувати російського агресора. За винятком одного важливого аспекту — ядерного стримування.

PAP: Чи є «ядерний парасоль» США незамінним?

Е.С.: Я присвячую цьому багато уваги у книзі «Без союзу…». Польські публіцисти, навіть серйозні, схильні ігнорувати або навіть применшувати загрозу вибуху ядерної війни, а такий сценарій є цілком реальним. У книзі я згадую, що, на думку американської розвідки, восени 2022 року, після поразок, яких українці тоді завдали російській армії, Путін був готовий застосувати на території України тактичну ядерну зброю. Його від цього утримали дуже рішучий спротив та дипломатичне втручання не лише американців і європейців, а й Китаю. Пекін визнав це абсолютно неприпустимим.

Тоді все закінчилося щасливо. Однак ми не знаємо, в якому психічному стані перебуватиме Путін, якщо він дійде висновку, що Росія програє війну. Ми не знаємо, чи не спробує він тоді застосувати таку зброю. І, на жаль, ми не дізнаємося цього, доки це не стане фактом. Я переконаний, що недавній візит глави ЦРУ до Москви мав на меті обговорити потенційні загрози, включаючи ядерну війну. Припускаю, що Джон Раткліфф повідомив росіянам, якою може бути можлива реакція США. Проблема в тому, що невідомо, що насправді зроблять американці у вирішальний момент. Росіяни, безсумнівно, розраховують, що Трамп відступить і не ризикне розпочати тотальну війну.

PAP: Наприкінці серпня президент Фінляндії Олександр Стабб заявив в одному з інтерв’ю, що Росія не застосує ядерну зброю. У цьому його запевнив глава китайської дипломатії. Чи тримають китайці Путіна за горло?

Е.С.: Ми не знаємо, чи буде голос Пекіна вирішальним у цьому питанні, але рівень залежності Росії від Китаю настільки великий, що Путін буде змушений врахувати думку китайської влади. Також і для того, щоб зберегти антизахідний союз із Китаєм. Однак я вважаю, що не менш важливою, ніж позиція Китаю, буде поведінка російського істеблішменту в умовах загрози застосування Росією ядерної зброї. Якби виявилося, що дії Путіна загрожують стабільності режиму та політично-майнового устрою, я не маю сумнівів, що протягом 24 годин він зникне зі сцени. За іншим сценарієм, якщо він вирішить застосувати ядерну зброю, еліти безпеки не підкоряться йому.

У Російській Федерації існує багаторівнева система управління ядерною зброєю. За застосування зброї відповідають міністр оборони та начальник Генерального штабу Збройних сил, а генерали, за відсутності нападу з боку Заходу, можуть не виконати наказ президента. Більше того, окремі члени Ради безпеки Росії при Кремлі в минулому висловлювали сумніви щодо доцільності війни з Україною та способу її ведення. Тому не слід розмірковувати над тим, чи нападе на нас Росія, а тим більше — чи розв’яже вона ядерну війну, а робити все, щоб цьому запобігти.

Аналізуючи американську політику щодо Росії, я з певним здивуванням дійшов висновку, що, незважаючи на публічну риторику та дружні жести на адресу Путіна, а також на те, що нинішня адміністрація США розглядає цю країну як небезпечну регіональну ядерну потугу, реальність провадженої політики є зовсім іншою. Порівнюючи переговорну тактику Трампа з реальними діями американців, я дійшов висновку, що Вашингтон маскує справжню мету політики щодо Росії Путіна, а саме — її економічне та військове ослаблення у війні з Україною та нейтралізацію її (Росії) військового потенціалу, щоб вона не змогла прийти на допомогу Китаю, відкривши другий фронт у Європі в разі американо-китайського конфлікту.

На думку американців, потенціал Росії значною мірою обмежують її економічна та технологічна слабкість, відсталість у розвитку, демографічний спад тощо. Тож, що стосується американської політики щодо Росії, ми маємо справу зі своєрідним «театром тіней». З одного боку — приємні слова, візити Віткоффа та Кушнера до Москви, саміт на Алясці, а з іншого — Вашингтон дуже сильно завдає удару по інтересам Москви та Пекіна, вживаючи заходів у найближчому оточенні Росії. Якщо уважніше придивитися до ситуації в Центральній Азії чи на Кавказі, то можна побачити, що США завдають удару по впливові Росії саме там, де їй це болить. Ми повинні це враховувати.

Така важлива для нашої безпеки підтримка України є для Трампа другорядною справою. Справою номер один для президента США є ослаблення та нейтралізація Росії, чому сприяє героїчна Україна, платячи за це найвищу ціну. Тому надзвичайно важливо, що Європа, за дуже незначними винятками, є єдиною в питанні допомоги Україні та ефективно протистоїть можливій домовленості Вашингтона з Москвою за рахунок Києва.

PAP: Чи все краще, ніж нам здається?

Е.С.: Ми маємо справу з певною стабілізацією у відносинах США з Китаєм, що — через вплив цього на Москву — дає надію на те, що всі сторони приведуть свої очікування до реалістичного рівня і що, як мінімум, відбудеться замороження конфлікту в Україні. Для Польщі найважливіше мати на увазі, що після можливої зміни влади у Вашингтоні — на що багато хто в Європі розраховує — атмосфера покращиться, роль класичної дипломатії зросте, але суть політики США та її цілі не зміняться. Міжнародні відносини Сполучених Штатів, зокрема відносини з союзними державами, і надалі будуть підпорядковані стратегії щодо Китаю.

Джерело: forsal.pl