Чому нова хвиля північнокорейських солдатів може взяти участь у російській війні в Україні

Ворог, який натовпом навалювався на поле бою під обстрілом, нібито не зважаючи на небезпеку безпілотників та вогню з автоматичної зброї. Елітний корпус «примарних солдатів», які обрали самогубство замість капітуляції. Вони билися й гинули тисячами, а потім, судячи з усього, зникли з поля бою. Пхеньян відправив північнокорейських солдатів воювати разом із російськими військами, намагаючись відбити український наступ на території Москви наприкінці 2024 року.

Вони заплатили високу ціну: із 13 000 розгорнутих бійців у боях загинуло аж 3 000. Зрештою вони адаптували свою тактику і разом із Росією витіснили українські війська з Курської області. З бойової точки зору про них з того часу мало що чути, але, за словами президента України Володимира Зеленського, північнокорейські війська та їхня зброя незабаром драматично повернуться у російську війну в Україні.

Минулого місяця Зеленський попередив, що в Росії буде розгорнуто до 50 000 північнокорейців, переглянувши попередню оцінку в 30 000 військових. Він закликав Південну Корею надати підтримку системі протиповітряної оборони його країни.

Але чому, після таких значних втрат, Північна Корея мала б відправляти ще більше бійців воювати за Росію, і що сталося з її солдатами, відправленими туди спочатку?

«Вони все ще там», — сказав доктор Ян Ук, науковий співробітник Центру зовнішньої політики та національної безпеки Інституту політичних досліджень Асан у Сеулі.

«Вони захищають російську територію від чергового контрнаступу з боку України. І ми вважаємо, що частина інженерних підрозділів або робітників може перебувати в [окупованому Росією] регіоні Донбасу, але це не бойові війська».

Головне розвідувальне управління Міністерства оборони України (ГУР) оцінює, що на території Росії досі перебувають 8 500 північнокорейських військовослужбовців. Вони об’єднані в чотири бригади, які діють у складі «Північної» групи військ і мають завдання захищати державний кордон Російської Федерації в Курській області від вторгнень з боку України.

«Вони не беруть участі в активних бойових діях. Підрозділи Корейської народної армії не спостерігалися на тимчасово окупованих територіях України», — йдеться в заяві ГУР для BBC.

Перший випадок для Північної Кореї

Для лідера Північної Кореї Кім Чен Ина розгортання військ у Курській області було ризикованим кроком — це найбільший бойовий контингент, який країна коли-небудь відправляла за кордон.

(У 1973 році Північна Корея відправила 1 500 військовослужбовців та інструкторів до Єгипту під час війни «Йом Кіпур» з Ізраїлем, а наприкінці 1960-х років, за оцінками, 87 північнокорейських пілотів воювали на боці Північного В’єтнаму проти американських військ).

І попри кровопролиття цей ризик виправдався, принісши ізольованій та збіднілій країні незліченні вигоди, що змінили на краще як її економічне, так і військове становище. І це може стати зразком для ще глибшої військової співпраці.

«Північні корейці тепер знають, що таке сучасні бойові дії», — зазначив Ян.

Солдати, відправлені воювати до Росії, належали до «Штурмового корпусу» — еліти збройних сил Північної Кореї.

Надзвичайно ізольована, тоталітарна Північна Корея є мілітаризованою державою з жорсткою ідеологічною обробкою населення. Спочатку ані Росія, ані Північна Корея навіть не визнавали їхньої присутності. Українські війська вперше зіткнулися з ними в листопаді 2024 року, а перших живих північнокорейських військовополонених вдалося захопити лише в січні наступного року.

Лише у квітні 2025 року Росія вперше визнала їхню роль, коли Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних сил Росії, описав їхній «героїзм» на полі бою.

Ян продовжив: «Північнокорейські солдати дуже хоробрі, я маю на увазі, особливо ті, що входять до «Штурмового корпусу». Вони готові померти за свою країну. Але проблема в тому, що запал не означає ефективних бойових навичок… [Вони зазнали] значних втрат на початку Курської кампанії, але засвоїли уроки сучасної війни з використанням дронів».

«Гарматне м’ясо» — так охарактеризував північнокорейські війська «Султан», солдат 95-ї повітряно-десантної бригади України. Він зіткнувся з ними в битві за Курськ наприкінці 2024 року.

«Спочатку вони виставляли одну велику штурмову групу, потім на ту саму позицію відправляли ще 15–20 бійців, а потім — ще більше. Північнокорейці діяли інакше. Вони постійно перебували в русі. Це давало їм певну перевагу, але не вирішальну», — згадав він нещодавно в Києві.

За його словами, зв’язок між ними та їхніми російськими союзниками був поганим, а солдати були недостатньо екіпіровані. Після бою Султан і його бійці обшукували тіла ворогів у пошуках документів та розвідувальної інформації. У загиблих росіян вони знаходили особисті речі, посвідчення та спорядження.

«Але коли ми спеціально обшукували північнокорейців, єдине, що ми у них знаходили, — це просто боєприпаси. Ми перевіряли абсолютно всі маленькі кишені — документів не було, взагалі нічого», — пояснив він.

Інші українські солдати повідомляли, що північнокорейцям бракувало бронежилетів, зимового одягу та шоломів.

На одному з моторошних відео, знятих під час українського наступу, поранений північнокорейський солдат лежить обличчям донизу на засніженій землі в лісистій місцевості. Коли українці наближаються, він підриває гранату під підборіддям, попередньо вигукнувши своїми останніми словами ім’я свого лідера — Кім Чен Уна.

У квітні 2025 року на поминальній службі в Пхеньяні в новоствореному Музеї закордонних військових операцій Кім віддав шану героям, які обрали самогубство замість полону. У промові перед родичами, в присутності міністра оборони Росії Андрія Белоусова, він назвав їх «героями, які без вагань обрали самопідрив, самогубний напад, аби захистити велику честь».

Хоча Північна Корея ніколи офіційно не визнавала кількість загиблих під час операції «Курськ», за оцінками BBC Korea, зробленими на основі аналізу меморіального комплексу, 2 300 солдатів загинули, воюючи на боці Росії.

Українська розвідка (HUR) називає цифру 3 000 загиблих і 1 500 поранених.

Але окрім бойового досвіду, чому Північна Корея пожертвувала стільки своїх найкращих бійців у чужій війні?

Економічний виграш

За словами Лім Су-хо, старшого наукового співробітника Інституту стратегії національної безпеки в Сеулі, розгортання військ стало для країни вкрай необхідним економічним виграшем і геополітичною перемогою. За його оцінками, продаж зброї Росії та розгортання військ принесли збіднілій країні близько 10 млрд доларів.

«Річний ВВП Північної Кореї оцінюється приблизно в 30 млрд доларів (22 млрд фунтів)», — сказав він мені.

«Це означає, що за два з половиною роки вони заробили третину річного ВВП завдяки експорту зброї та розгортанню військ, що для такої невеликої економіки, як північнокорейська, є дуже значним результатом».

В обмін на свої трудові ресурси Північна Корея отримує продовольство, нафту та тверду валюту. Хоча Китай заявляє, що дотримується санкцій проти Пхеньяну, Росія цього не робить. Але не менш важливо те, що співпраця з Росією змінила довгострокову залежність Північної Кореї від Китаю.

Тож у вересні минулого року в Пекіні Кім Чен Ин зміг стояти пліч-о-пліч із лідером Китаю Сі Цзіньпіном та президентом Росії Володимиром Путіним під час першої публічної зустрічі всіх трьох. Не зовсім як рівний серед рівних, але вже не залежний виключно від Китаю. Це має велике значення, зазначив Лім: «Це серйозний геополітичний зсув».

«Щоразу, коли ситуація ускладнювалася через ізоляцію, Північна Корея першою зверталася до Південної Кореї, Японії або, особливо, до США, намагаючись нормалізувати відносини — така була традиція дипломатії на Корейському півострові. Але тепер, коли зв’язки з Росією зміцнилися, Кім Чен Ин стверджує, що світ перебуває в умовах нової «холодної війни», багатополярної системи».

Угода з Росією, яка спочатку була продиктована економічною та військовою доцільністю, здається, переростає у щось глибше та довгостроковіше. На цьогорічному 9-му з’їзді Корейської робітничої партії Кім Чен Ин набрався сміливості й говорив про досягнення, яких ніколи не досягали ні його дід Кім Ір Сен, ні батько Кім Чен Ір.

Однак попереду чакають небезпеки. На сьогодні жоден північнокореєць не воював на території України чи на окупованих Росією українських землях. Якби вони це зробили, це мало б дипломатичні наслідки, не в останню чергу в Південній Кореї — союзниці України, хоча та досі надавала лише «нелетальну» допомогу.

На цьому наголосив президент Зеленський, наполягаючи на тому, щоб Сеул надав сучасне військове обладнання, зокрема системи протиповітряної оборони. Він зазначив, що з червня у Воронезькій області Росії тривають підготовчі роботи до прийому нових північнокорейських військ, і заявив, що Пхеньян готується передати Росії додаткову балістичну зброю.

«Росія допомагає Північній Кореї освоїти сучасні методи ведення війни, вдосконалити свою зброю та здобути реальний бойовий досвід. Це становить загрозу для кожної країни Азії, яка перебуває в зоні досяжності північнокорейських ракет», — сказав він у липневому президентському зверненні.

Лише двоє північнокорейських солдатів були взяті в полон живими під час боїв з українськими військами. Це вражаюче мала кількість, враховуючи, що в Курській операції брали участь від 11 000 до 14 000 осіб. (Ще одного було взято в полон живим, але він помер від бойових поранень, за даними Національної розвідувальної служби Південної Кореї).

Як і їхні товариші по службі, які воліють покінчити життя самогубством, аніж потрапити в полон, жоден із цих чоловіків не мав наміру здаватися живим.

«Для солдатів Чосон (Північної Кореї) саме потрапляння в полон є злочином. Це просто не варіант. Ми не можемо стати військовополоненими», — сказав один із полонених знімальній групі південнокорейського телеканалу MBC, яка брала у нього інтерв’ю у в’язниці в Україні.

Бек Пйон-ган (ім’я змінено) пролежав пораненим від удару безпілотника чотири дні, перш ніж його взяли в полон. Його обманом змусили здатися, коли він помилково прийняв українських солдатів за своїх російських союзників. Другий полонений, Лі Кан-ун (це також псевдонім), сказав журналістці Кім Йон-мі, що відчуває провину за те, що досі живий. Ледь притомний, його знайшли українські солдати на полі бою з тяжкими пораненнями руки та щелепи.

«У мене з собою не було ні гранат, ні ножів, щоб підірвати себе (покінчити з життям)», — пояснив він. Він розповів про десятки своїх колег, яких на початку війни вбили безпілотники. На полі бою «витав сморід крові», — сказав він.

Жоден із чоловіків не хоче повертатися до Північної Кореї: Лі сказав, що, на його думку, членів його сім’ї «винищать» як покарання за його полон. Обидва заявили, що хочуть, аби їх відправили до Південної Кореї, і Сеул готовий їх прийняти. Лише Росія, а не Пхеньян, вимагає їхнього повернення.

Однак Україна, яка й досі прагне тиснути на Сеул з метою отримання військової допомоги, не взяла на себе зобов’язання передати їх південнокорейським властям. Київ заявив, що дотримуватиметься міжнародних зобов’язань у сфері прав людини, які забороняють примусову репатріацію військовополонених.

Їхня доля залишається невизначеною, але, судячи з усього, до війни Росії приєднається ще більше північнокорейців. Їхня служба має величезне економічне та політичне значення для Пхеньяну; але Росія теж відчайдушно потребує їх. Через чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення Москви в Україну вона стикається з гострою нестачею особового складу.

За оцінками західних та українських розвідувальних служб, щомісяця Росія втрачає приблизно на 6 000 військових більше, ніж може набрати. Тому Москва змушена звертатися до іноземних бойовиків із Колумбії, Кенії, Камеруну та Північної Кореї, щоб поповнити свої ряди. Для Росії та Північної Кореї це взаємовигідні відносини — коаліція, за яку доводиться платити. Зрештою, Північна Корея продовжуватиме відправляти своїх солдатів воювати у російській війні, але лише доти, доки це буде вигідно.

Джерело: www.bbc.com