Агатангел Кримський: талант, що не знав кордонів

Агатангел Кримський — одна з тих постатей, які виходять далеко за межі одного визначення. Мовознавець, історик, сходознавець, письменник, перекладач — і все це в одній людині. Він володів десятками мов, формував українську науку в часи її становлення і водночас залишив по собі величезну спадщину, яка досі вражає масштабом. Його життя — це історія про талант, що не визнавав кордонів, і про час, який не завжди був готовий цей талант прийняти.

Українець за вибором долі

Агатангел Кримський народився 1871 року у Володимирі на Волині в родині асимільованого кримського татарина. Його предок був муллою в Бахчисараї, а дід, переселившись із Криму до Білорусі, прийняв православ’я. Саме кримське походження згодом стало основою нового родового прізвища.

Мати походила зі шляхетного польсько-литовського середовища. А ім’я для сина обрали не випадково — з грецької мови, де воно означає «добрий вісник».

Сам Кримський пізніше писав про своє походження з відвертістю, яка багато говорить про його внутрішню ідентичність:

«Мій батько з білоруського міщанського роду, мати — полька литовська, — я, значить, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не українець, але цілком проукраїнився».

У цих словах — не просто біографічна деталь, а шлях людини, яка свідомо обрала Україну як свою культурну й духовну батьківщину.

Вундеркінд і поліглот: людина, для якої мови не мали меж

Дитинство Кримського минуло на Черкащині. Звідти він потрапив до Києва, де вступив до престижної Колегії Павла Ґалаґана — одного з найкращих навчальних закладів свого часу. Читати він почав у три роки, а вже в підлітковому віці впевнено опановував європейські мови.

До повноліття Кримський вільно володів вісьмома мовами, а протягом життя їх кількість зросла щонайменше до шістдесяти — якщо враховувати діалекти та мовні групи. Він із властивою йому іронією зауважував, що легше перелічити мови, яких він не знає, ніж ті, якими володіє.

Його знання охоплювали не лише Європу, а й увесь простір Близького Сходу. Щоб поглибити ці студії, Кримський вирушив до Москви, де занурився в арабську, перську й турецьку філологію, а також в історію ісламу, семітські мови та літератури. Дворічне стажування в Сирії та Лівані стало для нього не просто навчанням, а повним зануренням у живу культуру Сходу. На початку XX століття Кримський уже вважався одним із найавторитетніших сходознавців Російської імперії.

Співзасновник Академії наук і творець мовної школи

Попри успішну академічну кар’єру в Москві, Кримський ніколи не полишав українських студій. У 1918 році Володимир Вернадський запропонував йому долучитися до створення Української академії наук. Як уточнює Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого, на роботу до Києва його також запросив гетьман Павло Скоропадський. Кримський прийняв пропозицію, але висунув умову — перевезти з Москви свою бібліотеку, майже 50 тисяч книжок. Для цього йому надали окремий вантажний вагон.

В Академії наук Кримський очолив історико-філологічний відділ. Після приходу більшовиків у 1919 році він опинився в складних умовах: добивався пайків і одягу для науковців, разом із ними заготовляв дрова для опалення. Дослідники вважають, що певна вимушена лояльність до нової влади дозволила зберегти Академію наук від руйнування.

У 1921 році Кримський очолив Інститут української наукової мови. Він активно полемізував із імперською теорією Михайла Погодіна, доводячи безперервність розвитку української мови ще з XI століття. За такі погляди його таврували як «буржуазного націоналіста». Окремою сторінкою його діяльності стала участь у Першому Всеукраїнському православному церковному соборі.

Дружба з Лесею Українкою і людський вимір науковця

Агатангел Кримський залишив по собі й художній твір особливого характеру — модерністський філософський роман «Андрій Лаговський». Повністю його опублікували вже через три десятиліття після смерті автора.

У його біографії важливе місце посідає зв’язок із Лесею Українкою. Це була інтелектуальна дружба, побудована на взаємній повазі. Поетеса не раз зверталася до нього за порадами, обговорювала літературні твори та власні задуми. У 1902 році Леся Українка писала йому:

«Я чую, що Ви досі довідуєтеся від моїх родичів про мою адресу. Се ж видно, Ви хочете подати мені слово привіту… Вірте мені, товаришу, коли, приїхавши восени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки, то здалося мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати і щиро стиснули мені руку…»

Ці рядки свідчать про особливу духовну близькість між двома постатями. Пізніше, коли Кримський потребував допомоги, поруч із ним працював етнограф Микола Левченко. Після трагічної загибелі Левченка Кримський фактично усиновив його дитину.

Від визнання до переслідування: останні роки

З 1929 року Кримський опинився під пильним наглядом радянської влади. Його позбавляли посад та усунули від викладання. Втім, наприкінці 1930-х років стався дивний поворот: влада почала публічно вшановувати академіка державними відзнаками. У 1941 році його навіть нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Проте це визнання було формальним. У липні 1941 року НКВС заарештувало Кримського, оголосивши його «особливо неблагонадійним» за «антирадянську націоналістичну діяльність».

Хворого, майже осліплого вченого відправили до Казахстану. За офіційною версією, Агатангел Кримський помер 25 січня 1942 року в тюремній лікарні міста Кустанай від виснаження. Лише у 1960 році його ім’я було офіційно реабілітоване.

📚 Історія Агатангела Кримського — це нагадування про те, скільки видатних українських науковців і культурних діячів були знищені або забуті своєю епохою. Але поруч із його ім’ям варто згадати й іншого українця, чия праця змінила життя мільйонів — селекціонера Левка Симиренка. Саме він створив найвідоміший сорт яблук в Україні, проте його власна доля також виявилася трагічною. Про життя, відкриття та переслідування Левка Симиренка — читайте у нашому блозі.