Минулого тижня відбувся показ фільму «Seize the Summit», який розповідає про чотирьох біженців, що намагаються піднятися на вершину Кіліманджаро. Показ організувала нещодавня випускниця магістерської програми Голдсмітського коледжу, а після нього відбулася панельна дискусія, яку я мала вести. Тож ми з нею міркували, про що, на її думку, хотіла б поговорити режисерка Арва Деймон, і Ханья, випускниця, сказала: «Гадаю, її мета — популяризувати уявлення про біженця як про людину». Це було настільки різке твердження, що ми обидві розсміялися.
У висвітленні актуальних подій існує багато категорій біженців. Є відчайдушна жертва; злочинець або той, хто ще тільки може ним стати; герой, що бореться з неймовірними труднощами, хоча це, як правило, ретроспективний наратив, тобто представники другого покоління діаспори, які розповідають про своїх батьків. Є біженці як масова група, позбавлені будь-яких рис чи якостей, про яких говорять виключно з точки зору того, чи може приймаюча країна їх прийняти, і як довго їм слід дозволити залишатися в тому чи іншому місці.
Але біженець як складна людина, поєднання сили й травми, що керується різними мотивами — від бажання побудувати нове життя до повернення до того, що колись належало йому, — ось про таку історію я, як мені здається, останнім часом не часто чую. Дуже мало хто багато говорить про біженців як про окремих людей, з власними особистостями — і водночас універсальність цього досвіду, той факт, що цей статус нав’язаний тобі, а не обраний тобою, також стирається або просто ігнорується.
Тож у масовій уяві біженець коливається між героєм, лиходієм та жертвою — тільки все не так просто. Людям дещо складніше сприймати дитину-біженця як когось іншого, ніж жертву — тому натомість статус «дитини» безперервно оскаржується, а таблоїди час від часу з’являються у дні, коли мало новин, із чутками про 36-річних, які вдають із себе підлітків.
Тим часом чоловіка-біженця як уявного образу поступово повністю стирають з пам’яті. Якби ви черпали аргументи для дискусії з GB News, то подумали б, що не існує таких речей, як чоловік, вигнаний війною або переслідуваний авторитарним режимом — є лише «чоловіки призовного віку», які повинні бути вдома й воювати; або хижі чоловіки, які прибувають сюди через Європу, щоб скоювати злочини під прикриттям своєї «іншої культури». Чоловік-біженець може гніватися, але лише як частина своєї антисоціальної, проблемної особистості, ніколи — з поважних причин. Жінка-біженка взагалі не може гніватися, навіть якщо її дім зруйновано, а дітей вбито. Вона може лише сумувати.
Фільм «Seize the Summit» розповідає про Шакаєк (з Афганістану), Аднана та Сафу (обидва з Сирії) та Танію (з України). Деймон згодом зазначив, що фільм не про війну та вимушене переселення, а про природу та відновлення; але те, що вразило мене найбільше, — це те, наскільки обурливо травма може змінити життя. Сафа не добирається до вершини Кіліманджаро: вона стала жертвою жахливих опіків, які порушили її дихання. Аднана підстрелив снайпер, і він втратив можливість рухатися від грудей вниз. Він теж не добирається до вершини; його героїчна подорож насправді не про гору, а скоріше про його боротьбу за те, щоб прийняти допомогу. Протягом десятиліття після травми, отриманої у віці 14 років, він намагався побудувати життя, в якому йому нічого не потрібно, і все ж він більше ніколи не побачить жодної частини гори, якщо інші не піднесуть його нагору, і усвідомлення ним цього — майже нестерпно болісне для глядача.
Ронан Тоал, адвокат з прав людини, який згодом виступив у складі панелі, мимохідь зазначив, що сомалійське слово для позначення прохання про притулок означає «капітуляція». Це ще одне поняття, яке губиться, коли біженця не описують як повноцінну людину: наскільки неймовірно болісно віддатися на милість будь-кого; наскільки болісним це було б для кожного з нас.
Якщо тобі, як біженцю, не дозволяють мати особистість, мабуть, досить важко відчувати себе повноцінною, повноправною людиною в новому суспільстві, де ти змушений будувати своє життя, чи не так? Так, досить важко, — погодилася Ханя, яка родом із Гази. «Єдина річ, яку тобі, як біженцю, точно не дозволяють, — сказала вона, — це почуття гумору».
«Seize the Summit» не прикрашає досвід війни — це, безумовно, не весело. Проте альпіністи проводять багато часу, сміючись, і це не героїчна історія про силу перед обличчям негараздів. Це історія про людей.
Джерело: theguardian.com
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram