Сходження на Кіліманджаро

Герой, лиходій чи жертва: чому біженців зараз так рідко сприймають як повноцінних людей?

Суспільство

Минулого тижня відбувся показ фільму «Seize the Summit», який розповідає про чотирьох біженців, що намагаються піднятися на вершину Кіліманджаро. Показ організувала нещодавня випускниця магістерської програми Голдсмітського коледжу, а після нього відбулася панельна дискусія, яку я мала вести. Тож ми з нею міркували, про що, на її думку, хотіла б поговорити режисерка Арва Деймон, і Ханья, випускниця, сказала: «Гадаю, її мета — популяризувати уявлення про біженця як про людину». Це було настільки різке твердження, що ми обидві розсміялися.

У висвітленні актуальних подій існує багато категорій біженців. Є відчайдушна жертва; злочинець або той, хто ще тільки може ним стати; герой, що бореться з неймовірними труднощами, хоча це, як правило, ретроспективний наратив, тобто представники другого покоління діаспори, які розповідають про своїх батьків. Є біженці як масова група, позбавлені будь-яких рис чи якостей, про яких говорять виключно з точки зору того, чи може приймаюча країна їх прийняти, і як довго їм слід дозволити залишатися в тому чи іншому місці.

Але біженець як складна людина, поєднання сили й травми, що керується різними мотивами — від бажання побудувати нове життя до повернення до того, що колись належало йому, — ось про таку історію я, як мені здається, останнім часом не часто чую. Дуже мало хто багато говорить про біженців як про окремих людей, з власними особистостями — і водночас універсальність цього досвіду, той факт, що цей статус нав’язаний тобі, а не обраний тобою, також стирається або просто ігнорується.

Тож у масовій уяві біженець коливається між героєм, лиходієм та жертвою — тільки все не так просто. Людям дещо складніше сприймати дитину-біженця як когось іншого, ніж жертву — тому натомість статус «дитини» безперервно оскаржується, а таблоїди час від часу з’являються у дні, коли мало новин, із чутками про 36-річних, які вдають із себе підлітків.

Тим часом чоловіка-біженця як уявного образу поступово повністю стирають з пам’яті. Якби ви черпали аргументи для дискусії з GB News, то подумали б, що не існує таких речей, як чоловік, вигнаний війною або переслідуваний авторитарним режимом — є лише «чоловіки призовного віку», які повинні бути вдома й воювати; або хижі чоловіки, які прибувають сюди через Європу, щоб скоювати злочини під прикриттям своєї «іншої культури». Чоловік-біженець може гніватися, але лише як частина своєї антисоціальної, проблемної особистості, ніколи — з поважних причин. Жінка-біженка взагалі не може гніватися, навіть якщо її дім зруйновано, а дітей вбито. Вона може лише сумувати.

Фільм «Seize the Summit» розповідає про Шакаєк (з Афганістану), Аднана та Сафу (обидва з Сирії) та Танію (з України). Деймон згодом зазначив, що фільм не про війну та вимушене переселення, а про природу та відновлення; але те, що вразило мене найбільше, — це те, наскільки обурливо травма може змінити життя. Сафа не добирається до вершини Кіліманджаро: вона стала жертвою жахливих опіків, які порушили її дихання. Аднана підстрелив снайпер, і він втратив можливість рухатися від грудей вниз. Він теж не добирається до вершини; його героїчна подорож насправді не про гору, а скоріше про його боротьбу за те, щоб прийняти допомогу. Протягом десятиліття після травми, отриманої у віці 14 років, він намагався побудувати життя, в якому йому нічого не потрібно, і все ж він більше ніколи не побачить жодної частини гори, якщо інші не піднесуть його нагору, і усвідомлення ним цього — майже нестерпно болісне для глядача.

Ронан Тоал, адвокат з прав людини, який згодом виступив у складі панелі, мимохідь зазначив, що сомалійське слово для позначення прохання про притулок означає «капітуляція». Це ще одне поняття, яке губиться, коли біженця не описують як повноцінну людину: наскільки неймовірно болісно віддатися на милість будь-кого; наскільки болісним це було б для кожного з нас.

Якщо тобі, як біженцю, не дозволяють мати особистість, мабуть, досить важко відчувати себе повноцінною, повноправною людиною в новому суспільстві, де ти змушений будувати своє життя, чи не так? Так, досить важко, — погодилася Ханя, яка родом із Гази. «Єдина річ, яку тобі, як біженцю, точно не дозволяють, — сказала вона, — це почуття гумору».

«Seize the Summit» не прикрашає досвід війни — це, безумовно, не весело. Проте альпіністи проводять багато часу, сміючись, і це не героїчна історія про силу перед обличчям негараздів. Це історія про людей.

Джерело: theguardian.com

🌍 Як світ пише про Україну?

Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.

👉 Підписуйтесь у Telegram