Сергій та Лара Риндові реагують під час зустрічі біля київської лікарні після того, як Сергія в рамках гуманітарної місії евакуювали з окупованого Росією міста Олешки на територію, контрольовану Україною; це була їхня перша зустріч за чотири з половиною роки на тлі російського вторгнення в Україну Сергій та Лара Риндові вперше зустрілись після того, як Сергія в рамках гуманітарної місії евакуювали з окупованого Росією міста Олешки на територію, контрольовану Україною

Сльози та радість: українська подружня пара, розлучена окупацією, знову зустрілася

Суспільство

Київ, 9 листопада (Reuters) — Лариса Риндова поспішала на зустріч із чоловіком, ніби вони збиралися на перше побачення — нафарбувалася та надушилася в машині.

Вона вперше за 4,5 роки побачила 68-річного Сергія — весь цей час він, як і інші мешканці, був у пастці в окупованому росіянами місті Олешки на півдні України.

«Не можу повірити, що ти тут», — повторювала 72-річна Лариса, а її туш розмазалася від сліз після того, як вони обійнялися біля лікарні в Києві. «Чесно кажучи, я й сам не можу в це повірити», — відповів Сергій.

Востаннє вони бачилися у 2022 році, коли Лариса втекла до Англії, щоб жити разом із сином, через три місяці після початку окупації, що настала внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Сергій залишився, щоб доглядати за родинним будинком, і в результаті застряг у місті, усіяному російськими мінами, де ситуація погіршувалася через гуманітарну кризу.

«Ми сподівалися на краще. Виявилося, що стало “краще”», — саркастично зауважив він.

Мешканці Олешок розповідали, як їм доводилося жити під постійними атаками дронів, без електроенергії та опалення. Цього року навесні ситуація ще більше погіршилася, коли припинилися поставки продовольства.

Сергій виїхав 30 жовтня разом із сотнями інших мешканців, евакуйованих під час перемир’я, у досягненні якого брала участь перша леді США Меланія Трамп за додаткової участі Папи Лева.

Незважаючи на всю радість від зустрічі з Ларисою — та перспективу возз’єднання зі своїми трьома дітьми й шістьма онуками — втеча з Олешок стала для нього нищівним ударом.

«Серце розривається від думки, що доводиться залишити все позаду. Як це можливо? Твій дім, твоя родина, кладовище — там усі твої родичі», — сказав він.

«Як ти тепер зможеш відвідувати їхні могили, доглядати за ними?»

«Його важко впізнати»

Поки евакуйованих з Олешків перевозили автобусами та літаками через окуповану територію, Росію та Білорусь, Лариса вирушила у власну подорож довжиною 2 000 км (1 200 миль), щоб зустріти Сергія та привезти його з собою до Великої Британії.

«Як він виснажений», — сказала вона, побачивши перші фотографії свого чоловіка, який перетинав кордон з Україною. «Його важко впізнати».

Сергій назвав Олешки «зоною смерті», де життя під окупацією могло залежати від настрою окремого російського солдата.

Він виживав завдяки гуманітарній допомозі, яку накопичив під час окупації — локшині, зерну, іноді м’ясним і рибним консервам. Він намагався смажити коржі з борошна, запасеного ще до війни, яке було пронизане довгоносиками.

«Десь у квітні (цього року) померли люди, які раніше привозили нам їжу — двоє чоловіків. Після цього всі поставки їжі повністю припинилися. Не було нічого», — розповів Сергій за чашкою кави в київському кафе.

Місцеві жителі ділилися тим, що мали. Дехто ризикував, долаючи небезпечну 20-кілометрову дорогу пішки або на велосипеді до Раденська за провіантом. Рідкісні продукти продавалися за сильно завищеними цінами.

У місцевій лікарні закінчилися запаси. У морзі накопичувалися тіла, оскільки судові медики відмовлялися ризикувати поїздкою до міста для проведення розтинів.

«Тіла просто лежать там. Усе протікає. Коли помер мій сусід, я заніс його тіло туди, і запах був просто жахливий», — розповів Сергій. «Боже збав!»

Інша сусідка попросила його поховати її у власному дворі, якщо її коли-небудь вб’ють.

Сергій сказав, що, ймовірно, сам би не покинув місто, якби не евакуація. На всіх дорогах і навіть у самому місті були розставлені міни.

«Вони (російські війська) мали свою мету, як я розумію: замінувати все, щоб тримати все під контролем», — додав він.

«У Олешках загинуло багато людей. Хтось виходив зібрати черницю — і підривався. Хтось інший збирав гриби чи горіхи — і наступав на міну».

Сергій сказав, що російські війська «відмінно попрацювали з очищенням території», щоб влаштувати виставу перед початком організованої евакуації. По дорозі він не побачив жодної згорілої машини.

Він сказав, що впевнений: зміг би пережити ще одну зиму, незважаючи на випробування окупацією та нестачу їжі. Лариса закотила очі, ще мокрі від сліз.

«Я його відгодую борщем і варениками», — сказала вона.

Джерело: reuters.com

🌍 Як світ пише про Україну?

Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.

👉 Підписуйтесь у Telegram