Чи зможе дипломатія повернути контроль, коли Трамп розпалює полум’я у світі?

Ще ніколи світ не був настільки взаємопов’язаним, як зараз. Те, що відбувається на таємних закритих засіданнях у Тегерані, у горах на південному заході Ємену, у степах Донбасу, на все ще залитій кров’ю пустці, якою є Газа, і навіть на елегантних бульварах Парижа та Мілана, має спільну нитку.

Неможливо зрозуміти одну групу конфліктів, не пов’язуючи її з іншою, і саме ця взаємозалежність робить кожну проблему настільки заразною, багатошаровою та складною для вирішення, що світ живе ніби у пастці, наче в скороварці на межі вибуху.

Щоночі здається, ніби світ досяг колективного дна, але вранці ми прокидаємося під звуки стуку знизу.

У цю велику епоху відмови від співпраці та беззаконня необхідність вирішення однієї кризи перед тим, як можна буде взятися за іншу, призводить до колективного паралічу, особливо за повної відсутності чіткого лідерства з боку провідної світової держави.

Виступаючи цього тижня, міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар зазначив: «Неподільність нашого існування пронизує кожен аспект людської діяльності, і вона поглибилася в міру просування глобалізації. Сьогоднішній факт полягає в тому, що війна де-небудь загрожує миру всюди».

Том Баррак, посланник Дональда Трампа в Туреччині та радник президента з питань Близького Сходу, у своєму виступі в Досі минулого тижня підкреслив ці тенденції, визнавши, що війна проти Ірану, розпочата його президентом та Ізраїлем наприкінці лютого, мала несподівані наслідки, перетворивши «багаття на лісові пожежі».

Він порівняв Близький Схід із кубиком Рубіка, де один рух може ненавмисно вплинути на всю картину. «Коли ви змінюєте щось одне в регіоні, ми бачимо, що потім змінюється все. Ці непередбачувані наслідки та послідовний хід подій є несподіваними», — сказав Баррак.

Потім він визнав: «Ми почали намагатися вжити заходів разом із нашими союзниками в Ірані, які поширилися через «Хамас», «Хезболлу», шість іранських міліційних угруповань, хуситів і зараз поширюються на Північну Африку. Тож де це зупиниться? Наскільки це втручання США допомагає чи шкодить?»

Не відходячи від теми Трампа, він досить однозначно відповів на власне запитання. «У нас відбулося 23 зміни режимів у всьому Близькому Сході та Леванті, які так чи інакше були ініційовані американською рукою чи під американським впливом, і жодна з них не спрацювала.

«Кожного разу, коли ми намагаємося втрутитися й змінити особу чи режим, це, здається, виявляється помилкою», — сказав Баррак, вказавши на Ірак, Лівію та Афганістан, але обережно оминувши Іран.

Глибокі тектонічні перетворення

Тож легко звинуватити у тому, що пішло не так, надмірний інтервенціонізм та провальний мультилатералізм.

У своїй новій книзі американський експерт з міжнародних відносин Чарльз Купчан пояснює: «Світ переживає глибокі тектонічні перетворення. Влада стрімко розпорошується по всій міжнародній системі, що децентралізує світову політику та відроджує конкуренцію між великими державами.

«Водночас розвиток цифрової ери підриває соціальний договір індустріальної епохи, спричиняючи масштабні соціально-економічні потрясіння, які впливають як на політичне життя всередині країн, так і на відносини між ними».

Трамп, стверджує він, є симптомом системної та широко поширеної тенденції.

Але також важко не повірити, що в цьому взаємопов’язаному світі руйнівний збиток, який може завдати примхливий, марнославний та аморальний президент США, зріс удесятеро, і саме це ми зараз і спостерігаємо. Світовий безлад стикається з розладом особистості.

Наприклад, війна з Іраном, як натякнув Барак, залишається найважливішою і найзагадковішою помилкою Трампа, а її наслідки відлунюють по всьому світу. Будь-який президент США мав би вирішувати іранське питання, яке саме по собі є наслідком системної неспроможності — нездатності багатосторонньої системи інтегрувати Іран та змінити його. Але те, як саме було вирішено іранське питання, залежить від Трампа та його психіки.

Кандидат від Демократичної партії до Сенату від штату Мічиган Абдул Ель-Саєд висловився просто: «Будь-хто міг би сказати вам, що це дурна ідея. Насправді у всьому світі була лише одна людина, яка протягом 40 років реалізовувала план, щоб змусити нас вести цю війну. Це прем’єр-міністр іншої країни [Нетаньяху]. І він нарешті знайшов того дурня, який був готовий це зробити».

Міністр закордонних справ Оману, який виступав посередником на лютневих переговорах між Іраном і США, виступивши цього тижня в Кембриджі, нагадав слухачам, що до початку бомбардувань угода з головного питання — ядерної програми Ірану — була цілком досяжною.

З усіх точок зору ця війна виявилася катастрофічною поразкою, наслідки якої продовжують поширюватися за межі початкового конфлікту, підштовхуючи світову інфляцію до 4%. Ормузька протока, водний шлях, відкритий для комерційного судноплавства протягом століть, перетворилася на іранський козир у переговорах. Менш ніж за два тижні до проміжних виборів ціна на нафту марки «Брент» за барель сягнула 117 доларів — це на 50% вище, ніж до початку війни.

За прогнозами МВФ, ВВП Саудівської Аравії, економічного локомотива Близького Сходу, скоротиться на 3,3% — це погіршення прогнозу на п’ять процентних пунктів порівняно з прогнозом зростання на 1,7%, опублікованим лише в липні.

Як пояснюється в аналізі щодо Дому Саудів: «План країни «Візія 2030» був розроблений як захист від коливань цін на нафту. Він передбачав відкриті морські шляхи, функціонуючі аеропорти та захисний парасольку США, що стримувала б військові загрози для експортної інфраструктури королівства. З лютого кожне з цих припущень не виправдалося».

30 вересня уряд Саудівської Аравії був змушений підвищити прогноз дефіциту бюджету на 2026 рік до 65,3 млрд доларів, що на 48% перевищує початковий прогноз.

Конфлікт також не привів до стабілізації ситуації в Ірані. Іранець із найбільшим стратегічним чуттям, Алі Ларіджані, загинув у результаті вибуху в перший день війни. Прихильники жорсткої лінії навколо нового верховного лідера Моджтаби Хаменеї закріпилися міцніше, ніж будь-коли. Якщо вже на щось, то публічна дискусія в Ірані схиляється до скасування фетви щодо володіння ядерною зброєю.

Незалежно від ядерного питання, після того як на нього двічі напали посеред переговорів, Корпус вартових ісламської революції вже скоригував свою оборонну доктрину, щоб дозволити наносити превентивні удари не лише по американських базах, а й по всьому світу. «Нам можуть завдати шкоди з відстані, і це не коштує цілого статку», — визнав Тоні Радакін, начальник штабу оборони Великої Британії.

До того ж є ще й непослідовність та беззаконня дій США та Ізраїлю в Ірані. Бенджамін Нетаньяху, який прагне атакувати Іран втретє за два роки, хотів віддати наказ «ІДФ, Моссаду та службам безпеки» «повалити режим в Ірані». Американці зосередилися на ядерній зброї.

Цей хаос зруйнував внутрішню популярність Трампа. Проте, як стверджував Дін Ачесон, державний секретар Гаррі С. Трумена: «80 % роботи у сфері зовнішньої політики — це управління внутрішньою здатністю проводити політику».

Генрі Кіссінджер сказав: «Випробуванням політики на міцність є її здатність здобути внутрішню підтримку». Зовнішня політика має будуватися так, щоб завоювати підтримку народу, а ця — ні. У результаті Трамп почувається в пастці, кружляючи навколо рішень, які раніше провалилися, що робить його дедалі більш запальним і непередбачуваним.

Республіканський соціолог Карл Роув стверджував, що внаслідок цього Трамп «виглядав скоріше як хуліган на поєдинку UFC, ніж як втішний головнокомандувач у воєнний час. Чим більш недисциплінованими є повідомлення Білого дому щодо війни та економіки, тим більшому ризику піддаються кандидати від Республіканської партії».

Зіткнувшись із стрімким падінням рейтингу, розлючений відмовою Ірану підкоритися та нездатний до самокритики, Трамп зважився на рішучий крок і спробував перекласти відповідальність за високі ціни на енергоносії на другий театр військових дій — атаки України на російські нафтопереробні заводи.

Трамп відчинив шлюзи своєї ненависті до українського президента Володимира Зеленського, яку він вперше дав волю у 2025 році, але європейські лідери та внутрішній тиск змусили його знову їх закрити.

Накопичена злість вилилася, коли він зажадав, щоб Зеленський пішов у відставку, назвавши його справжньою перешкодою для миру та нової ери російсько-американського ділового співробітництва.

Але навіть у зраді проявилася некомпетентність Білого дому.

Спочатку Трамп оголосив про цілком вигадане 60-денне «енергетичне перемир’я», на яке не погоджувалися ані Зеленський, ані Путін. Потім угода про випуск російського дизельного палива виявилася настільки незначною, що жоден серйозний коментатор не заявив, що вона матиме суттєвий вплив на ціни в США.

Щодо того, чому українські сили раптово втратили попередній рівень доступу до військової версії системи «Starlink» Ілона Маска, адміністрація США надала суперечливі пояснення щодо правил, що регулюють такі системи, та того, що насправді сталося.

Навіть після того, як рішення нібито було скасовано, дехто звинувачував у всьому Маска, мільярдера-власника системи, який діє на власний розсуд, натякаючи, що приватна компанія може визначати поведінку ймовірного союзника США. Інші, зокрема віцепрезидент Джей Ді Венс, заявляли, що згідно з умовами контракту Маск мав би отримати дозвіл Білого дому або військових, щоб вжити таких заходів. Маск заявив, що українці порушили умови контракту на використання «Starlink», застосовуючи систему для атак на Росію.

Український письменник Ілля Пономаренко написав: «Звісно, в історії людства були часи, ще темніші й жахливіші. Але, здається, ніколи не було часів таких підлих і, перш за все, таких дурних».

Втручання Трампа та його спроба пов’язати ці дві війни дали росіянам можливість скористатися ситуацією, запропонувавши провести тристоронній саміт великих держав — Китаю, Росії та США — у рамках вже запланованої зустрічі в Шеньчжені (Китай) 18 листопада.

Щоб зробити цю пропозицію привабливішою для Трампа, 19 жовтня Путін відправив свого досвідченого міністра закордонних справ Сергія Лаврова до Тегерана — вперше з моменту початку війни в Ірані — щоб з’ясувати, чи вдасться йому завершити конфлікт на умовах, які Трамп міг би прийняти.

«Чим більше Путін зможе переконати Тегеран наблизитися до вимог Трампа, тим більше поступок він зможе виторгувати у Трампа щодо України», — зазначив аналітик з питань Росії Амір Чахакі. Росія прагне використати труднощі Трампа, щоб одночасно покласти край двом війнам — в Україні та Ірані — переважно на російських умовах.

Трамп вживає заходів, щоб допомогти Путіну, зокрема позбавляючи його статусу міжнародного ізгоя: незважаючи на заперечення деяких членів своєї партії, він запросив Путіна на зимовий саміт G20, який США прийматимуть у гольф-клубі Трампа неподалік від Маямі.

Чому саме Трамп настільки впевнений у добрих намірах Путіна — це загадка, яку ніхто не може розгадати. Девід Фрум, колишній автор промов Джорджа В. Буша, припускає, що це є наслідком занепаду Трампа. Трамп був «набагато більш самосвідомим шахраєм, коли вступив у політику десять років тому, ніж зараз. Зараз він, можливо, дещо розгубився: справді опинився у світі ілюзій, де вже сам не знає, що є правдою, а що — брехнею».

Пробудження до реальності Трампа

Але все це має свої наслідки. Все більше країн нарешті усвідомлюють небезпеку бути виключеними та зневаженими з боку США. Колишня міністрка закордонних справ Канади Крістія Фріланд визнає, що на це знадобилося багато часу.

«Є лідери, які вважають Трампа дурнем і вирішили: “Я зможу переманити цього хлопця на свій бік. Я зможу подарувати йому найблискучішу нагороду. Я зможу подарувати йому золотий годинник, інкрустований діамантами. Я зможу лестити йому найобурливішим чином”».

Наприклад, Саудівська Аравія пропонувала Трампу подарунки, а натомість її залишили наодинці боротися з атаками хуситів, які, як наполягають високопоставлені дипломати ООН, повністю підпорядковані графіку, що відповідає потребам Ірану.

Зокрема, спроби Трампа перекласти свою іранську катастрофу на здебільшого невинну Україну мали згубні наслідки в Європі. Лідери континенту вражені розбіжністю поглядів між ними та Трампом щодо Росії.

Там, де Європа бачить екзистенційну загрозу, Трамп бачить бізнес-можливість. Що гірше, його проросійська риторика загрожує політичному виживанню самого центру, підживлюючи популістську наративну про те, що виснажливі витрати на Україну роблять життя недоступним.

Потік пропаганди про «мир з Росією» змусив німецького канцлера Фрідріха Мерца вигукнути: «Моє найбільше занепокоєння на даний момент — це не наша економіка, не США чи Китай, а вплив Росії на наше суспільство».

З метою самозахисту європейські лідери не мають іншого вибору, як чітко висловити свої розбіжності з Трампом. Як наслідок, їм довелося відкрито звинувачувати війну з Іраном у зниженні рівня життя та просити учасників заворушень критикувати не їх, а Вашингтон.

Наприклад, президент Франції Еммануель Макрон сказав учасникам заворушень, що їхній гнів щодо вартості життя є виправданим: «Демонстранти висловили занепокоєння щодо вартості життя та цін на пальне. Обидві ці проблеми зумовлені конфліктом, що розгорівся в Перській затоці — конфліктом, у якому Франція не брала участі, але від наслідків якого ми страждаємо».

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у своєму виступі в парламенті визнав, що ціни на пальне для пересічних громадян є «диявольськи високими», але додав, що відповідальним за це є не він, а Дональд Трамп — герой польської опозиції.

Другим побічним ефектом є те, що втручання Маска у справи SpaceX ще яскравіше продемонструвало Європі необхідність завершити дискусію щодо цифрового суверенітету та замість цього запровадити регулювання, щоб зменшити свою майбутню залежність від американських технологій.

Фріланд прогнозує: «Країни будуть дуже ретельно обмірковувати, перш ніж купувати ще один F-35, яким керує Пентагон. Навіщо вам літак, яким керують американці?»

У травні Європейська комісія запропонувала зарезервувати 70% частотного спектру в діапазоні 2 ГГц, який дозволяє смартфонам безпосередньо підключатися до супутників, для європейських підприємств, тим самим обмеживши доступ для таких гравців, як Starlink. Deutsche Telekom, Orange, Vodafone та Telefónica вже вишикувалися в чергу, щоб взяти участь у тендері, що викликало дипломатичні протести з боку США.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський звинуватив Маска в тому, що той копає собі могилу в Європі, запитавши, чому нібито «залежний від кетаміну трильйонер, який перебуває в змові з іноземними державами, вважає, що заслуговує на регуляторні привілеї та дозволи на використання частот».

Подібним чином деякі держави Близького Сходу починають усвідомлювати загрозу своєму суверенітету з боку американської системи, яка послідовно надає перевагу пріоритетам Ізраїлю.

Ще рано робити висновки, але те, що лідер однієї з держав Перської затоки закликав до укладення пакту про безпеку в регіоні, який включає Іран, як це зробив цього тижня міністр закордонних справ Оману Бадр Альбусаїді, може стати моментом, порівнянним із падінням Берлінської стіни. З цього випливає, що США більше не повинні бути гарантом безпеки в регіоні Перської затоки.

До Ірану в усьому регіоні ставляться з глибокою підозрою, і Альбусаїді визнає, що його пропозиція суперечить інтуїції. Але, як зазначає його команда, «війна іноді просто трапляється; мир завжди створюється».

У будь-якому разі, у час, коли люди втратили віру в здатність післявоєнних інституцій вирішувати проблеми, надзвичайно важливо, щоб ті, хто вірить у ефективність колективних дій та дипломатії, продемонстрували, що вони справді мають це на меті.

Після трьох років хаосу та війни їм нарешті потрібно відібрати контроль у руйнівників.

Джерело: theguardian.com