НАТО — припиніть підготовку до вчорашніх воєн

Західна військова підготовка ґрунтується на припущеннях, які війна в Україні зробила застарілими. Альянс мусить адаптуватися.

Українські військові, які повертаються з навчальних програм НАТО у Великій Британії чи Польщі, іноді виявляють, що знання, здобуті за кордоном, потребують негайного перегляду. Проблема полягає не стільки в якості західної підготовки, скільки в припущеннях, на яких вона ґрунтується.

Значна частина підготовки малих підрозділів альянсу досі відображає конфлікти в Іраку та Афганістані, де західні сили мали перевагу в повітрі, технологічні переваги та відносно надійні системи евакуації й поповнення запасів. Україна демонструє, що відбувається, коли ці переваги зникають.

Сучасне поле бою стало майже повністю прозорим: розвідувальні дрони, тепловізори, електронне спостереження та ударні дрони з видом від першої особи (FPV) кардинально змінюють операції піхоти. Традиційні формування взводів, пересування техніки та оборонні позиції можна виявити й атакувати за лічені хвилини.

Українські підрозділи дедалі частіше розбиваються на менші групи, іноді діючи в командах по двоє чи троє, а не у традиційних взводах. Згуртування, яке колись було необхідним для управління та маневрування, тепер створює вразливість.

Камуфляж змінився не менш кардинально. Звичайні маскувальні сітки, штучна рослинність та імпровізовані укриття забезпечують обмежений захист від досвідчених операторів дронів, тоді як тепловізори виявляють персонал і працюючі двигуни навіть тоді, коли візуальне маскування здається достатнім.

Управління тепловими слідами та використання природного укриття стали критично важливими навичками виживання.

Електромагнітний спектр становить ще одну небезпеку: радіостанції, генератори, супутникові термінали та системи керування дронами можуть викрити позиції перед розвідкою противника. Дисципліна зв’язку більше не є лише технічною вимогою, а питанням виживання.

Електронна війна також викрила обмеження технологічної залежності. Українські оператори розвідки виконували завдання на розвідувальних дронах класу DJI Matrice майже виключно в ручному режимі, оскільки глушіння та підробка сигналів GPS роблять автономну навігацію ненадійною.

У зонах інтенсивних бойових дій не можна покладатися й на автоматичну функцію «Повернення додому» дрона. Відповідно, успіх розвідки дедалі більше залежить від індивідуальних навичок пілотування, орієнтування на місцевості та візуальної навігації, а не від супутникового наведення.

Втрати обладнання також є показовими. Деякі оператори повідомляють, що невеликі розвідувальні дрони витримують приблизно 10 днів інтенсивних операцій на передовій, після чого потребують ремонту або заміни.

Екіпажі безпілотних літальних апаратів (БПЛА) також є пріоритетними цілями для артилерії, мінометів та ударних дронів. Їхня оперативна важливість робить їх вразливими до електронного виявлення та постійного спостереження.

Ще одним викликом є мобільність. Цивільні пікапи та слабозахищені транспортні засоби, які були «робочими конячками» на передовій, стали особливо вразливими до атак дронів з прямим візуальним керуванням (FPV).

Розповіді про солдатів, які покидають рухомі транспортні засоби під час наближення дронів, ілюструють, наскільки кардинально змінився транспорт на полі бою. Традиційна підготовка НАТО рідко готує персонал до умов, де звичайне пересування на транспортних засобах може стати смертельно небезпечним.

Медична евакуація найяскравіше виявляє прогалини в доктрині. Хоча західна військова медицина наголошує на швидкій евакуації поранених та ранньому хірургічному втручанні, поблизу лінії фронту в Україні ці припущення часто не витримують перевірки.

Броньовані карети швидкої допомоги ризикують бути виявленими та атакованими, тоді як евакуація вертольотом, як правило, є недоцільною. Як зазначив один український оператор автору цієї статті: «Прибуваєш пішки — і йдеш пішки».

Пораненим військовослужбовцям може знадобитися евакуація на значні відстані, яка іноді займає багато годин або навіть більше доби. Легкі всюдиходи, безпілотні наземні системи та, інколи, важкі дрони є альтернативними варіантами, але не можуть гарантувати швидкого доступу до медичних закладів.

Тривала медична допомога в польових умовах, яку раніше розглядали як надзвичайну ситуацію, стала невід’ємною складовою бойових можливостей. Медична підготовка НАТО має відображати цю реальність.

Логістика стикається з аналогічними викликами, оскільки традиційні транспортні засоби для постачання наражають персонал на ризик точних ударів. Українські сили відреагували на це, застосовуючи важкі вантажні дрони та безпілотні наземні транспортні засоби для доставки боєприпасів, води, акумуляторів та медичних засобів.

Ці зміни свідчать про те, що в майбутньому логістика на передовій дедалі більше залежатиме від розподілених систем дистанційного керування, а не лише від традиційного транспорту.

Вогнева підтримка піхоти також еволюціонує. Дрони з прямим відеопотоком (FPV) можуть завдавати точних ударів по укріплених вогневих позиціях, що раніше вимагало тривалого придушення вогнем з кулеметів або застосування артилерії.

Традиційна зброя залишається незамінною, але розвідка та точне ураження дедалі тісніше інтегруються. Межа між спостереженням та атакою стирається.

Ці зміни не означають, що доктрина НАТО втратила свою цінність. Її принципи керівництва, координації, операцій з використанням різних видів військ та дисциплінованого виконання залишаються надзвичайно важливими. Проблема полягає в інституційній повільності.

Технології дронів, електронна війна та контрзаходи на полі бою розвиваються протягом місяців, тоді як зміна військових посібників, систем закупівель та навчальних програм часто займає роки.

Деякі навчальні місії НАТО вже врахували український бойовий досвід, і цей прогрес заслуговує на визнання, але поступових коригувань недостатньо. Альянсу потрібен безперервний процес, у якому бойовий досвід швидко враховується у навчанні, доктрині, вимогах до озброєння та рішеннях щодо закупівель.

Для східного флангу НАТО, зокрема для країн Балтії та Польщі, ці уроки не є теоретичними. Будь-яке протистояння з технологічно розвиненим супротивником може спричинити подібні умови: постійне спостереження, перешкоди у зв’язку, порушення логістики та обмеження медичної евакуації.

Отже, найважливіший урок України є інституційним, а не технологічним. Військова ефективність дедалі більше залежить від того, наскільки швидко збройні сили можуть розпізнати мінливі умови та перетворити досвід на практичні адаптації.

НАТО десятиліттями навчало інших, як воювати. Тепер воно має продемонструвати, що здатне вчитися у тих, хто веде найважливішу війну в Європі. Альянс, який оновлює свою доктрину повільніше, ніж його супротивники оновлюють свої безпілотники, ризикує готувати солдатів до поля бою, якого вже не існує.

Джерело: cepa.org