Не слід плутати дизельну угоду Трампа з політикою щодо Росії

Вердикти вже винесені. Президент Дональд Трамп зрадив Україну, критики з самого початку мали рацію: Трамп, російський агент, нарешті розкрив свої карти.

Ми вже проходили це раніше — майже в тому самому місці. У лютому 2025 року Трамп і віцепрезидент Д.Д. Венс перед камерами дорікали президенту України Володимиру Зеленському, а адміністрація тижнями просувала умови, які міг би скласти й сам Кремль. Тоді теж писали некрологи України.

Через сімнадцять місяців обидва президенти стояли разом в Анкарі, жартуючи про українські дрони над Москвою, після року, протягом якого Київ отримав те, чого не давала жодна попередня адміністрація: свободу обирати власні цілі на території Росії.

Це достатня причина, щоб ще трохи почекати з винесенням вироку.

9 жовтня Трамп оголосив, що Росія постачатиме дизельне паливо на світові ринки — 300 000 тонн негайно, а потім ще понад три мільйони — при цьому Міністерство фінансів скасувало санкції до квітня 2027 року. Два дні по тому він оголосив «енергетичне перемир’я». Київ погодився призупинити удари по нафтопереробних заводах, а Зеленський за кілька днів заявив, що Росія вже порушила це перемир’я. Минулого тижня він звинуватив Трампа в тиску на Україну з метою змусити її капітулювати та запропонував обміняти кампанію проти нафтопереробних заводів на перехоплювачі «Патріот».

Трамп сказав йому: або погоджуйся на угоду, або дивись, як ситуація «погіршуватиметься». Ця кампанія проти нафтопереробних заводів була найважливішим кроком, який ця адміністрація зробила щодо Росії — я казав про це ще в серпні — і тепер вона стала розмінною монетою на переговорах.

Але політика Трампа щодо Росії ніколи не ґрунтувалася на теорії про Росію. Вона ґрунтується на тому, чи працює для нього нинішній курс. На початку 2025 року політика умиротворення здавалася швидкою перемогою, тож він спробував її. За кілька місяців стало ясно, що Москва не погодиться ні на що, крім капітуляції, тож він відмовився від неї і передав Києву карту цілей.

Зараз дизельне паливо коштує 6,28 долара за галон — це зростання майже на 80 відсотків з січня, а до проміжних виборів залишилося два тижні. Російська нафта здається порятунком, або принаймні міражем порятунку. Саме тому це не триватиме довго. Goldman Sachs оцінює зниження ціни на один-два долари за барель оптової вартості, а угода покриває менше ніж двотижневий попит США.

Ф’ючерси майже не змінилися, а ціна на Brent все одно зросла — майже до 108 доларів.

Росія припинила експорт насамперед тому, що українські дрони знищили чверть її нафтопереробних потужностей, тож Трамп закупив обсяги, яких у російського президента Володимира Путіна фізично може не бути.

Умови Росії за три роки також не змінилися: весь Донбас, нейтралітет України, постійна заборона на розширення НАТО, визнання анексій.

Як повідомляється, Путін заявив американським посланцям Стіву Віткоффу та Джареду Кушнеру, що має намір утримати весь Донбас до кінця року і не обговорюватиме лінію фронту, доки цього не досягне. Прорив цього тижня відповідає цій схемі.

Після зустрічі з Віткоффом у Санкт-Петербурзі в середу Путін погодився в принципі на тристоронні переговори — після 10 листопада, дата не визначена, жодних поступок не зроблено. Кремль заявляє, що на порядку денному — архітектура безпеки на період «після закінчення конфлікту», що передбачає саме закінчення конфлікту, а не переговори щодо нього.

Три раунди таких переговорів цього року, що відбулися в Абу-Дабі та Женеві, призвели до обміну полоненими. За кулісами укладання угод Трамп виходить із передумови, яку його критики рідко беруть до уваги: Росія не є наддержавою. Наддержава займає домінуюче становище у світі та може проєктувати силу на глобальному рівні — у військовому, економічному чи технологічному плані.

Росія не робить нічого з цього. Її економіка за розмірами приблизно дорівнює економіці Італії, а Італію ніхто не називає наддержавою. У сфері технологій вона відстає не лише від США та Китаю, а й від Південної Кореї, Японії та Ізраїлю. У військовому плані вона роками не може перемогти сусіда, населення та економіка якого становлять лише частку її власних.

Вона володіє найбільшим ядерним арсеналом на Землі — але ж ядерну зброю мають і Франція, і Північна Корея, і Пакистан, і ніхто не плутає їх із наддержавами. Ядерна зброя забезпечує стримування. Вона не забезпечує глобального впливу. Сусіди Росії дійшли цього висновку і почали говорити про це відкрито.

3 жовтня на з’їзді своєї партії президент Азербайджану Ільхам Алієв назвав дві світові наддержави — США та Китай — і доречно додав: «Третьої немає». Більш показова частина прозвучала далі, коли він охарактеризував Азербайджан як середню державу — країну, достатньо самодостатню в економічному та військовому плані, щоб захищати власний суверенітет.

Саме це є незмінною метою азербайджанської політики зараз, і різні її варіанти лунають від Астани до Ташкента. Невдала війна Росії принесла колишньому радянському простору певну незалежність, якої він не мав протягом кількох поколінь. Але це аж ніяк не робить Росію нешкідливою. Другорядна держава все одно може бути першокласною перешкодою.

Як повідомляється, Москва надсилає Ірану модернізовані боєприпаси, супутникові знімки, що використовуються проти американських військ, та допомагає у розробці надзвукових і гіперзвукових крилатих ракет — це своєрідний зворотний процес торгівлі дронами 2022 року, що відбувається в рамках 20-річного договору.

Франція є країною, яка після України найбільше на землі піддається російським інформаційним операціям: минулого року там було зафіксовано 107 інцидентів.

Росія не може виграти війну на власному кордоні. Але вона все ще може підвищити вартість усіх дій Америки. Більша проблема полягає в тому, якою Росія стає внаслідок війни. На Китай зараз припадає приблизно 35 відсотків російської зовнішньої торгівлі, і він постачає 90 відсотків санкціонованих технологій, які Росія імпортує.

Кільський інститут називає це не коаліцією рівних, а залежним постачальником, який змушений погоджуватися на значні знижки, оскільки йому більше нікуди продавати. Ця залежність зумовлена не бойовими діями, а тим, що Росія перебуває під санкціями, збанкрутіла і не має друзів.

Угода, яка скасовує санкції на умовах Путіна і залишає йому Донбас, не змінює цю ситуацію; вона закріплює її, а Вашингтон втрачає свої важелі впливу.

Питання ніколи не полягало в тому, чи закінчиться ця війна, а в тому, якою буде Росія, коли це станеться — і відстрочка санкцій на дизельне паливо до квітня 2027 року дає на це вкрай негативну відповідь.

Китай — це конкурент, якому Трамп віддає перше місце, а залежна Росія не є суперником Китаю. Вона є активом Китаю. Такий прогноз.

Путін не виконає своїх зобов’язань — ані щодо обсягів, ані щодо тривалого перемир’я, ані щодо угоди, яка не буде рівнозначною капітуляції. Коли це стане очевидним, ймовірно після 3 листопада, цей курс перестане бути вигідним, і Трамп відмовиться від нього, як відмовився від попереднього.

Він не підпорядковується Москві. Він ніколи не вважав Росію настільки важливою, щоб будувати навколо неї доктрину, і саме це робить його політику оборотної в обох напрямках. Слідкуйте за тим, чи залишиться Путін для нього корисним. Наразі, ще приблизно два тижні, він є таким.

Джерело: www.newsweek.com