Трамп повинен відхилити план Путіна щодо саміту великих держав

Сама лише перспектива зустрічі Сі Цзіньпіна, Володимира Путіна та Дональда Трампа на саміті великих держав у рамках щорічного зібрання Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства наступного місяця викликає занепокоєння серед традиційних союзників США, не кажучи вже про Україну. І це цілком виправдано.

Однією з причин для обережності є сам факт, що Путін вже деякий час наполягає на цьому, востаннє — під час телефонної розмови з президентом США 9 жовтня. Кремль заявляє, що підготовка триває, але Трамп мав би запитати, чому Москва так зацікавлена в цьому, перш ніж давати згоду на участь.

Однією з привабливих рис цього плану є те, що він виключатиме Україну та Європу — два об’єкти російської агресії, які, отже, найімовірніше стануть на заваді укладення ширшої угоди, якої прагне Путін. Дійсно, коли спеціальний посланник США з питань мирних місій Стів Віткофф цього тижня представив оновлену пропозицію щодо припинення вогню, яку він розробив разом із українськими та європейськими лідерами в Осло, реакція представника Кремля Юрія Ушакова була зневажливою. За його словами, пропозиція була позбавлена змісту.

Ця комедія навколо мирних зусиль триватиме ще деякий час; Ушаков зазначив, що росіяни можуть бути зацікавлені у відновленні переговорів на нижчому рівні наступного місяця, перед можливим тристороннім самітом під час зустрічі АТЕС 18–19 листопада на півдні Китаю. Але реальних перспектив для справжніх переговорів не буде аж до кінця зими. Путін вважає, що має достатньо велику перевагу в повітряній війні на великі відстані, щоб наступної весни опинитися перед залишками України, яка або капітулювала, або лежить у руїнах. Обидва варіанти він вважатиме перемогою.

Трамп, здається, не переймається цим, оскільки його більше цікавлять потенційні комерційні вигоди від «перезавантаження» відносин між США та Росією. Тож цього тижня він проігнорував усі докази щоденних російських атак на цивільні об’єкти, заявивши, що Росія «поводиться нормально» щодо України і «не робить нічого особливого». Віткофф, який у середу зустрівся з Путіним, навіть похвалив російського президента як «гуманіста». За два дні до цього одна з російських безпілотних боєголовок типу «Шахед» — які кружляють, доки не зафіксують ціль для удару — вбила шістьох людей у парку в Харківській області України. Серед жертв — однорічна дівчинка у колясці, її мати та ще двоє дітей; 14 осіб, серед яких були й інші діти, отримали поранення.

Трамп, без сумніву, розраховує, що зможе звалити провину за продовження війни на Європу та Зеленського, а новина про російські нафтові танкери, що прямують до США з дизельним паливом (щоб знизити ціни на заправках), допоможе йому політично напередодні проміжних виборів 3 листопада. На жаль, деякі американські виборці можуть погодитися з цим, а урочистість і розмах, які супроводжують саміт великих держав, також можуть зіграти на його користь.

Для Путіна ставки вищі. З того дня, як його війська вторглися в 2022 році, він чітко дав зрозуміти, що його мета — не лише захопити територію, а й змінити всю архітектуру безпеки Європи таким чином, щоб Росія змогла відновити свій вплив на всьому континенті та знову утвердитися як велика держава. Тристороння зустріч у Китаї стала б вирішальним кроком у цьому прагненні, а ще привабливішою її робить той факт, що Сі є близьким союзником. Це буде двоє проти одного, на рідній землі Сі.

Я з радістю підтримав би надання Путіну такої перемоги, якби це відкрило шлях до компромісу щодо України, Тайваню та інших точок глобальної напруги. Але так це не спрацює. Путін не прагне визнання Росії як великої держави лише заради статусу. Він прагне права робити те, що роблять великі держави: встановлювати домінування над сусідніми країнами.

Звідси й ажіотаж у контрольованих державою російських ЗМІ щодо можливості того, що Шеньчжень може стати другою Ялтинською конференцією. На першій, у 1945 році, Вінстон Черчилль, Франклін Д. Рузвельт і Йосип Сталін не лише створили основу для Організації Об’єднаних Націй, а й домовилися забезпечити самовизначення — через вільні демократичні вибори — країн, які вони окупували. Сталін, звісно, порушив домовленість, продовживши фактичну радянську окупацію територій, які згодом увійшли до Варшавського договору.

На честь Трампа слід зазначити, що він, здається, спрямовує обговорення потенційного порядку денного китайського саміту на питання контролю над ядерною зброєю, а не на Україну чи сфери впливу. Це важливий напрям дипломатії. Це також сфера, в якій інтереси США та Росії збігаються проти інтересів Китаю. Сі швидко нарощує ядерний арсенал своєї країни, але він все ще далекий від паритету, що, ймовірно, зробить будь-яку угоду про контроль над озброєнням, яка влаштувала б Москву та Вашингтон, непривабливою для Пекіна. Як же тоді Китай зможе наздогнати їх?

Це одна з причин, через яку зустріч може не відбутися, що, можливо, й на краще, з огляду на неоднозначний досвід самітів великих держав. Вони, як правило, значною мірою залежать як від балансу сил на той момент, так і від відносних особистих сильних і слабких сторін лідерів, що беруть у них участь. Мюнхен 1938 року не потребує додаткових коментарів. Ялтинська конференція відбулася в умовах, коли три союзники часів війни, які сиділи за столом переговорів, все ще мали на полі бою мільйони солдатів, тоді як Рузвельт страждав від серцевої хвороби та пухлини мозку (він помер незабаром після цього) і разом із Черчиллем надмірно довіряв Сталіну, який ними маніпулював. Наслідком цього стали розкол Європи та Холодна війна.

Саміт Джона Ф. Кеннеді з Микитою Хрущовим у 1961 році став дипломатичною катастрофою, якої краще було б уникнути. Хрущов пішов звідти з думкою, що Кеннеді слабкий, непідготовлений і недисциплінований. Потім відбулися Берлінський повітряний міст і Кубинська ракетна криза, оскільки радянський лідер намагався скористатися перевагою, яку, на його думку, мав.

Тож як оцінити перспективи Трампа в Шеньчжені, якщо саміт все-таки відбудеться? По-перше, слід зазначити, що досвід президента США у проведенні гучних самітів не вселяє оптимізму. У своїх стосунках із Путіним він неодноразово даремно віддавав свої козирі, продемонструвавши надмірну довірливість до кар’єрного співробітника розвідки. Його зустрічі з російським лідером в Анкориджі минулого року та з північнокорейським лідером Кім Чен Ином у 2018 році, що відбувалися з усіма почестями, страждали від поганої підготовки, подібної до тієї, що була у Кеннеді. Трамп відомий тим, що не заглиблюється в деталі, а на підготовку у «шерпів» залишиться лише кілька тижнів.

По-друге, загальні обставини не будуть сприятливими для жодного американського лідера. США ведуть виснажливу війну в Ірані, де немає очевидного шляху до успіху, а цю країну підтримують і Китай, і Росія. Це надає їм важелі впливу в будь-яких переговорах, тоді як Трамп уже відмовився від значної частини своїх важелів в Україні, припинивши більшу частину американської підтримки. Міцні союзи Америки в Європі та Азії — що раніше були значною перевагою над Пекіном і Москвою — слабшають, підриваючись насамперед діями самих США. Ці зв’язки зазнають ще більшої шкоди від будь-якої угоди, укладеної в Китаї без їхнього відома, особливо якщо вона передбачатиме обмін їхніх геополітичних втрат на комерційну вигоду для США, як це зазвичай робить Трамп.

Навіть якби не було спроби влаштувати «другу Ялту», а тристороння зустріч у Шеньчжені відбулася б лише з суто символічною метою, це все одно могло б мати негативні наслідки у вигляді відволікання уваги. Адже серед усього цього галасу світ міг би повірити, що щось робиться для припинення російського вторгнення в Україну та запобігання його ескалації в Європі, хоча насправді це не так. Це грає на руку лише Путіну.

Джерело: bloomberg.com