Українські ветерани сумують за часами війни, яку називають «м’ясорубкою»

Дрони розвиваються настільки стрімко, що бійці на передовій перебувають під постійним наглядом 24 години на добу, 7 днів на тиждень, через що вони з ностальгією згадують про більш прості бої

Після майже чотирьох років служби в Україні як британський військовий волонтер Джеймс Фенсом вважав, що гірше вже не може бути. Колишній військовий інженер Королівської інженерної служби служив на всіх ділянках фронту, зокрема брав участь у запеклих боях за місто Бахмут у 2023 році. Проте навіть той бій, який прозвали «м’ясорубкою», здається кращим за життя в зоні бойових дій сьогодні.

На його новій позиції поблизу південно-східного міста Запоріжжя небо майже «переповнене» озброєними дронами, які стежать за солдатами 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Якщо раніше час від часу з’являвся поодинокий дрон, що кружляв, наче самотній яструб, то сьогодні вони літають цілими роями. Це змушує його майже з ностальгією згадувати Бахмут з його невпинними російськими атаками «м’ясної хвилі» та артилерійськими обстрілами, під час яких щодня випускалося 20 000 снарядів.

«Умови ведення війни стають дедалі жорстокішими», — каже пан Фенсом, який наприкінці 2022 року залишив свій дім у Дорсеті, щоб приєднатися до Міжнародного легіону України. «Ті з нас, хто вже деякий час тут перебуває, іноді згадують Бахмут і думають: “Боже, якби ж ми могли повернутися до тих днів”».

Британські акценти, як у пана Фенсома, сьогодні є звичним явищем у Запоріжжі, де зосереджена значна частина міжнародного контингенту України. Їм приписують значну роль у захисті міста — хоча для новобранців, деякі з яких прибувають без попереднього військового досвіду, це може бути складним випробуванням.
Минули ті часи, коли новачки могли спочатку освоїтися, служачи на тилових позиціях. Сьогодні, завдяки постійно зростаючій дальності дії дронів, навіть позиції в тилу наражаються на ризик атаки — так само, як і маршрути до та від «нульової лінії», або найпереднішої позиції. Військові змушені майже весь час проводити під укриттям у окопах чи бункерах. Вийти назовні, щоб викурити сигарету, що раніше було однією з небагатьох приємностей життя на передовій, тепер може стати смертним вироком.

Кремлівські сили поблизу Запоріжжя, чисельністю, за оцінками, 100 000 осіб, намагаються наблизитися настільки, щоб місто опинилося в зоні досяжності артилерії — ще приблизно п’ять миль, — що дозволить їм обстрілювати його важкою артилерією. Тим часом, однак, найбільшу загрозу становлять озброєні дрони з видом від першої особи (FPV), які дають пілотам можливість бачити ціль з висоти пташиного польоту, коли вони наближаються з вибуховим зарядом. Пан Фенсом згадує, як перебував у одному з укриттів (землянка з укріпленим дахом), яке за 24 години атакували 42 дрони FPV.

«Росіяни просто безперервно обстрілювали його, аж поки воно майже не обвалилося», — каже він. «Нас там було лише троє, і ми навіть не перебували на лінії фронту — це показує, яку вогневу потужність росіяни можуть спрямувати проти нас».

Подібно до дешевих, масово вироблених наземних мін, які змінили поля бою, починаючи з Другої світової війни, технологія дронів стрімко розвивається. Так само, як виробники наземних мін впроваджували інновації у вигляді моделей, що спрацьовують на звук або на натяжний дріт, зараз з’явилися «материнські дрони», здатні запускати рої менших пристроїв, та «дрони-мінні заряди», які розкидають протипіхотні бомбові осколки з висоти. Є також «дрони-засідки», які приземляються в нічийній зоні й причаїлися в режимі очікування, щоб знову злетіти через кілька годин або днів.

«Щодня з’являється якийсь новий огидний винахід, про який доводиться турбуватися», — каже пан Фенсом.

Через чотири роки війни змінився й тип іноземців, які тут служать добровольцями. Багато елітних десантників та «зелених беретів» з перших днів війни повернулися додому, вважаючи, що війна з використанням дронів недостатньо винагороджує їхні навички піхотинців. Так само втекли й більшість шукачів гострих відчуттів та аутсайдерів, які тепер відчувають себе не в своїй тарілці.
Ці прогалини заповнюють новобранці з Колумбії, де велика кількість силовиків, навчених США, залишилася без роботи після укладення мирної угоди з ФАРК у 2016 році. Хоча їхні мотиви можуть бути як фінансовими, так і ідеологічними — щомісячна бойова виплата в Україні може сягати 3 000 доларів (2 250 фунтів) — за оцінками, вони становлять до 40 відсотків багатонаціонального контингенту, що захищає Запоріжжя.

На відміну від деяких інших міст на лінії фронту, які нагадують міста-привиди, Запоріжжя залишається більш-менш функціональним. Бари та ресторани на березі Дніпра досі працюють. Так само працює й величезний радянський театр у центрі міста, де зараз із аншлагом йдуть вистави «Тарас Бульба» — історичної епопеї Гоголя про козацьке життя.

Дійсно, у середньовічні часи Запоріжжя було столицею українських козаків, чия бунтівна войовнича культура стала символом опору Москві. Пізніше за часів Катерини Великої відбулася русифікація — процес, який Володимир Путін намагається повторити через три століття.

Найближчі російські війська знаходяться приблизно за 20 миль на південний схід від Запоріжжя, хоча бойові дії з використанням дронів настільки інтенсивні, що наземні сили жодної зі сторін не можуть здійснити прорив. Однак з минулого місяця Росія посилила повітряні атаки, застосовуючи ракети, іранські дрони «Шахед» та FPV проти цивільних об’єктів у самому Запоріжжі. Мешканці побоюються, що Кремль застосовує тактику, відпрацьовану в південному портовому місті Херсоні, де FPV беруть участь у так званих «сафарі-полюваннях» на цивільних осіб.

Минулого тижня залп дронів «Шахед» влучив за милю від готелю, де зупинилися журналісти The Telegraph, зруйнувавши великий супермаркет — один із чотирьох, що зазнали ударів з червня. Ціллю атак стали також автозаправні станції, а на південно-східній околиці Запоріжжя безпілотники FPV вразили продуктові магазини та кав’ярні, поранивши цивільних осіб.

Сдоровет, запорізький волонтер, який проводить курси самооборони, щотижня проводить заняття з того, як уникнути безпілотників FPV.
«Цього літа вони стали справжньою проблемою», — каже він. «Перше, що зазвичай роблять люди, коли чують їх, — це намагаються розгледіти їх у небі; ми ж радимо їм просто негайно бігти шукати укриття».

У волонтерів є власні дронні підрозділи — зокрема «Фоксхаунд» (Foxhound), підрозділ розвідки та ударних дронів, яким керує 35-річний Бен Меддісон із Саутгемптона, колишній солдат Королівського полку принцеси Уельської. Він прибув сюди одразу на початку війни, сказавши своєму п’ятирічному синові, що його тато стане «подібним до Людини-павука» і боротиметься зі злочинцями. Перш ніж створити «Foxhound», він планував організувати мінометний підрозділ, але зрозумів, що на полі бою, де домінують дрони, надто складно транспортувати важке озброєння на передову.

Дрони «Фоксхаунд» сканують нічийну землю в пошуках російських диверсійно-розвідувальних груп, відомих як ДРГ. Це невеликі групи з трьох-чотирьох солдатів, які намагаються прокрастися через нічийну землю. Дрони легко виявляють групи, більші за цю кількість, хоча, за словами пана Меддісона, навіть четверо — це вже занадто в наші дні.

«Нещодавно один із наших FPV знищив росіянина, якого відправили туди зовсім самого — його командири, мабуть, думали, що його не виявлять», — каже він. «Ось наскільки складно там пересуватися».

«Хтось стежить за тобою на екрані, намагаючись тебе вбити»

Члени команди «Фоксхаунд» самі потрапляли під переслідування з боку FPV. Один із добровольців, позивний «Дінго», згадує, як ховався серед дерев, поки щонайменше чотири ворожі безпілотники кружляли навколо нього, вишукуючи здобич у цьому районі.

«У певному сенсі це гірше, ніж артилерійський вогонь чи кулеметний вогонь, адже ці види зброї не викликають такого особистого відчуття», — каже він. «З безпілотниками ж є хтось, хто стежить за тобою на екрані, намагаючись тебе вбити».

Щоб протидіяти загрозі з боку FPV, військовим видають спеціальні кулі, які розпадаються на осколки в повітрі. Однак Дінго вважає, що обережність — це найкраща частина хоробрості — стратегія, яка навіть у добу дронів означає, що навички піхоти старої школи все ще важливі.

«Деякі дрони рухаються досить швидко, тому стріляти по них слід лише в крайньому випадку», — каже він. «Краще залишатися в укритті. І саме тут базові військові навички все ще мають велике значення — укриття, маскування, розумні пересування, знання місцевості».

Незважаючи на виклики, добровольці відчувають, що отримують цінне розуміння майбутнього війни. Протягом восьми років служби в британській армії пан Фенсом був відряджений до Естонії, де 1 000 британських військових входили до складу сил стримування НАТО. Солдати прозвали їх «швидкісним горбом», оскільки ці сили були занадто невеликими, щоб зробити щось більше, ніж лише ненадовго уповільнити російське вторгнення.

Провал Путіна в Україні довів, що військова машина Кремля, зрештою, не така вже й непереможна. Але для пана Фенсома та інших груп британців, які перебувають тут — і які жартома називають себе «Британською радою» — поле бою в Запоріжжі є передчуттям того, чого може очікувати Велика Британія, якщо їй колись доведеться знову вступити у війну.

«Британська армія дійсно має почати вивчати свої можливості у сфері безпілотників», — каже пан Меддісон. «Судячи з цієї війни, нам є чому повчитися».

Джерело: www.telegraph.co.uk