П’ять ударів, які можуть остаточно перемогти путінську Росію

Переклад статті Гаррі Каспаров, яку він написв для видання The Telegraph.

Досить вагатися — Європа має відповісти такою ж безжалісністю, з якою Кремль веде війну в Україні.

Протягом останніх тижнів Володимир Путін здобув низку перемог у своєму наступі проти Заходу. Директор ЦРУ Джон Раткліфф відвідав Москву, щоб провести переговори з російськими чиновниками, але ми майже нічого не знаємо про те, що саме обговорювалося, або про те, які компроміси, можливо, були досягнуті з режимом.

Потім довірені переговорники Трампа — Стів Віткофф і Джаред Кушнер — також відвідали Москву, щоб провести переговори з російським лідером. Я вважаю, що ця поїздка стала черговим кроком у серії поступок Путіну, що ще більше зміцнило його впевненість у власній здатності маніпулювати Заходом.
Щоб ще більше погіршити ситуацію, рішуча перемога партії «Альтернатива для Німеччини» (АдФ) на місцевих виборах у Німеччині лише ще більше підбадьорює деспота, зміцнюючи його переконання, що він може відігравати роль у керуванні західною політикою.

І все ж східний фланг НАТО, здається, нарешті починає усвідомлювати загрозу, яку становить цей режим. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск обговорив із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте нагальну загрозу для Східної Європи та попередив про небезпеку повторення Мюнхенської угоди 1938 року.

Країни Сходу, з огляду на їхню безпосередню близькість до Росії, розуміють нагальність цієї загрози так, як це досі не розуміють у Західній Європі та Америці.

Я вітаю ці усвідомлення, але сподіваюся, що вони не є занадто незначними й запізнілими. Схоже, що принаймні частина Європи прокидається від свого тривалого сну. Але вона все ще перебуває в тому проміжному стані між сном і пробудженням, коли ти починаєш сприймати зовнішнє оточення, але ще не зовсім чітко усвідомлюєш його як реальність. Повільне усвідомлення не буде достатнім, щоб виграти війну проти Путіна.

Щоразу, коли я пишу про цей конфлікт, ставки стають дедалі вищими. Спочатку, можливо, жорсткої дипломатії було б достатньо, щоб відвернути російську загрозу. Пізніше цю роль могли б виконати суворо застосовані економічні санкції. Ще пізніше — обмеженої військової допомоги Україні. Але зараз немає іншого вибору, окрім як докласти всіх зусиль для ведення війни, що гарантуватиме перемогу України і, як наслідок, призведе до краху режиму Путіна.

Так, я це сказав: лише знищення російської держави в її нинішньому вигляді буде достатнім для захисту тривалого миру та процвітання Заходу. Доки режим Путіна існуватиме, він становитиме екзистенційну загрозу для демократії в усьому світі.

Війна в Україні не припиниться, якщо Путін захопить Донбас; вона просто змінить форму та пошириться на країни Балтії, а потім і на решту Європи, як зараз починають усвідомлювати їхні лідери.

Дехто запитує, чому Путін мав би атакувати Європу, якщо він реалістично розуміє, що це не закінчиться військовим успіхом. Але ця теза ґрунтується на тому, що успіх визначається як територіальне завоювання чи якась інша конкретна поступка. Путін є раціональним актором, попри бажання відмахнутися від нього як від відірваного від реальності мегаломана, але він діє за логікою, яку Захід продовжує неправильно оцінювати. Проте до нього все ще ставляться як до члена міжнародної системи.

Метою вторгнення Путіна на територію НАТО була б не явна перемога, а подальше підривання західних інституцій. Він діє так, як це робив би добре навчений агент КДБ: заплутує, підриває, розколює опозицію.

Коли цілі війни є більш розмитими, а спосіб її ведення сам по собі є прихованим, як це буває у випадку гібридної війни, закрити на це очі стає ще легше. Але гібридна війна — це все-таки війна, і поширення війни Путіна на територію НАТО є цілком реальною екзистенційною загрозою, якій необхідно протидіяти.

І єдиний спосіб протистояти диктатору — це сила: у цьому випадку — політика стримування, яка не залишає сумнівів щодо а) того, де пролягає червона лінія, і б) того, що буде зроблено, якщо її перетнуть.

Посилення підтримки України та проведення ширшої політики стримування, спрямованої проти режиму Путіна, — це, звісно, дві сторони однієї медалі. Демонстрація того, що Захід беззастережно стоїть на боці свого союзника, стане проявом сили, який будь-який диктатор сприйме серйозно.

Але водночас Європа має висловити чітке попередження про те, що вона зробить, якщо Путін наважиться вторгнутися в країну НАТО, — і бути готовою до його виконання. Це попередження має супроводжуватися заздалегідь узгодженим набором механізмів реалізації, які негайно вступлять у силу, якщо відбудеться певний тригер. Більше ніяких вагань чи обговорень.

Тож на цьому критичному етапі я закликаю Європу повністю відповідати Путіну в тій ж терміновості та безжальності, з якими він веде війну в Україні, з огляду на безпосередню загрозу для Східної Європи.

Європа повинна:

1. Забезпечити повний захист повітряного простору України — це абсолютний мінімум для союзника, який перебуває у стані війни.

2. Негайно надіслати Україні всю необхідну зброю; без жодних затримок. Чому грецькі системи «Патріот» захищають енергетичну інфраструктуру Саудівської Аравії, коли війна вже на порозі Європи?

3. Замість того, щоб вводити нові раунди санкцій, забезпечити виконання існуючих пакетів санкцій, які на папері є більш ніж достатньо потужними, але які російська влада безсоромно обходить. Усім відомо, хто є порушниками; настав час переслідувати їх, використовуючи всі механізми примусу, що є у розпорядженні Європи.

4. Ініціювати повне припинення дипломатичних відносин із Росією, зокрема відкликати всіх послів із Москви, заборонити Росії брати участь у всіх міжнародних організаціях, заснованих на демократичних принципах, та негайно припинити будь-які офіційні заяви, які хоч якось визнають Росію легітимним міжнародним суб’єктом.

5. Негайно конфіскувати російські суверенні фонди та використати їх для фінансування військових дій в Україні. Чому Бельгія виступає зберігачем російських грошей? Абсолютно неприпустимо, що Путін користується європейськими правовими гарантіями, відкрито ведучи війну на північному кордоні Європи.

Кроки з першого по третій — це негайні заходи, які необхідно вжити для захисту України. Кроки четвертий і п’ятий — це кроки, які слід координувати вже зараз і чітко оприлюднити, щоб створити переконливу загрозу щодо майбутніх військових дій.

Найголовніше — все це потрібно робити з усвідомленням того, що Захід веде тотальну війну, борючись не лише за захист союзника, а й за власне виживання та виживання демократії у всьому світі.

Джерело: www.telegraph.co.uk