Українці — це не супергерої з безмежною силою витривалості

З початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року боротьба України за національне виживання захопила уяву всього світу.

Це викликало широке міжнародне захоплення, але водночас породило й більш тривожну тенденцію.

Протягом останніх чотирьох з половиною років дедалі частіше українців почали сприймати як супергероїв, здатних витримати будь-які випробування.

Вихваляючи українську стійкість як майже надлюдську рису, міжнародна спільнота ризикує затуманити набагато менш привабливу реальність: українці насправді є звичайними людьми, які вже занадто довго терплять надзвичайне насильство.

Їхню рішучість вижити в умовах жорстокого російського вторгнення не слід плутати з готовністю страждати нескінченно.

На тлі найбільшого європейського вторгнення з часів Другої світової війни похвала за надзвичайну стійкість України, безперечно, є цілком зрозумілою.

Вона також може бути зручною. Для багатьох висловлювати схвалення щодо непохитності України набагато простіше, ніж брати на себе відповідальність за забезпечення такого стримування, яке необхідне для протидії відродженню Росії.

Кремль уже багато років перебуває у стані дедалі гострішого протистояння із західним світом. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну ця гібридна війна загострилася. Проте західні лідери й досі побоюються ескалації конфлікту й надто часто надають пріоритет стриманості України, а не покаранню Росії.

Наративи, що підкреслюють стійкість України, слугують для легітимізації цього боязкого підходу, дозволяючи українській витривалості стати заміною міжнародних дій, необхідних для зупинення російської агресії.

Кожен приклад української винахідливості на полі бою міжнародні спостерігачі вітають як доказ інноваційної переваги країни, створюючи враження, що на Київ завжди можна покластися, і він завжди буде на крок попереду Кремля.

Насправді ж Україна відчайдушно потребує більшої підтримки Заходу, оскільки країна з великими труднощами намагається конкурувати в технологічному плані з супротивником, який має переважну перевагу в людських ресурсах, вогневій потужності та матеріальних ресурсах.

Так само здатність українського населення переживати одну за одною зими в умовах російських обстрілів цивільної тепло- та енергоінфраструктури занадто часто трактується як доказ їхньої геркулесівської сили та неймовірної витривалості.

При цьому ігноруються величезні людські втрати, пов’язані з життям протягом місяців у морозній темряві серед хвиль російських ракетних та дронових ударів.

Наративи, що вихваляють надздібності України в умовах війни, мають тенденцію до самопідсилення, а відмова країни капітулювати зображується як доказ нібито героїчних якостей.

Таким чином, чим довше українці витримують те, що мало б бути нестерпним, тим легше решті світу терпіти те, що з ними роблять.

Імперська агресія Росії поступово нормалізується, так само як і страждання українців.

Нескінченне міжнародне вшанування української стійкості також підживлює нереалістичні очікування, які вже стали частиною свідомості, створюючи додаткове навантаження в час, коли українське суспільство й так стикається з викликами, що змінюють життя.

Психологи відзначають, що деякі українці схильні вважати власні страждання ганебними або недостатніми, оскільки вважають, що вони бліднуть у порівнянні зі стражданнями бійців або тих, хто втратив домівки та близьких.

Іншими словами, цивільне населення України страждає не лише від безпосередніх наслідків самої війни.

Дехто також бореться з тривожними відчуттями, що їм якось не вдалося виправдати неможливі очікування.

Це один із найбільш тривожних наслідків наративу про стійкість, оскільки він затуманює справжню ціну геноцидного вторгнення, спрямованого саме проти цивільного населення.

Події Євразійського центру

Надмірний акцент на здатності України протистояти російському вторгненню ризикує підірвати підтримку країни у цілком конкретних аспектах.

Хоча у звітах Організації Об’єднаних Націй дедалі частіше підкреслюється стійкість України, у фінансуванні гуманітарних ініціатив ООН з’явилися значні прогалини.

Оскільки розгалужені мережі волонтерів України та надзвичайне громадянське суспільство намагаються покрити ці нестачі, їхня здатність компенсувати недостатню міжнародну допомогу переконала деяких партнерів надавати ще менше.

Саме та стійкість, яка мала б спонукати до більшої підтримки, натомість стає приводом для утримання життєво необхідної допомоги.

У найближчі місяці можна очікувати нової хвилі висвітлення в міжнародних ЗМІ, що прославлятиме надлюдську стійкість України, коли Путін знову спробує використати зиму як зброю та змусити країну підкоритися бомбардуваннями.

Наразі Україна відчуває гостру нестачу перехоплювачів системи ППО «Патріот», які є єдиним надійним захистом від російських балістичних ракет, і надію на достатнє поповнення запасів майже немає.

Тому цілком обґрунтовано очікувати, що майбутня зима стане найважчою за весь час війни. За таких обставин палкі розмови про стійкість України без необхідної матеріальної підтримки не лише марні, а й шкідливі. Вони, насправді, послаблюють відчуття нагальності ситуації та приховують масштаби загрози для цивільного населення України.

Це особливо небезпечно, оскільки українське суспільство дедалі більше виснажується. Стійкість України не безмежна.

Водночас той факт, що люди фізично й емоційно виснажені після років війни, ні в якому разі не можна тлумачити як згоду на несправедливий мир або як аргумент на користь капітуляції.

Українці не обирали цю війну, і їх не слід змушувати обирати між нескінченними стражданнями та підкоренням державі, яка має намір їх знищити.

Замість того, щоб віддавати данину поваги міфологізованим «надздібностям» України, Захід повинен нарешті подолати свій страх перед ескалацією та зосередитися на наданні Україні засобів для перемоги над Росією.

Якби такий підхід було застосовано у другій половині 2022 року, коли Росія була значно вразливішою, то, цілком ймовірно, війна б закінчилася, а нинішнього підриву глобального лідерства Заходу можна було б уникнути.

Ще не пізно виправити цю помилку.

Українське населення, безперечно, заслуговує на визнання та вшанування за неймовірну силу й мужність, які воно демонструє з 2022 року. Однак так само очевидно, що стійкість стала домінуючою рисою, яку асоціюють з українцями. Це проблема.

Вона відволікає міжнародну увагу від необхідності вирішувати проблему надзвичайних страждань України та заохочує порожнє захоплення стійкістю країни.

Але українці — не надлюди. Це звичайні люди, які відчайдушно потребують більшої допомоги та підтримки з боку міжнародної спільноти.

Джерело: www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/ukrainians-are-not-superheroes-with-endless-powers-of-resilience/