Микола Лемик: постріл, який мав розповісти світові про Голодомор

У жовтні 1933 року 18-річний Микола Лемик прийшов до радянського консульства у Львові з пістолетом у кишені. Він знав, що після цього, найімовірніше, опиниться за ґратами й може бути засуджений до смерті. Проте його завдання полягало не в тому, щоб утекти після пострілів. Навпаки — він мав залишитися на місці та добровільно здатися польській поліції. Майбутній судовий процес повинен був стати можливістю публічно говорити про Голодомор в Україні.

21 жовтня Лемик застрелив Олексія Майлова — секретаря радянського консульства та представника радянських спецслужб. Після цього він не намагався втекти, а дочекався поліції. Так почалася історія, яка на наступні вісім років визначила його життя: суд, довічне ув’язнення, втеча з польської тюрми, повернення до підпілля та загибель у Миргороді вже під час Другої світової війни.

Дитинство і шлях до ОУН

Микола Семенович Лемик народився 4 квітня 1915 року в селі Солова на Львівщині, тоді — на території Австро-Угорщини. Він походив із багатодітної селянської родини. Попри непросте матеріальне становище, батьки прагнули дати дітям освіту, тому Микола продовжив навчання у Львові.

Микола Лемик закінчив Академічну гімназію, а згодом вступив до Львівського університету. Ще в юному віці Лемик долучився до українського націоналістичного руху. Наприкінці 1920-х років він став членом Юнацтва ОУН, а згодом — Організації українських націоналістів. Навчання, політична діяльність і тогочасна атмосфера Галичини сформували його світогляд та переконання.

Голодомор і рішення про атентат

У 1932–1933 роках до Галичини почали доходити повідомлення про масовий голод у Радянській Україні. Інформація надходила від людей, які змогли залишити територію УСРР, через українські організації, пресу та інші канали. Йшлося не просто про нестачу продовольства, а про масову смертність українського селянства та політику радянської влади, яка супроводжувалася конфіскацією зерна і переслідуванням тих, хто намагався чинити опір.

Українські громадські та політичні організації в Галичині намагалися привернути увагу європейської громадськості до трагедії. Проте радянська влада заперечувала сам факт голоду та всіляко перешкоджала поширенню інформації про те, що відбувалося в Україні. Для ОУН це стало приводом шукати спосіб привернути до трагедії якомога більшу увагу.

У керівництві організації вирішили здійснити атентат на представника Радянського Союзу у Львові. Особливість задуму полягала в тому, що виконавець після нападу не мав тікати. Він повинен був залишитися на місці, бути заарештованим і використати майбутній суд для публічної заяви про Голодомор.

Для виконання цього завдання обрали 18-річного Миколу Лемика. Його молодий вік мав і практичне значення: за тодішнім польським законодавством це могло вплинути на застосування смертної кари. Лемик розумів, що ризикує власним життям і свободою, але погодився виконати доручення.

21 жовтня 1933 року

21 жовтня 1933 року Микола Лемик прийшов до радянського консульства у Львові на тодішній вулиці Набеляка. Він прибув під вигаданим ім’ям Григорій Дубенко і повідомив, що хоче отримати інформацію щодо виїзду до Радянської України.

Спочатку Микола Лемик мав зустрітися з радянським віце-консулом Михайлом Голубовим. Однак до його кабінету він не потрапив. Замість цього Лемик опинився перед Олексієм Майловим — секретарем консульства та радянським представником.

Під час зустрічі Микола Лемик дістав пістолет і застрелив Майлова. Після цього він не залишив будівлю, хоча мав можливість спробувати втекти. Згідно із задумом операції, Лемик залишився чекати польську поліцію та добровільно здався правоохоронцям.

Саме ця обставина була принципово важливою. Для організаторів атентату постріл мав стати лише початком. Головною метою було привернути увагу до судового процесу, під час якого Лемик міг говорити про Голодомор і становище українців у Радянському Союзі.

Суд, який став політичною трибуною

Судовий процес над Лемиком відбувся у Львові восени 1933 року. Він одразу привернув увагу української громадськості, адже йшлося не лише про вбивство працівника радянського консульства. Захист намагався показати політичний контекст справи та пояснити мотиви, якими керувався молодий підсудний.

Микола Лемик не заперечував самого факту вбивства, але говорив про причини, які, за його словами, змусили його здійснити атентат. Під час процесу порушувалося питання голоду в Радянській Україні та становища українського населення. Таким чином, суд перетворився на можливість публічно говорити про трагедію, яку радянська влада намагалася приховати.

Спочатку Лемика засудили до смертної кари. Однак через його вік вирок змінили на довічне ув’язнення. 18-річний студент, який ще недавно навчався у Львівському університеті, опинився за ґратами.

Майже шість років у в’язниці

Лемика відправили до польської в’язниці «Святий Хрест», де він провів кілька років. Там утримували багатьох українських політичних в’язнів. Попри ізоляцію, Лемик не припинив навчатися та підтримувати зв’язки з іншими українськими політичними в’язнями.

Його ув’язнення завершилося після початку Другої світової війни. У вересні 1939 року польська держава фактично перестала контролювати значну частину своїх територій, а тюремна система почала евакуацію ув’язнених. Під час переміщення Лемику вдалося втекти.

Після втечі він повернувся до діяльності в українському підпіллі. Згодом перебрався до Кракова, який на той час став одним із центрів діяльності українського націоналістичного руху.

Любов Возняк

У Кракові Микола Лемик познайомився з Любов’ю Возняк. Вони одружилися 4 серпня 1940 року. Подружжя прожило разом недовго, адже вже наступного року Лемик вирушив на територію України у складі похідної групи ОУН.

Цей період став новим етапом його життя. Якщо у 1933 році Микола Лемик намагався привернути увагу до трагедії України через судовий процес у Львові, то тепер він безпосередньо вирушав на українські землі, де мала розгортатися підпільна діяльність ОУН.

Похідна група на схід України

Після початку німецько-радянської війни ОУН(б) сформувала похідні групи, які вирушили на схід України. Їхнім завданням було створення українських організаційних осередків, поширення ідеї незалежності та підготовка до боротьби за українську державність.

Микола Лемик очолив Середню, або Центральну, похідну групу ОУН. Її маршрут пролягав через центральні регіони України, а кінцевим напрямком був Харків.

Однак ситуація швидко стала небезпечною для українського підпілля. Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави німецька влада почала переслідувати діячів ОУН(б). Український націоналістичний рух опинився під тиском нацистського режиму, а його учасники були змушені діяти в умовах постійної небезпеки.

Останній шлях Миколи Лемика

Восени 1941 року Микола Лемик перебував на Полтавщині. 10 жовтня його заарештували в Миргороді німецькі силовики.

Обставини його викриття та арешту в різних джерелах описуються по-різному. Тому деталі, які не мають достатнього документального підтвердження, не варто подавати як беззаперечні факти. Відомо, що після арешту Лемика утримували в Миргороді.

10 жовтня 1941 року Миколу Лемика розстріляли. Йому було лише 26 років. Точне місце його поховання достовірно не встановлено.

Постріл, який мав стати голосом

Життя Миколи Лемика було коротким, але надзвичайно насиченим. Він народився у звичайній селянській родині, здобував освіту у Львові, вступив до українського націоналістичного руху, у 18 років здійснив атентат у радянському консульстві, пережив суд і кілька років ув’язнення, втік із тюрми після початку Другої світової війни, одружився, а згодом вирушив у підпілля на схід України.

Проте найбільше його ім’я пов’язане саме з подіями 21 жовтня 1933 року. Лемик ішов до радянського консульства не для того, щоб після вбивства зникнути. Він знав, що буде заарештований, і саме цього очікував. Суд мав стати для нього можливістю говорити про Голодомор і привернути увагу до трагедії українців.

Сьогодні цей епізод є частиною складної історії українського націоналістичного руху 1930-х років. Атентат був насильницьким політичним актом, але його організатори розглядали судовий процес як інформаційний інструмент — можливість публічно говорити про те, що відбувалося в Радянській Україні.

Через вісім років після пострілу у Львові Микола Лемик загинув у Миргороді. Йому було 26 років. Його життя завершилося, але історія того жовтневого дня 1933 року залишилася свідченням того, наскільки відчайдушними могли бути спроби українців донести до світу інформацію про Голодомор.

Якщо вас зацікавила історія Миколи Лемика, варто дізнатися більше і про людину, яка стояла біля витоків Організації українських націоналістів. Євген Коновалець — полковник Армії УНР, засновник і перший керівник ОУН, який відіграв ключову роль у формуванні українського визвольного руху першої половини ХХ століття. Його життя завершилося трагічно — у 1938 році Коновальця вбили в Роттердамі внаслідок радянського терористичного акту. Прочитайте його історію, щоб краще зрозуміти, як формувався український визвольний рух і яке місце в ньому посідали такі люди, як Микола Лемик.