Україна не виправдовує сподівань своїх іноземних героїв

Ми сиділи в радіостудії в центрі Києва, де мене та американського солдата-добровольця брали інтерв’ю про виклики, з якими стикаються іноземні військові.

Як український ветеран, який іноді допомагає їм розібратися з цими проблемами, я поділився тим, що бачив зсередини, а він розповідав про свій досвід служби в Збройних силах як іноземець.

Приблизно через 20 хвилин розмови ведучий нахилився вперед і поставив питання, яке мене здивувало.

«Можу я вас щось запитати? Чому ви просто не поїдете додому? Чому ви — і так багато інших — досі тут?» Солдат замислився, перш ніж відповісти.

«Я можу говорити лише за себе, — сказав він. — Але я приїхав не для того, щоб щось забрати в України. Я приїхав, щоб захищати свободу».

Це не була заздалегідь підготовлена фраза. Вона не мала звучати героїчно. Це була просто правда. Він отримав серйозне поранення в бою.

Майже всі в його підрозділі загинули або були поранені.

Проте, через роки, ані він, ані більшість його товаришів так і не отримали УБД — документа, що підтверджує участь у бойових діях і відкриває шлях до отримання статусу ветерана в Україні.

Без нього вони не можуть отримати доступ до багатьох пільг, на які заслужили: безкоштовних або пільгових послуг, програм підтримки ветеранів, грантів на започаткування бізнесу та іншої допомоги.

Деяким добровольцям навіть сказали заплатити за свій УБД — вимога, яка є відверто корупційною і яка лунала зсередини їхніх власних підрозділів.

Тож вони заплатили. І чекали. А через кілька місяців багато хто так і не отримав нічого.

Як українському ветерану, мені надзвичайно боляче дивитися в очі людям, які воювали в Херсоні, Авдіївці та під час контрнаступу 2023 року, які були поранені пліч-о-пліч з українськими солдатами, а тепер досі борються з такою елементарною проблемою, як оформлення військових документів.

Військові документи — це набагато більше, ніж просто аркуш паперу. Вони встановлюють правові відносини солдата з державою.

Від них залежить, чи зможе людина підтвердити свою службу, отримати та користуватися статусом ветерана, отримати доступ до пільг або впоратися з незліченними взаємодіями з державними установами.

Найголовніше — вони дають солдату зрозуміти, що країна визнає його службу. Нещодавно я почав намагатися з’ясувати, чому один іноземний доброволець досі не отримав свого військового посвідчення.

Чим глибше я вникав у ситуацію, тим ясніше ставало, що це не проблема однієї людини. Це був симптом набагато ширшої проблеми. Офіційне пояснення просте.

П’ять місяців тому Україна припинила видачу паперових військових посвідчень у рамках переходу на цифрову систему «Армія+».

Але оскільки іноземні добровольці досі не мають доступу до «Армії+», їм замість цього видають тимчасове паперове посвідчення формату А4 без фотографії.

Чиновники визнають цю прогалину, але заявляють, що добровольців про це заздалегідь «попередили». Це правда, але лише частково.

По-перше, ця проблема виникла не з появою «Армії+». Задовго до цього багато іноземних добровольців подавали заявки на отримання військових посвідчень, але не отримували їх. У деяких підрозділах отримання посвідчення здавалося майже випадковим.

Я знаю одну групу з близько 40 іноземних солдатів, у якій військові посвідчення видали лише трьом, тоді як усі інші — які служили за абсолютно однакових умов — нічого не отримали. Інші чекають на цей найнеобхідніший військовий документ ще з 2022 року.

По-друге, багатьом добровольцям ніколи чітко не пояснюють, що відбувається.

Замість чесного пояснення їм зазвичай кажуть, що їхні документи будуть готові «незабаром».
Незабаром після чергового підпису.
Незабаром після чергової процедури.
Незабаром після чергового оновлення.

Тижні перетворюються на місяці. Місяці — на роки.

По-третє, тимчасовий документ, який отримують багато іноземних добровольців — згаданий вище аркуш паперу без фотографії — не є адекватною заміною ані військового посвідчення, ані «Армії+».

Це створює практичні труднощі щоразу, коли солдату потрібно пред’явити посвідчення, підтвердити свій військовий статус або отримати доступ до послуг, доступних для військовослужбовців.

Нарешті, бюрократія є непослідовною. Деякі українські підрозділи, які вирішили не впроваджувати Army+, продовжують видавати старі паперові військові посвідчення. Для українських солдатів бюрократична дисфункція є розчаруванням, але водночас звичним явищем.

Ми десятиліттями вчилися орієнтуватися в інституціях, які не завжди функціонують так, як слід. Це характерна риса життя у багатьох східноєвропейських країнах, де десятиліття авторитарного правління сплели щільну й іноді непроникну бюрократичну павутину.

Іноземні добровольці цього не розуміють, і вони не заслуговують на таке ставлення.

Багато хто з них приїхав із країн, де інституції зазвичай дотримуються правил. Вони очікують, що якщо згідно з нормами документ має бути виданий, то його й видадуть — або, принаймні, хтось пояснить, чому цього не сталося.

Коли цього не відбувається, наслідки виходять далеко за межі паперової тяганини. Проблема набуває психологічного характеру.

Дехто починає сумніватися, чи їхня служба має таке саме значення, як і служба всіх інших. Чи їх цінують нарівні з іншими. Чи країна, яку вони вирішили захищати, справді вважає їх частиною своїх збройних сил.

Таке сприйняття, можливо, не відповідає чиїмось намірам. Але саме сприйняття формує довіру. А довіра — це стратегічний ресурс.

Україна справедливо просить демократичні суспільства й надалі підтримувати її боротьбу за свободу. Тисячі іноземних волонтерів відгукнулися на цей заклик чимось ціннішим за політичну солідарність.

Вони залишили свої домівки, родини, кар’єри та безпеку, щоб захищати країну, яка не була їхньою, бо вірили, що боротьба України — це також боротьба за цінності, які вони поділяють.

Згодом ці волонтери повернуться додому. Вони стануть ветеранами, журналістами, підприємцями, державними службовцями та громадськими лідерами. Вони розповідатимуть іншим, якою була Україна — не лише на полі бою, а й усередині її інституцій.

Кожна непотрібна бюрократична помилка стає частиною цієї історії. Україна не може контролювати кожен результат на полі бою. Але вона може контролювати те, як ставиться до людей, які добровільно зголосилися воювати за неї.

Це не аргумент на користь особливого ставлення. Це аргумент на користь послідовних процедур, прозорої комунікації та дотримання правил, які вже існують.

Адміністративні реформи під час війни — справа складна.

Затримки трапляються. Цифрові перетворення — процес складний. Але бюрократія ніколи не повинна ставати ще одним полем бою. Найбільшою силою України ніколи не була бюрократія. Нею завжди були люди, готові захищати свободу — як українці, так і іноземці.

Тим, хто добровільно зголосився воювати за Україну, не слід витрачати роки на боротьбу, щоб довести, що вони це зробили.

Джерело: cepa.org/article/ukraine-is-failing-its-foreign-heroes/