Віра Роїк — жінка, яка зберегла українську вишивку в Криму

Українська культура не раз виживала завдяки людям, які тихо й наполегливо робили свою справу навіть тоді, коли це було небезпечно або «не на часі». Саме такою людиною була Віра Роїк — легендарна українська вишивальниця, Герой України, засновниця кримської школи української народної вишивки та одна з найважливіших берегинь української культури в Криму. Її називали «кримською полтавкою», а її роботи сьогодні зберігаються у музеях України та світу.

Дитинство, родина та перші вишивки

Віра Сергіївна Роїк народилася 25 квітня 1911 року в місті Лубни на Полтавщині — регіоні, де традиції української вишивки передавалися з покоління в покоління.

Вона зростала в інтелігентній родині. Її батько, Сергій Онуфрійович Роїк, працював залізничником, а мати Лідія Еразмівна була художницею-графіком. У родині добре знали своє козацьке коріння, цінували українську культуру та підтримували творчу атмосферу.

З дитинства Віра Роїк любила малювати, грати на фортепіано та займатися хореографією. Проте найбільше її захоплювало вишивання. За спогадами самої майстрині, один із перших рушників вона створила для свого хрещеного — письменника Володимира Короленка.

Навчалася Віра Роїк у Полтавській Маріїнській гімназії, а також відвідувала балетну студію. Після завершення навчання працювала в Лубенській артілі вишивальниць, де почала не лише відтворювати народні орнаменти, а й творчо переосмислювати їх, створюючи власні композиції.

Уже в молоді роки талант майстрині помітили. У 1936 році вона отримала відзнаку на Всесоюзній виставці народної творчості у Москві. Саме тоді почався її шлях до широкого визнання.

Війна, репресії та боротьба за життя

Життя Віри Роїк було сповнене не лише творчих успіхів, а й тяжких випробувань.

На початку німецько-радянської війни енкаведисти заарештували її батька — Сергія Роїка. Він загинув у сталінських таборах, а місце його поховання так і залишилося невідомим родині. Протягом багатьох років над Вірою тяжів ярлик доньки «ворога народу». Лише в період хрущовської відлиги Сергія Роїка офіційно реабілітували.

Під час Другої світової війни сама Віра Роїк потрапила під бомбардування. Вона отримала важку контузію та численні переломи, а наступні два роки була фактично прикута до ліжка.

Найстрашнішим для неї стало те, що права рука — головний інструмент вишивальниці — майже втратила рухливість. Щоб повернутися до улюбленої справи, їй довелося заново вчитися працювати голкою — тепер уже лівою рукою.

Для багатьох це стало б кінцем творчого шляху. Але не для Віри Роїк.

Саме вишивка допомогла її родині вижити під час війни та окупації. Вишиті роботи майстрині обмінювали на продукти, рятуючи від голоду її близьких.

У 1944 році родина переїхала до Ставропольського краю. Там Віра Роїк продовжила працювати та відроджувати традиційні техніки української вишивки — гладь і хрестик, які опанувала ще в Лубнах.

«Кримська полтавка» та народження школи української вишивки

У 1952 році, за порадою лікарів, родина Роїків переїхала до Криму. Саме там талант Віри Роїк розкрився повною мірою.

У Сімферополі вона не лише створювала власні роботи, а й фактично сформувала кримську школу української народної вишивки. У 1960-х роках майстриня створила Музей народної творчості Криму, який став важливим осередком української культури на півострові.

У радянські часи популяризувати українську культуру в Криму було непросто, однак Віра Роїк робила це через мистецтво — тихо, наполегливо й послідовно. Вона навчала учнів, організовувала виставки, збирала та зберігала старовинні українські орнаменти.

Майстриня володіла приблизно 300 видами вишивальної техніки, хоча найбільше любила саме полтавські рушникові шви. Недарма вона називала себе «кримською полтавкою».

Сама Віра Роїк писала:

«Часом мені самій важко повірити, що за допомогою всього лише маленької тоненької голки і звичайних ниток я можу втілювати надії і печалі, радості і страждання, любов і віру минулих поколінь».

Ці слова з її автобіографічної книги «Мелодії на полотні» найкраще передають ставлення майстрині до своєї справи.

Виставки, нагороди та світове визнання

Віра Роїк провела понад 140 персональних виставок. Її роботи експонувалися в усіх обласних центрах України, а також у Польщі, Болгарії, Німеччині, Франції, Італії, США, Монголії, Туреччині та багатьох інших країнах світу.

Особливе місце серед виставок посіла сота персональна експозиція «Український рушничок», яка відбулася у Дніпропетровському музеї.

Твори Віри Роїк сьогодні прикрашають експозиції багатьох музеїв України та світу. Важливу колекцію її робіт і матеріалів про життя майстрині зберігає Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Значну частину архіву музею передав син майстрині — Вадим Михайлович.

За свою працю Віра Роїк отримала звання заслуженого майстра народної творчості України, а у 2006 році була удостоєна звання Героя України.

Також майстриню нагородили орденом Княгині Ольги та міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня «За примноження добра на землі».

У 2006 році була заснована Міжнародна премія у галузі народного мистецтва імені Віри Роїк. А у 2008 році майстриня долучилася до створення Рушника Національної Єдності.

Останні роки та спадщина

Померла Віра Роїк 3 жовтня 2010 року в Сімферополі, де й була похована.

У грудні 2012 року в Сімферополі відкрили музей української вишивки її імені. У Лубнах школа №7 носить ім’я майстрині, а меморіальні дошки на її честь встановлені у Лубнах, Полтаві та Сімферополі.

Сьогодні Віру Роїк згадують не лише як видатну вишивальницю, а і як людину, яка змогла зберегти українську культурну присутність у Криму.

Її рушники, орнаменти та вишиті картини стали своєрідним літописом української душі — тихим, але дуже сильним нагадуванням про те, що культура здатна пережити навіть найтемніші часи.