Як Єфросинія Яненко-Хмельницька опинилася в центрі великої політики Гетьманщини.
Історія України захоплює не лише битвами, договорами й політичними інтригами. Вона відкриває ще один, не менш цікавий вимір — роль жінок, які стояли поруч із тими, хто вершив долю держави. Дружини, кохані, матері, іноді навіть суперниці — вони часто залишалися в тіні, але їхній вплив на рішення гетьманів і можновладців був відчутним.
Серед тих, на кого, за словами сучасників, мала сильний вплив жінка, був і Петро Дорошенко — одна з найяскравіших постатей доби Руїни. Протягом одинадцяти років він був гетьманом Війська Запорозького Правобережної України, очолював Гетьманщину, командував козацькими полками й брав участь у подіях Хмельниччини та московсько-української війни. Його політична кар’єра була бурхливою, а боротьба за єдність українських земель — драматичною.
Дорошенко одружувався тричі. Та лише одній жінці судилося пройти поруч із ним не тільки роки гетьманської слави, а й час після того, як він змушений був скласти булаву. І саме цю жінку деякі історики й пізніші оповідачі схильні «звинувачувати» у найбільшій політичній поразці гетьмана — втраті шансу об’єднати Правобережну та Лівобережну Україну.
Її звали Єфросинія Яненко-Хмельницька.
Іронія історії полягає в тому, що до наших днів не дійшло жодного достовірного портрета цієї жінки. Жодного обличчя, зафіксованого пензлем чи гравюрою. Тож для ілюстрації доводиться звертатися до умовних образів — наприклад, до красуні з картини «Волинь» художника Костянтина Маковського. Саме такою легко уявити цю норовливу гетьманшу: гордою, вродливою і, без сумніву, сильною характером.
Про неї відомо небагато, але кілька фактів звучать особливо промовисто. Єфросинія була онукою Богдана Хмельницького, не мала дітей і, за свідченнями сучасників, мала помітний вплив на гетьмана Петра Дорошенка. І хоча її ім’я не часто згадують у підручниках, історія цієї жінки відкриває ще одну сторінку складної епохи, коли особисті стосунки могли впливати на великі політичні рішення.
Перша дружина гетьмана: коротка історія Ганни Дорошенко
Першою дружиною Петра Дорошенка була Ганна — донька козацького ватажка Семена Половця, помітної постаті політичного й військового життя середини XVII століття. У козацькому світі родинні зв’язки часто перепліталися з великою політикою, і родина Половців — яскравий тому приклад. Семен Половець увійшов в історію як тесть одразу двох гетьманів: одна з його доньок стала дружиною Івана Мазепи, інша — Ганна — пов’язала свою долю з Петром Дорошенком.
Їхній шлюб відбувся 1654 року. Та сімейне щастя тривало недовго — лише рік. Ганна померла під час пологів, залишивши чоловікові маленьку доньку Любов. Так почалася одна з тих тихих родинних трагедій, про які літописи зазвичай згадують лише кількома рядками, але які назавжди змінюють життя людей.
Донька Дорошенка виросла й згодом теж увійшла до козацької еліти. У 1673 році Любов вийшла заміж за Юхима Лизогуба — генерального хорунжого Війська Запорозького та чернігівського полковника. Так родинна історія Дорошенків переплелася з ще одним впливовим козацьким родом, що відігравав важливу роль у політичному житті Гетьманщини.
Єфросинія Яненко-Хмельницька: шлюб, продиктований політикою
За переказами, цей союз від самого початку був радше розрахунком, ніж почуттям. Молодий удівець і водночас новопризначений гетьман Петро Дорошенко шукав дружину, яка відповідала б його становищу. Для очільника Гетьманщини це було питання не лише особистого життя, а й політики: обраниця мала походити з впливового роду, здатного зміцнити позиції гетьмана.
Саме так у колі можливих наречених з’явилося ім’я Єфросинії Яненко-Хмельницької. Вона була донькою Павла Яненка — рідного племінника Богдана Хмельницького. Фактично — двоюрідною онукою легендарного гетьмана. Такий союз виглядав майже ідеальним: ім’я Хмельницького й далі мало величезну вагу в козацькому світі.
Однак сама Єфросинія зовсім не поспішала ставати господинею Чигирина — гетьманської столиці. За переказами, її серце належало іншому чоловікові. Але у XVII столітті почуття рідко ставали вирішальним аргументом у справах такого рівня. Родини Дорошенків і Яненків наполегливо схиляли молодих до цього шлюбу.
Зрештою політичний розрахунок переміг. Для нащадків Хмельницького це означало входження до «першої родини» Війська Запорозького, а для Дорошенків — союз із впливовим родом, пов’язаним із самим Богданом.
У 1665 році Петро Дорошенко та Єфросинія Яненко-Хмельницька — або ж Пріся, як називали її вдома, — побралися.
Та в цій історії від самого початку було одне «але»…
Розбещена або невинна? Легенди про Прісю
Ставши гетьманшею, Єфросинія Яненко-Хмельницька, за свідченнями сучасників і пізніших переказів, не дуже прагнула відповідати образу зразкової дружини — тихої господині, яка опікується домом і служить підтримкою своєму чоловікові. У Чигирині про неї почали ходити різні чутки. Мовляв, молода гетьманша вела доволі вільний спосіб життя: могла дозволити собі гучні застілля, а подекуди й легковажні романи.
Чи було це правдою — сьогодні сказати важко. Часто подібні історії виникали в колах політичних супротивників і згодом перетворювалися на легенди. Та у спогадах і хроніках образ Єфросинії постає саме таким — норовливим, незалежним і далеким від звичного уявлення про покірну дружину гетьмана.
Найдивніше, що Петро Дорошенко, здається, багато чого їй пробачав. Деякі дослідники припускають: гетьман був щиро захоплений цією неприборканою жінкою. Її характер — різкий, гордий і свавільний — міг одночасно дратувати й притягувати.
Саме з цим пов’язують одну з найвідоміших легенд доби Руїни. За переказами, Дорошенко отримав звістку про чергову зраду дружини й поспішив повернутися до Чигирина на правий берег Дніпра. Лівобережжя він залишив під опікою свого соратника Дем’яна Многогрішного. Та політична ситуація швидко змінилася: Многогрішний прийняв пропозицію Москви й погодився стати гетьманом Лівобережної України під її протекторатом.
Так, за однією з версій, особиста драма могла обернутися політичною поразкою. Після цих подій реальних шансів об’єднати Правобережну й Лівобережну Україну Гетьманщина вже фактично не мала.
Втім, де в цій історії правда, а де пізніші домисли — питання, на яке історики й досі не мають однозначної відповіді.
Кохання чи звичка? Шлюб гетьмана та гетьманші
Чи справді Єфросинія Яненко-Хмельницька зраджувала своєму чоловікові — достеменно ніхто не знає й досі. Історія залишила лише версії, подекуди суперечливі. За однією з них, чутки про подружню невірність гетьманші могли бути вигадані недоброзичливцями Дорошенка — аби скомпрометувати жінку й усунути її з оточення гетьмана. Інша версія натякає на родинний конфлікт: мовляв, мати Петра Дорошенка недолюблювала невістку і могла поширювати про неї наклепи. Є й зовсім інше пояснення — що гетьман поспіхом повернувся до Чигирина не через особисту драму, а через загрозу з боку Польщі, яка насувалася із заходу.
Як би там не було, Дорошенко знову пробачив дружині. За переказами, він навіть відправив Єфросинію на певний час до монастиря — нібито для «перевиховання». Але невдовзі вона повернулася до Чигирина, і подружжя знову жило разом.
Ще промовистішим є інший факт. Коли у 1676 році Дорошенко зрікся гетьманської булави, а згодом у 1677-му опинився в Московії, Єфросинія Яненко-Хмельницька не залишила його. Вона вирушила слідом за чоловіком. За свідченнями дослідників, колишню гетьманшу перевозили до Москви на п’ятдесяти підводах — стільки майна та скарбів накопичило подружжя за роки правління.
Оселилися вони у підмосковному містечку Ярополче, де Петро Дорошенко отримав посаду воєводи. Там, далеко від українських степів і гетьманської столиці, вони прожили разом ще кілька років — аж до смерті Єфросинії у 1684 році.
Їхній шлюб тривав дев’ятнадцять років. Досить довго для подружжя, в історії якого стільки чуток, звинувачень і легенд про «розпусну» гетьманшу. Можливо, саме ця тривалість і ставить під сумнів багато з тих історій, які дійшли до нас крізь століття.
Життя після Єфросинії
Після смерті Єфросинії у 1684 році Петро Дорошенко знову залишився вдівцем. Проте його життя не зупинилося на цьому — він одружився втретє, і цей шлюб став останнім. Його обраницею стала Агафія Єропкіна — російська дворянка з роду смоленських князів. Познайомилися вони у підмосковному Ярополче, де Дорошенко жив разом із Єфросинією у роки, коли вже залишив гетьманську булаву.
На той час гетьманові виповнилося 57, але це не завадило молодій родині стати батьками трьох дітей: Катерини, Олександра та Петра. Шлюб виявився тривалим і стабільним — колишній гетьман прожив із Агафією 14 років, до своєї смерті у 1698 році.
Цікаво, що нащадки Дорошенка від третього шлюбу залишили слід у історії Російської імперії. Найвідомішою серед них стала Наталія Гончарова, дружина видатного російського поета Олександра Пушкіна, яка була праправнучкою Петра Дорошенка. Таким чином, життя гетьмана простяглося далеко за межі української історії, залишивши слід і у культурній спадщині сусідньої імперії.
