Назарій Яремчук — один із найяскравіших представників української естради ХХ століття, чий голос став символом національної ідентичності. Його пісні — від «Червона рута» до «Стожари» — звучать і сьогодні, нагадуючи про силу української музики.
Ранні роки та освіта Назарія Яремчука
Назарій Назарович Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня (тепер Вижниця) Чернівецької області. Він був четвертою дитиною в родині: батько співав у церковному хорі, а мати грала у народному театрі. Музика була невіддільною частиною його дитинства.
Назарій став пізньою дитиною, коли його батькові виповнилося вже 64 роки.
Його старший брат Дмитро, з яким їх розділяли 37 років, на початку 1940-х став учасником українського підпілля. Згодом Дмитро змушений був покинути рідну землю і під чужим іменем емігрував до Канади.
Сім’ю Назарія переслідувало КДБ, а батько, зустрівши прихід «совєтів», добровільно передав усе своє майно колгоспу. За це родині дозволили залишити хату та обіцяли: «не чіпати». Коли Назарію виповнилося 12, його батько помер, а мати тяжко захворіла. Щоб подбати про сина, її змусили віддати його до Вижницької школи-інтернату.
Після закінчення середньої школи Назарій спробував вступити на географічний факультет Чернівецького університету, але не пройшов. Замість цього працював геодезистом і служив у армії. Після демобілізації вступив до Чернівецького університету, а згодом — до Київського інституту культури.
Початок кар’єри та «Смерічка»
У 1969 році Назарій став солістом вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» Чернівецької філармонії. Разом із Василем Зінкевичем вони виконували пісні Володимира Івасюка, зокрема «Червону руту» та «Водограй», які принесли ансамблю популярність. У 1972 році «Смерічка» стала лауреатом Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти».
“Тільки я почав співати в ансамблі, як прийшов Володимир Івасюк і приніс «Червону руту», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків». Ми з Василем співали «Червону руту», а з Марією Ісак – «Водограй». Ці пісні стали відомими, саме вони зародили в моїй свідомості бажання виконувати ті твори, які ніхто раніше не співав, мати своє обличчя, своє творче кредо”, – розповідав Яремчук у радіопередачі на Львівському радіо.
Тріо Зінкевича, Івасюка та Яремчука здобуло всесоюзну славу після виконання «Червоної рути» на фіналі «Пісні року-1971» у Москві.
Порівняно з відомими московськими артистами, ансамбль залишався майже невідомим. Навіть назву «Смерічка» тоді переплутали й записали з помилкою — «Семеричка».
Тріо Зінкевича, Яремчука й Івасюка об’єднувала не лише сцена — вони були справжніми друзями. Разом ходили в гірські походи, ділили мрії та плани.
Та 1979 рік приніс трагедію: Івасюк загинув. Попри заборону, Зінкевич і Яремчук не побоялися прийти на його похорон. Ця спроба попрощатися перетворилася на мітинг непокори радянській владі.
У 1971 році Назарій Яремчук зіграв у фільмі «Червона рута», де виконав пісню «Незрівнянний світ краси». Цей фільм став важливим етапом у його кар’єрі. Відтоді Назарій поринув у світ музики. Він переводиться на заочну форму навчання в університеті, щоб повністю присвятити себе сцені. Концертні зали були переповнені, а публіка слухала його з захопленням. На піку популярності ансамбль «Смерічка» давав по два, а то й чотири концерти на день. Вони виступали в колгоспах і на заводах, перед шахтарями й робітниками — всюди, де звучала українська пісня. І все це — наживо. Як згодом згадував сам Назарій, про фонограми тоді ніхто й не чув.
1975 рік ознаменувався розпадом зіркового дуету Назарія Яремчука і Василя Зінкевича. Першим пішов Василь Зінкевич, ставши солістом волинського ВІА «Світязь» у Луцьку. Назарій, завершивши університетське навчання, спершу влаштувався старшим інженером на кафедру економічної географії. Та любов до музики виявилася сильнішою за будь-яку наукову кар’єру. За порадою Левка Дутківського Яремчук повернувся до філармонії і залишився там назавжди. Сценічне розставання не стало фатальним для їхнього успіху. У обох далі була стрімка кар’єра, нагороди та міжнародне визнання.
Пік популярності та творчість
Тривалий час Назарій Яремчук виступав на естраді в амплуа ліричного героя.
Та сам співак завжди казав, що любить пісні, де поєднуються ніжна лірика й громадянське звучання. У 80-х Назарій став справжнім романтиком сцени, зачарувавши слухачів піснею «Запроси мене у сни свої».
Перший диск-гігант Яремчука — «Незрівнянний світ краси» (1980), названий на честь пісні Левка Дутківського, — вважається однією з найяскравіших платівок української дискографії того часу. 1981 рік відкрив для Назарія двері до міжнародної сцени.
Ансамбль «Смерічка» представляє Україну на конкурсі «Братиславська ліра».
Соліст Яремчук стає дипломантом престижного конкурсу.
У 1982 році він разом із «Смерічкою» отримує республіканську премію ім. Миколи Островського.
Коли 1982 року Левко Дутківський залишив «Смерічку», Назарій очолив ансамбль як художній керівник, ставши його душею та обличчям. У цей період Яремчук активно співпрацював з новими композиторами та поетами, що дозволило йому розширити репертуар.
1984-го Назарій стає лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, присвячених 40-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
1985 року — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві.
Серед його найвідоміших пісень — «Червона рута», «Водограй», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Запроси мене у сни» та інші. Ці композиції стали класикою української естради.
Кохання Назарія Яремчука та його зіркові діти
Особисте життя Назарія Яремчука теж переживало свої зміни. У 1972 році Левко Дутковський познайомив його з Оленою Шевченко, новою солісткою ВІА «Смерічка». Незабаром Назарій та Олена одружилися у селі Пилипець на Закарпатті, де мешкали батьки нареченої.
За рік у подружжя народився перший син — Дмитро, а менш ніж через рік — другий, названий на честь батька, Назарій. Подружнє життя тривало 15 років. Розлучення в 1990 році стало справжнім потрясінням для близьких і друзів: Олена переїхала до Києва, а Назарій залишився в Чернівцях із синами.
Зі своєю другою дружиною, Дариною, співак познайомився у селі Тюдів, де вони були сусідами. До зустрічі Назарій уже був розлучений, а Дарина чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося у 1991 році в церкві Іоанна Хрестителя в Косові. За словами очевидців, храм був повен людей, а священник із радістю вінчав знаменитого артиста.
Сім’я почала спільно виховувати дітей. Дарина згадує, що Назарій обожнював проводити час із синами та пасербицею, пишаючись їхньою красою й талантами.
У 1993 році народилася наймолодша донька Марічка. Згодом родина придбала старий будинок у Чернівцях, побудований ще у 20-х роках. Вулиця, де він розташований, раніше називалася Інтернаціональною, а зараз має ім’я Назарія Яремчука.
Що ж до дітей співака — усі троє пішли по його стопах. Дмитро та Назарій Яремчуки виступають в естрадному стилі, отримали звання народних артистів України, створили гурт «Брати Яремчуки» та фестиваль «Родина», присвячений пам’яті батька.
Марія Яремчук стала фіналісткою телешоу «Голос країни» та представляла Україну на «Євробаченні» у 2014 році, а у 2023-му повернулася на сцену як запрошена гостя.
Коли музика рятує: виступи Яремчука в Афганістані та Чорнобилі
Під час Афганської війни Назарій кілька разів відправлявся на фронт, виступаючи перед солдатами.
У своєму щоденнику він згодом писав:
«Погляньмо навколо – скрізь війни, і скрізь замішана Москва!»
Яремчук ніколи не цурався йти туди, де його музика могла підтримати людей.
Після Чорнобильської катастрофи він тричі вирушав у 30-кілометрову зону відчуження, виступаючи перед ліквідаторами аварії. Важко зараз зрозуміти, чи саме ці поїздки спровокували його тяжку хворобу. Та незабаром виявилося: Назарій хворий на рак шлунку.
До останньої ноти
Назарій Яремчук до останнього не здавався хворобі. Операція в Канаді, на яку він покладав надію, не врятувала його, але навіть виснажений недугою, він не перестав співати. Повернувшись в Україну, він продовжував виходити на сцену: на вечорі Юрія Рибчинського глядачі помітили, як змарнів співак, проте його відданість мистецтву була сильнішою за втому. Не зупинив він і свій виступ на Співочому полі — дарував людям свою музику, попри біль.
30 червня 1995 року Назарій Яремчук пішов із життя у Чернівцях, серед рідних і близьких. Йому було лише 43 роки. Його поховали на центральному кладовищі міста, залишивши по собі спогади та пісні, що й досі живуть у серцях українців.
Після смерті його талант і внесок у культуру визнали на державному рівні: у 1996 році Назарій Яремчук посмертно отримав Шевченківську премію, а у 2021-му йому надали звання Героя України.
У 2024 році вийшов документальний фільм «Незрівнянний світ краси», який став одним із найкасовіших українських документальних проєктів останніх років.
Назарій Яремчук залишив по собі незабутній голос і пісні, які й досі звучать у серцях українців. Його творчість стала символом української музики та надихає нові покоління.
