Юрій Кнорозов — видатний вчений, якого надзвичайно шанують у Мексиці та Гватемалі. Він зумів випередити найвідоміших британських і американських науковців, змусивши їх визнати помилки у своїх багаторічних дослідженнях. Однак на його рідній землі про цього генія, який розшифрував писемність давніх мая, пам’ятають мало. У житті Кнорозова було дві головні пристрасті — наука та коти.
Фатальний удар
Юрій Кнорозов народився у 1922 році в селищі Південне поблизу Харкова в багатодітній родині інженера. За офіційними даними, його день народження припадає на 19 листопада, але сам учений стверджував, що народився 31 серпня. Мати Юрія була росіянкою, а бабуся по батьковій лінії — вірменською акторкою Марією Сахав’ян, відомою під сценічним ім’ям «Марі Забель», яка стала першою народною артисткою Вірменії.
Будинок, у якому з’явився на світ майбутній геній, зберігся донині, і там досі живуть його родичі.
У сім’ї інженера-залізничника Валентина Кнорозова всіх дітей виховували багатогранно, даючи можливість пробувати себе у різних сферах. Юрко ще з трьох років навчився писати друкованими літерами, складав вірші, казки, а також вправно малював тварин і птахів.
Життя хлопчика різко змінилося, коли йому було всього п’ять років. Під час гри в гилку зі старшими братами та сусідами Юрко випадково потрапив під биту. Лише в останній момент він побачив, як палиця стрімко наближається до його чола… Після отриманої травми хлопчик тимчасово втратив зір. У темряві його почали переслідувати химерні істоти: зубасті монстри, головасті змії, а також незрозумілі слова якоїсь чужої мови.
Коли зір відновився, Юрко став переносити побачене на папір. Малюнки дивних створінь і містичних тварин він підписував загадковими знаками. Згодом з’ясувалося, що ці підписи дуже нагадують ієрогліфи мая. Сам Кнорозов з гумором говорив про цю ситуацію: «Напевно, це була чаклунська травма».
Шкільні роки
У школі Юрко був неспокійним учнем, через що його не раз могли виключити. Проте блискучі оцінки, спортивні здібності та майстерна гра на скрипці завжди допомагали уникнути покарань. У сім років він вступив до музичної школи Харківського училища Південних залізниць, адже його музичний талант був винятковим.
Музика серед жаху смерті
Восени 1932 року Юрко разом зі старшою сестрою Галею приїхав до Харкова для участі у дитячому музичному конкурсі. Проте місто, яке вони добре знали, вразило їх моторошними картинами: величезні черги до магазинів, прохачі, що питали, чи нема шматка хліба, та бездиханні тіла на узбіччях. Це був Голодомор.
Юрко виступав на конкурсі, але перед очима стояла жахлива картина — мрець біля паркану з перекошеним від страждань обличчям. Хлопчик зайняв перше місце, але ця подія залишила глибокий слід у його пам’яті. Повернувшись додому, він мовчки розбив свою улюблену скрипку одним ударом. Залишки інструмента хлопчик акуратно поклав у футляр, де зберігав їх усе життя.
Сім’я Кнорозових змогла пережити Голодомор лише завдяки власним городам.
Цілитель
У 1937 році підліток завершив навчання у семи класах залізничної школи №46 у рідному Південному та мріяв стати лікарем. З дитинства його захоплювала психіатрія, особливо гіпноз. Юрко мав дар лікування, накладаючи руки, який, за словами рідних, перейшов до нього від бабусі Марі Забель. У сім’ї серйозно ставилися до його здібностей і всіляко їх підтримували.
Юрій прагнув професійно займатися психіатрією. У Харківському університеті працював на той час видатний науковець Костянтин Платонов — засновник психотерапевтичної школи, який розвивав вчення про експериментальний гіпноз. Саме до нього хотів потрапити Кнорозов.
Однак до медичного інституту Юрія не взяли через захворювання щитоподібної залози. У 1939 році він вступив на історичний факультет Харківського державного університету, де несподівано захопився шаманськими практиками.
Ієрогліфи
Навчання на істфаці цілком захопило юнака. Символи, ієрогліфи, знаки, піктограми — все це викликало у нього величезний інтерес. Завдяки наполегливості, допитливості та пильності Юрій ще під час навчання на другому курсі вивчив давньоєгипетську мову. Його знання були настільки глибокими, що він знайшов кілька десятків помилок у найвідомішому підручнику англійського єгиптолога Ґардінера. У цей час Юрію було лише 19 років.
На війні
Закінчивши другий курс, Юрій зіткнувся з черговим випробуванням — початком Другої світової війни. Наступні два роки стали для нього важкими. Кожен день був схожий на останній: війна, окупація, розлука з рідними, тиф, що ледь не коштував життя, та підозри радянської влади у неблагонадійності.
Юрія відправили на будівництво оборонних споруд на Чернігівщині. У вересні 1941 року він потрапив в оточення, але зміг повернутися до Південного, де провів півтора року в окупації. У цей час сталася його особиста трагедія — дівчину, яку він кохав, убили німецькі солдати.
У лютому 1943 року, коли радянські війська тимчасово звільнили Південне, Юрій із матір’ю виїхав до Воронезької області, а пізніше — до Москви. У жовтні його зарахували на другий курс історичного факультету Московського університету, але вже навесні наступного року мобілізували. До кінця війни Кнорозов служив телефоністом у 158-му артилерійському полку під Москвою. Попри пропозиції пройти офіцерські курси, він мріяв повернутися до науки. На фронт його не відправили через стан здоров’я — дистрофію.
Клеймо “неблагонадійності”
Після демобілізації Юрій Кнорозов повернувся до навчання на історичному факультеті Московського університету. Там він захопився дослідженням шаманських практик, для чого здійснив кілька поїздок до Узбецької та Туркменської РСР. Він вивчав культуру кочових народів, а також поринув у опанування давньоєгипетської та японської мов.
Юрій мешкав у студентському гуртожитку, де його кімната швидко наповнилася книгами, які він купував за свою стипендію. Щомісяця він витрачав майже всі кошти на літературу, після чого доводилося позичати у знайомих гроші на найпростішу їжу. Зазвичай його раціон складався лише з хліба та води, проте він не переймався цим, адже головною цінністю для нього були знання.
Одного разу до рук Кнорозова потрапила стаття історика Пауля Шелльхаса під назвою «Дешифрування писемності мая — нерозв’язна проблема». Це твердження Юрій сприйняв як виклик. Його улюбленою фразою стало: «Те, що створено одним розумом, обов’язково може бути розгадане іншим». Багато хто скептично ставився до його задуму розшифрувати древню писемність цивілізації мая. Навіть провідний британський дослідник мая Ерік Томпсон категорично заявляв, що писемність цієї культури залишиться нерозгаданою назавжди.
Довідково: цивілізація мая процвітала на територіях сучасної Мексики, Гватемали, Гондурасу, Белізу та Сальвадору. Вона існувала приблизно з XX століття до нашої ери до XVII століття нашої ери. Мая відомі своїми величними містами, кам’яними пірамідами-храмами, ієрогліфічною писемністю, точними календарями, досягненнями в астрономії, а також кривавими ритуалами жертвопринесень. Їхня культура була практично знищена в результаті завоювань іспанських конкістадорів.
Викладачі Московського університету щиро захоплювалися талантом Юрія й передбачали йому блискуче наукове майбутнє. Проте, попри високі досягнення, до аспірантури його не прийняли. Причина полягала в тому, що під час війни він півтора року проживав на окупованій території в Харкові. Для радянської влади цей факт був достатнім, щоб підозрювати будь-кого у «ненадійності». У той час наукова кар’єра була доступна лише тим, хто мав ідеальну «чистоту» в очах комуністичного режиму. Для Кнорозова цей період став серйозним випробуванням.
Ключ до мая
Допомогли наукові керівники Кнорозова, які клопотали про зачислення його молодшим науковим співробітником у ленінградський Музей етнографії народів СРСР. Жити довелося у крихітній кімнаті в приміщенні самого музею. Він ходив у військовій шинелі та гімнастерці, в якій демобілізувався, кімната, шириною трохи більше трьох метрів, була повністю забита книгами, а стіни вчений прикрасив ієрогліфами доколумбової епохи. Натомість йому пощастило з колегами – на роботі він потоваришував із Левом Гумільовим, бував у гостях у Фонтанному домі, де Гумільов жив разом із матір’ю – Анною Ахматовою. Анна Андріївна шкодувала молодого вченого і навіть подарувала йому зимову шапку.
Паралельно з роботою у музеї Юрій Кнорозов присвятив себе розшифруванню писемності мая. Для цього він використовував дві ключові книги: «Повідомлення про справи в Юкатані» іспанського єпископа Дієго де Ланди (видання 1864 року, Париж) та «Кодекси мая» (видання 1930 року, Гватемала). За офіційною версією, ці книги були привезені до СРСР радянськими військовими з Німеччини після Другої світової війни.
Вивчаючи тексти, учений дійшов до важливого відкриття: кожен знак мая не представляє ні окремого звука, ні цілого слова, а лише склад. На основі цього відкриття він створив ієрогліфічний каталог, який містив 540 знаків писемності мая разом із їхнім тлумаченням.
Сам Кнорозов згадував: «Я зрозумів, що мая мали писемність, армію, адміністративну систему, отже, у них була держава! Але в Енгельса написано, що вони перебували лише на стадії варварства. Спробуй у 1955 році піти проти Енгельса – одразу оголосять ворогом і тебе, і твого наукового керівника». Ситуацію врятував його куратор Сергій Павлович Толстов, який запропонував хитромудре пояснення: Енгельс не міг мати доступу до всіх джерел з історії мая, тому висновки Кнорозова не суперечать класикам, а лише доповнюють марксистську теорію.
Захист, який став легендою
29 березня 1955 року в Інституті етнографії АН СРСР Кнорозов захищав кандидатську дисертацію під назвою «Повідомлення про справи в Юкатані» Дієго де Ланди як історично-етнографічне джерело». Однак у той день ніхто не міг передбачити, як усе складеться: молодого науковця або визнають генієм, або заарештують прямо в залі.
На захисті Юрій вийшов на трибуну перед переповненою залою, помовчав кілька секунд, а потім сказав тихим голосом: «Кому цікаво, той давно вже все прочитав, а кому нецікаво – немає сенсу розповідати». Голова комісії Толстов, блідий від напруги, витер піт з чола і наполіг, щоб Кнорозов усе ж таки виклав зміст своєї роботи. Але той вперто повторював: «Усе опубліковано, що тут викладати?» Лише після третього прохання він почав говорити.
Захист тривав лише три з половиною хвилини, але його результати стали сенсацією. Після короткого обговорення комісія одноголосно присудила Кнорозову ступінь доктора історичних наук замість кандидата. Це викликало фурор не тільки в СРСР, а й за кордоном. Людина, яка ніколи не була на землях мая, змогла розшифрувати їхню писемність.
Сам Кнорозов скромно заявляв: «Я – кабінетний учений. Щоб працювати з текстами, не обов’язково лазити по пірамідах».
Проте провідний британський маяніст Джон Ерік Томпсон спочатку поставився до роботи Кнорозова критично, назвавши її «марксистською диверсією». Однак із часом метод Кнорозова був визнаний у світовій науці й став основою для подальших досліджень.
Наукові досягнення
Свої відкриття Юрій Кнорозов виклав у кількох значущих працях, серед яких монографії «Писемність індіанців мая» (1963) та «Ієрогліфічні рукописи мая» (1975). Він був відзначений Державною премією СРСР.
Методи дешифрування, запропоновані Кнорозовим, досі використовуються для розшифрування інших древніх писемностей, таких як ронго-ронго з острова Пасхи чи Хараппське письмо долини Інду.
“Залізна завіса”
Але про “неблагонадійність” молодого генія не забули “компетентні органи”, і за межі Радянського Союзу вченого більше не випускали. Лише один раз, у 1956 році, невдовзі після гучного захисту, йому вдалося виступити з доповіддю на науковому конгресі в Копенгагені. Та після цього на довгих 40 років “залізна завіса” відгородила Кнорозова від західного світу. Проте вченому було чим зайнятися й у своєму кабінеті. Протоіндійські тексти, мова Давньої Монголії, письмена з острова Пасхи – багато загадок підкорилося його гострому розуму.
Але він завжди мріяв побачити своїми очима давні міста мая та прочитати на каменях їхніх дивовижних пірамід-зіккуратів мову, яку він розкрив світу.
Здійснення мрії
На 69-му році життя, наприкінці 1990 року, через 40 років після дешифрування писемності мая, на запрошення президента Гватемали Юрій Валентинович Кнорозов здійснив подорож своєї мрії. У 1994 році, від імені президента Мексики, вчений отримав найвищу нагороду країни для іноземців за виняткові заслуги перед Мексикою – орден Ацтекського орла. Так Кнорозов на власні очі побачив руїни стародавніх міст мая.
А в 1997 році з науковою метою відвідав і США.
Кнорозов і кішки
Відомо, що Кнорозов обожнював котів. Друзі подарували йому рідкісну тоді в СРСР сіамську кішку. Аспід, скорочено Ася, стала основним помічником дослідника, і він завжди вписував її співавторкою власних наукових праць. Юрій Валентинович дуже ображався, коли видавці викреслювали її ім’я з публікацій. Він навіть запевняв, що саме улюблена кішка підштовхнула його до головної ідеї, яка допомогла підійти до розгадки стародавніх «нерозв’язних» письмен. Спостерігаючи, як Ася навчала кошенят ловити мишей, учений дійшов висновків, які пізніше стали основою його статті «До питань про класифікацію сигналізації».
У Кнорозова потім жили нащадки Асі, і він до кінця життя зберігав ніжну прихильність до своїх улюбленців.
Його спадщина
До самої смерті Юрій Кнорозов жив зі своїми котами у квартирі, яку отримав після здобуття докторського ступеня. Геніальний вчений помер 30 березня 1999 року і був похований на Ковальовському кладовищі під Петербургом.
23 березня 2012 року в мексиканському Канкуні видатному вченому відкрили пам’ятник.
Юрій Кнорозов пережив Голодомор, війну, репресії, “клеймо неблагонадійності”, заздрість колег, щоб розкрити світу таємниці мая.
