1000 днів – це більше трьох з половиною років – дуже багато часу в умовах тривалого миру. Ці 1000 днів можуть здатися людині ще довшими – і, перш за все, більш різкими, якщо вони почалися з втечі від війни. Перед війною, якої ви, можливо, зовсім не очікували. Як і львів’янка Анастасія, яка не передбачила нападу російських військ на Україну в лютому 2022 року. «У той час ми були у відпустці в Єгипті: я, мій чоловік і двоє наших синів», – розповідає 37-річна жінка. Шок і подальший стрес були для неї ще глибшими: «Ми тремтіли від кожного нового повідомлення з дому, через моїх свекрів і наших друзів».
У березні 2022 року Анастасію з родиною евакуювали з Єгипту до Польщі. На початку квітня всі четверо приїхали до Відня, де й живуть досі. Її чоловік знайшов роботу в американській компанії, в якій працює онлайн і сьогодні. Сини, яким зараз шість і дев’ять років, ходять до школи у Відні: «Тепер вони розмовляють німецькою, як місцеві», – каже Анастасія. Вона лише зараз починає вивчати мову приймаючої країни, тому що шукає роботу на середньострокову перспективу.
Знайти роботу нелегко
З таким позитивним проміжним балансом родина Анастасії належить до тих українських біженців, які добре знайшли свій шлях в Австрії. Особливо важливим для них був доступ до ринку праці, який став можливим завдяки регульованому в ЄС статусу переміщених осіб. Сім’я ніколи не потребувала елементарних речей, як ті, які потребують українські біженці в Австрії. Проте загалом Австрія показала лише посередні результати в інтеграції приблизно 76 000 українських біженців війни в країні на ринок праці. Система базової допомоги ускладнює перехід на роботу, оскільки вона накладає дуже суворі правила додаткового доходу.
Для переселенців з України в інших європейських країнах доступ до роботи також ускладнений. Наприклад, Марія Черноволенко, яка живе в Барселоні, Іспанія, з матір’ю, чоловіком і трьома дітьми – дев’яти та шести років, а також десятимісячною дитиною, все ще залежить від доходу від малого бізнесу в її рідному місті Маріуполь. 36-річна жінка поки що не знайшла роботу. Багато з приблизно 306 000 українських біженців, які мають дійсний дозвіл на проживання в Іспанії, почуваються так само.
35-річна тернопільська лікарка Ірина теж змушена починати все спочатку в Іспанії, країні біженців. В Україні, каже, у неї було все: «Я працювала викладачем в університеті, мала машину і будинок для відпочинку». Проміжна оцінка матері двох дітей гірка: через війну та втечу «багато планів, які ми всі мали, розвалилися» для неї та її чоловіка. Зараз Ірина працює над визнанням її кваліфікації лікаря.
Антиутопічна реальність
Загалом на сьогоднішній день внаслідок загарбницької війни росії проти сусідньої країни переселено десять мільйонів осіб. Шість мільйонів були прийняті в інших країнах, близько 1,2 мільйона з них лише в Німеччині. Чотири мільйони стали біженцями у власній країні і їм доводиться витримувати здебільшого антиутопічну реальність. «Мені здається, що я вже все бачила – фронт, зиму, ракети, безпілотники», – каже київська фотографиня Ольга Іващенко.
35-річна жінка, яка жила за кордоном, повернулася на батьківщину через тиждень після початку бойових дій. «Я намагалася просто працювати», – каже вона. Тепер, після 1000 днів війни, вона «просто втомилася. Усі люди, з якими я розмовляю, солдати, політики, сусіди, друзі – всі втомилися».
Іващенко погоджується з миколаївцем Олександром, який разом із дружиною та трьома дітьми втік до Відня: «Війна має припинитися, тому що в України більше немає ресурсів і не вистачає солдатів, щоб воювати», – каже 37-річний чоловік. Однак у нього немає надії на швидке припинення бойових дій, як у випадку з нещодавно обраним президентом США Дональдом Трампом: «Дональд Трамп не грає ролі. Він просто базікає. Він не зможе зупинити війну», – сказав він.
https://www.derstandard.at/story/3000000245544/1000-tage-krieg-kein-ende-in-sicht-wie-es-ukrainefluechtlingen-heute-geht
