Як Василь-Костянтин Острозький став найбагатшою людиною в історії України

Василь-Костянтин Острозький — легендарний магнат і героїчна постать України. Навіть найзаможніші підприємці новітніх часів могли б позаздрити багатству князя Острозького, який жив наприкінці XVI століття. Його часто називають найбагатшою людиною в історії України. Він був однією з найвпливовіших постатей свого часу, сином славнозвісного князя Костянтина Острозького, який здобув славу перемогою над московськими військами у битві під Оршею 1514 року.

Василь-Костянтин започаткував перший вищий навчальний заклад на українських землях, активно підтримував книгодрукування та сприяв розвитку культури.

Спадкоємець великого роду

Рід Острозьких був одним із найвпливовіших в Україні XV–XVII століть. Походження роду остаточно не з’ясоване й досі викликає дискусії серед істориків. За однією з версій, їхній родовід пов’язують із лінією короля Данило Галицького. Український дослідник Михайло Максимович висловлював думку, що Острозькі походять від князів Турівських і Пінських. Водночас самі представники цього роду, зокрема Василь-Костянтин, вважали себе нащадками династії Рюриковичів — правителів Київської Русі, і виводили свій родовід від великого князя Володимир Святого.

Хоча точна дата його народження не збереглася, дослідники сходяться на думці, що він народився у лютому 1526 року. Він був молодшим сином князя Костянтина Острозького від його другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. На той час батькові хлопця вже виповнилося понад 60 років.

Після смерті батька у 1530 році він зростав під опікою матері в Турові. Ще в юному віці здобув ґрунтовну освіту — це підтверджують його листи та виступи в сенаті. Коли у 1539 році помер його старший брат Ілля, ще зовсім юний Василь-Костянтин розпочав тривалу боротьбу за право володіти Острогом та іншими родовими землями, яка затягнулася майже на кілька десятиліть. Лише у 1574 році йому вдалося остаточно закріпити за собою ці володіння.

Одночасно точилася боротьба за спадщину його дружини Софії Тарновської, доньки Яна Тарновського – засновника Тернополя. Після смерті тестя та швагра князь утвердив свої права, витримавши, витримавши судові процеси, збройні напади та захоплення замків.

Велика любов Василя-Костянтина Острозького

У масовій уяві князь постає передусім як суворий державник і оборонець православ’я — «некоронований король Русі». Проте за цим образом стоїть і зовсім інша, особиста історія.

У 1553 році в Тарнів Василь-Костянтин Острозький одружився з Софією Тарновською — представницею впливового польського роду. Їхній шлюб був незвичним для того часу: церемонію провели одразу за православним і католицьким обрядами. Це стало символом взаємної поваги й компромісу між двома традиціями.

Софія була не лише княгинею, а й близькою порадницею. Освічена й уважна, вона підтримувала чоловіка в політичних рішеннях і допомагала зберігати баланс між особистими переконаннями та державними інтересами.

У подружжі народилося п’ятеро дітей, і сучасники вважали цей союз гармонійним — тут поєднувалися розрахунок і щира прихильність.

Та в 1570 році трагедія обірвала це життя: Софія померла під час народження наймолодшого сина. Їй було лише 36 років.

Після її смерті князь більше не одружувався. Цей вибір став мовчазним свідченням його вірності.

Втрата вплинула і на його діяльність. Саме в наступні роки він ще активніше підтримував освіту, книгодрукування та православну культуру.

Так особисте почуття, пережите як трагедія, перетворилося на справу життя — служіння вірі, культурі та своєму народові.

Оборонець південного кордону та найбагатший землевласник

Вже у 24 роки Василь-Костянтин здобув визнання за успішну відсіч татарського нападу: йому надали володимирське староство, а згодом він став маршалком Волинської землі — фактично головним військовим керівником регіону. З 1559 року князь обіймав посаду київського воєводи та сенатора Речі Посполитої, майже півстоліття відповідаючи за оборону південного прикордоння.

Володіння князя були величезними: за актом поділу 1603 року йому належали 57 міст, 857 сіл та 111 фільварків — загалом майже тисяча поселень, багато з яких постійно потерпали від татарських набігів.

Його щорічний прибуток оцінювали в приблизно 10 мільйонів золотих — неймовірну суму для того часу. Таких статків не мав навіть більшість європейських монархів XVI–XVII століть, і князя вважали одним із найбагатших людей не лише в Україні, а й у Європі свого часу.

Завдяки статкам Василь‑Костянтин міг утримувати приватне військо чисельністю до 15–20 тис. вершників, яких спрямовував на захист українських земель від татарських нападів.

Князь засновував нові міста, серед яких Старокостянтинів, будував замки на південних кордонах, відновлював спустошені землі, що сприяло оселенню центрально‑українських земель українцями й зміцненню оборони.

Він брав участь і у війнах із Московією: у 1579 році під час кампанії Стефана Баторія його загони спустошили Сіверщину, яка тоді належала московському царю. У 1590 році, коли козаки самовільно спалили Вороніж, Василь-Костянтин не квапився карати винних.

Сучасники вважали його ощадливим, навіть скупим, але там, де йшлося про віру та культуру, він був щедрим понад міру.

Засновник першого вишу на українських землях

У 1576 році князь Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку академію — перший вищий навчальний заклад на українських землях. Тут викладали як грецькі, так і українські вчені, формуючи першу православну інтелігенцію.

У 1581 році в академії побачила світ Острозька Біблія — перше повне друковане видання церковнослов’янською мовою. Князь активно підтримував православну культуру та виступав проти Берестейської унії 1596 року, ставши символом оборони віри. Його підтримували міщани, духовенство та козацтво.

За сприяння Василя-Костянтина в острозькій друкарні вийшло понад двадцять видань. Академія стала не лише освітнім центром, а й осередком культури та духовності для всієї східнослов’янської спільноти.

Випускники Острозької академії стали важливими діячами української культури та науки. Зокрема, Мелетій Смотрицький, академік академії, створив граматику старослов’янської мови, яка стала однією з основних у філології того часу.

Лавра і втрачений скарб

Рід Острозьких був тісно пов’язаний із Києво-Печерською лаврою. Василь-Костянтин Острозький встановив у Успенському соборі надгробок своєму батьку, Костянтину Івановичу. Пам’ятка простояла понад три століття, але була знищена під час Другої світової війни.

У 1898 році в Лаврі знайшли скарб срібла та золота вагою близько 300 кг. Дерев’яну діжку зі скарбом виявили у закладеній ніші на хорах біля лівого вівтаря. Серед монет була золота медаль із портретом князя Василя-Костянтина, де відсутня ідеалізація, що робить її найбільш ймовірним відображенням його справжнього вигляду. Згодом медаль передали до Ермітажу в Санкт-Петербурзі, де вона зберігається й нині.

Князь був глибоко набожним. Він спонсорував будівництво храмів і монастирів, друкував твори Отців Церкви та Святого Письма. В одній із передмов до видань містилася молитва від його імені. Церква вшановує благовірного князя 13 лютого. У 2008 році Помісний Собор УПЦ КП канонізував його та приєднав до лику святих як «благовірного князя з благочестивого і побожного православного роду Острозьких».

У Києво-Печерській лаврі зазначають: «На відміну від свого батька, який здобув славу на полі бою, Василь-Костянтин обрав інший шлях. Хоча він успадкував родові володіння і титули, його справжнім покликанням стали наука, релігія та культура. Саме за це його називали “некоронованим королем України”».

Князь помер у проміжку між 23 лютого — датою останнього відомого листа, що свідчить про його стан наприкінці життя — та 29 лютого 1608 року, коли це зафіксовано в кількох джерелах, у місті Острог. Поховання відбулося 27 квітня того ж року в крипті Богоявленської церкви міста.

Віднайдений документ із печаткою князя

У 2025 році Рівненський обласний краєзнавчий музей уперше показав судовий витяг 1585 року з печаткою Костянтина Костянтиновича Острозького, сина князя Василя-Костянтина. Найстарішим відомим документом родини є грамота 1518 року з іменем Костянтина Івановича, батька князя.

Копія боргової розписки 1570 року свідчить, що Василь-Костянтин позичив у дружини 2400 кіп литовських грошей «для державних справ», із чітко прописаними умовами повернення. Ці документи підкреслюють фінансову дисципліну та важливість родинних домовленостей у князівській родині.

Завдяки збереженим архівам ми можемо бачити Василя-Костянтина не просто як «лицаря з легенд», а як конкретного стратега з власним баченням політики, господарства і культури. Князь не лише зберіг родову спадщину, а й примножив її, створивши інтелектуальний простір для розвитку української нації.